ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 404/2514/16-ц

провадження № 61-12531св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 лютого 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у жовтні 2016 року, до ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості за аліментами.

В обґрунтування позову зазначив, що мають з відповідачем спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання між ними шлюбу у 1999 році син проживає з матір`ю. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 березня 2000 року з нього на користь ОСОБА_2 на сина стягнено аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу щомісячно, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, з 3 березня 2000 року по 13 січня 2016 року.

28 березня 2000 року на виконання зазначеного рішення виданий виконавчий лист № 2-17231.

Позивач вказує, що в ході конфлікту відповідач повідомила, що ОСОБА_3 не є його сином, тому він не мав наміру сплачувати аліменти.

У червні 2014 року державний виконавець Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції повідомив його про існування заборгованості за аліментами за період з березня 2000 року, яка станом на 1 червня 2014 року становить 52 520,28 гривень.

У подальшому він дізнався, що 6 червня 2014 року постановою начальника Кіровського відділу Кіровоградського міського управління юстиції закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-17231 у зв`язку з надходженням заяви стягувача щодо направлення виконавчого листа за місцем фактичного проживання боржника до м. Чернівці. 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 пред`явила цей виконавчий лист до Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції і 1 вересня 2014 року за її заявою про примусове виконання відкрито виконавче провадження.

Позивач посилається на те, що не ухилявся від сплати аліментів, а така значна заборгованість виникла тому, що відповідач тривалий час, а саме до 27 серпня 2014 року, не пред`являла виконавчий лист до виконання.

Вказує, що має іншу сім`ю, малолітню дитину на утриманні, не має постійної роботи і стабільного доходу, тому не має можливості сплатити заборгованість у такому розмірі.

За таких обставин просив звільнити його від заборгованості за аліментами за період з березня 2000 року по червень 2014 року у розмірі 52 520,28 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 жовтня 2016 року, ухваленим у складі судді Панфілової А. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Звільнено ОСОБА_1 від заборгованості за аліментами, що підлягали сплаті на користь ОСОБА_2 згідно з виконавчим листом № 2-1721 від 28 березня 2000 року, за період з 3 березня 2000 року по 1 червня 2014 року у розмірі 52 407,61 гривень.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не ухилявся від сплати аліментів, натомість відповідач як стягувач не вчинила жодних дій, спрямованих на забезпечення виконання рішення суду про їх стягнення, зокрема, не зверталася із заявою про розшук боржника чи зі скаргою на бездіяльність органів державної виконавчої служби.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 2 лютого 2017 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд відходив з відсутності визначених статтею 197 СК України правових підстав для звільнення позивача від заборгованості за аліментами, так як виконавчий лист перебував на примусовому виконанні з 2000 року і непроведення за ним стягнення відбулося у зв`язку з бездіяльністю державного виконавця, а не з вини стягувача ОСОБА_2 . Оскільки позивач не довів свій скрутний майновий стан, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність його доводів щодо неможливості сплати заборгованості за аліментами у зв`язку з тяжкими обставинами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 лютого 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 жовтня 2016 року або ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що апеляційний суд при ухваленні рішення неправильно застосував положення статті 9 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства у часі і статей 194, 197 СК України, які звільняють його від відповідальності за несплату аліментів, яка відбулася не з його вини.

Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, втратила чинність з 22 грудня 2015 року, тобто до подання цього позову, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню.

На думку заявника, направлення Кіровським районним судом м. Кіровограда у червні 2000 року виконавчого листа № 2-1721 до органів державної виконавчої служби не може розцінюватися як його пред`явлення до виконання; таким пред`явленням є подання відповідної заяви особисто стягувачем, що ОСОБА_2 зробила лише у серпні 2014 року.

Вважає, що саме на відповідача як на стягувача покладається обов`язок забезпечувати здійснення своєчасного виконання рішення суду і контролювати хід виконавчого провадження, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що на час видачі виконавчого листа № 2-1721 від 28 березня 2000 року виконавчі документи направлялися до органів виконавчої служби судом, який ухвалив рішення, що і було зроблено Кіровським районним судом м. Кіровограда. У жовтні 2013 році вона повідомила державного виконавця про зміну місця проживання позивача, проте постанова про направлення виконавчого листа за належністю прийнята лише у червні 2014 року. На думку відповідача, ОСОБА_1 умисно змінював місце роботи і адресу реєстрації протягом усього часу з 2000 року, оскільки не мав наміру платити аліменти.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 17 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 березня 2000 року з ОСОБА_1 стягнено на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів щомісячно, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 3 березня 2000 року по 13 січня 2016 року.

28 березня 2000 року Кіровським районним судом м. Кіровограда на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист № 2-1721 і направлено його на виконання до Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції.

Також судом встановлено, що 23 листопада 2001 року ОСОБА_4 знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 ; 1 лютого 2004 року позивача зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 .

У жовтні 2013 році ОСОБА_2 звернулася з письмовою заявою до начальника Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції про направлення виконавчого листа № 2-1721 за належністю до органів державної виконавчої служби за місцем проживання боржника.

Оцінивши лист начальника Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кіровограда Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 3 серпня 2016 року, апеляційний суд встановив, що виконавчий лист № 2-1721 від 28 березня 2000 року перебував на виконані у відділі з 9 червня 2000 року по 6 червня 2014 року.

6 червня 2014 року постановою державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1721 на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв`язку з направленням цього виконавчого листа за належністю до органів державної виконавчої служби за фактичним місцем проживання боржника у м. Чернівці згідно з поданою стягувачем заявою. На день закінчення виконавчого провадження заборгованість за аліментами складала 52 407,61 гривень.

1 вересня 2014 року постановою начальника Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1721 від 28 березня 2000 року, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда.

Заборгованість ОСОБА_1 за аліментами на день повноліття ОСОБА_3 становить 58 987,61 гривень.

Відомості щодо розміру щомісячного доходу ОСОБА_1 у період з березня 2000 року по червень 2014 року у справі відсутні. Обставин, які б свідчили про те, що у цей період позивач перебував у скрутному майновому стані, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року, який був чинним на день видачі судом виконавчого листа № 2-1721, передбачалося, що виконавчим провадженням є сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок примусового виконання судових рішень у разі їх невиконання у добровільному порядку встановлені Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, яка була чинною на день видачі судом виконавчого листа № 2-1721 (далі - Інструкція).

Пред`явленням виконавчого документа до виконання є його подання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з пунктом 3 Інструкції виконавчий документ може пред`являтися до виконання стягувачем або його представником, прокурором у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді, а також, у визначених цією Інструкцією випадках, може надходити на виконання із судів, що ухвалили судові рішення, та із відділів державної виконавчої служби чи інших органів (посадових осіб), яким згідно з законом надане право приймати рішення, що підлягають примусовому виконанню.

Вказаним пунктом передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, при надходженні із суду виконавчого листа у справі про стягнення аліментів.

Правові підстави звільнення від заборгованості за аліментами визначені статтею 197 СК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення до суду із цим позовом.

Згідно з частиною третьою цієї статті у відповідній редакції суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред`явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Встановивши, що виконавчий лист № 2-1721 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів у червні 2000 року направлений до органів державної виконавчої служби безпосередньо судом, який ухвалив відповідне рішення, і з цього часу перебував на виконанні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність визначених частиною третьою статті 197 СК України правових підстав для звільнення позивача від заборгованості за аліментами.

Згідно з частиною другою статті 197 СК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення до суду із цим позовом, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Дана норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Такими обставинами можуть бути, зокрема, майновий чи сімейний стан платника аліментів. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Оскільки позивач не підтвердив існування істотних обставин, які унеможливили сплату аліментів у період з березня 2000 року по червень 2014 року, і не довів своїх посилань на тяжкий майновий стан, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог і правильно відмовив у позові.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд при ухваленні рішення неправильно застосував положення статті 9 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства у часі і статей 194, 197 СК України, які звільняють його від відповідальності за несплату аліментів, що відбулася не з його вини, касаційний суд відхиляє.

Згідно з частиною першою статті 194 СК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення до суду із цим позовом, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.

У цій справі апеляційний суд встановив, що виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів пред`явлений до виконання у червні 2000 року шляхом направлення до органів виконавчої служби безпосередньо судом, який ухвалив рішення. Заборгованість, від сплати якої позивач просить його звільнити, нарахована, починаючи з березня 2000 року, тобто у межах вказаного у статті 194 СК України трирічного строку.

Неправильного застосування апеляційним судом положень статті 197 СК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення із цим позовом, касаційним судом також не встановлено.

Посилання заявника на те, що Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, втратила чинність з 22 грудня 2015 року і не діяла на день подання цього позову, у зв`язку з чим не підлягала застосуванню, є помилковими.

Дана Інструкція встановлювала порядок пред`явлення до виконання виконавчих документів на день видачі виконавчого листа № 2-1721, тобто саме у визначеному цією Інструкцією порядку він підлягав поданню до органів державної виконавчої служби.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Кіровським районним судом м. Кіровограда, який ухвалив рішення про стягнення з позивача аліментів, направлено виданий на підставі рішення виконавчий лист до Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції, що у розумінні Інструкції є належним пред`явленням виконавчого листа до виконання.

Втрата чинності Інструкцією не має наслідком виникнення у стягувачів обов`язку повторно пред`явити до виконання виконавчий лист, який уже перебуває на виконанні.

Твердження заявника про те, що стягувач пред`явила виконавчий лист до виконання лише у серпні 2014 року, касаційний суд вважає помилковим.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року, який був чинний на день прийняття державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції постанови про направлення виконавчого листа № 2-172 за належністю, виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Згідно з положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерстваюстиції України від 2 квітні 2012 року № 512/5, у редакції Інструкції, чинній на день прийняття державним виконавцем постанови про направлення виконавчого листа за належністю, у разі прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження і направлення виконавчого документа за належністю, цей виконавчий документ направляється до іншого органу державної виконавчої служби.

Таким чином, зазначення у постанові начальника Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції від 1 вересня 2014 року про подання заяви на примусове виконання виконавчого листа № 2-1721 27 серпня 2014 року свідчить про те, що цього дня виконавчий лист надійшов до Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції з Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції. Вказана дата не є датою першого пред`явлення виконавчого листа до виконання, як помилково зазначає заявник.

Твердження заявника про те, що саме стягувач зобов`язаний вчиняти дії, спрямовані на забезпечення своєчасного виконання судового рішення, касаційний суд відхиляє.

Обов`язок щодо здійснення заходів, необхідних для своєчасного і у повному обсязі виконання рішення, Закон України «Про виконавче провадження» від 1999 року, чинний на час існування спірних правовідносин, покладав на державного виконавця.

Стягувач не зобов`язаний здійснювати контроль за примусовим виконанням ухваленого на його користь судового рішення. Звернення із скаргами на бездіяльність державних виконавців чи подання клопотань щодо вчинення певних виконавчих дій є правом, а не обов`язком стягувача.

Натомість боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, повинен сумлінно користуватися усіма наданими правами та сприяти своєчасному вчиненню виконавчих дій з метою забезпечення виконання судового рішення (стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року).

Заявник знав про ухвалення рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 березня 2000 року щодо стягнення з нього аліментів, що ним не заперечується, проте жодних дій щодо його виконання не вчиняв. Та обставина, що у виконавчому провадженні тривалий час, а саме з 2000 по 2014 рік, не вчинялися виконавчі дії, є правовою підставою для оскарження бездіяльності державних виконавців, проте не свідчить про будь-який умисел стягувача на приховання факта здійснення примусового виконання судового рішення.

З огляду на вказане посилання заявника на те, що значний розмір заборгованості за аліментами зумовлений невчиненням стягувачем дій, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення, є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України») Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик