Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 462/983/16-ц

провадження № 61-26259св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Ліуша А. І. від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 30 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив визнати за ним право власності на 3/5 ідеальних частин, а за відповідачем визнати 2/5 ідеальних частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що позивач проживає у будинку АДРЕСА_1 , який належить йому на праві спільної часткової власності з відповідачем, де його частка у житловому будинку становить 3/5, а ОСОБА_2 - 2/5.

ОСОБА_1 вказував, що рішенням Львівської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 передано у спільну власність йому та відповідачу під обслуговування вказаного житлового будинку.

Посилаючись на те, що правовий статус будинку як спільної часткової власності та земельної ділянки як спільної сумісної власності не у повній мірі дозволяє йому реалізувати правомочності щодо володіння, користування та розпоряджання власним майном, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львовавід 02 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/5 ідеальних частки земельної ділянки по вул АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0387 га, кадастровий номер НОМЕР_1 .Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/5 ідеальних частки земельної ділянки по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0387 га, кадастровий номер НОМЕР_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, керуючись положеннями земельного законодавства дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення за позивачем та відповідачем ідеальних часток земельної ділянки пропорційно їхнім часткам у праві власності на житловий будинок.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не прийнято до спільного розгляду зустрічний позов відповідача, що позбавило останню довести до суду фактичні обставини справи, а саме: самовільне зайняття позивачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 при будівництві ним житлового будинку по АДРЕСА_3 . Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2005 року було видано після здійснення ОСОБА_1 самовільного зайняття земельної ділянки по АДРЕСА_1 , де він побудував гараж, кухню та двоповерховий будинок.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу та узагальнення їхній доводів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду касаційної інстанції заперечення касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заперечення мотивовані тим, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу сторонам у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки та виданий на підставі нього державний акт є чинними, а тому висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 462/983/16-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 належить 3/5 частини будинку (квартира № НОМЕР_3 ), а ОСОБА_2 - 2/5 частини будинку (квартира № НОМЕР_4 ).

Ухвалою 11 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 03 червня 2004 року № 1323 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у спільну сумісну власність (без визначення часток) земельну ділянку площею 0,0387 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, на підставі якої видано Державний акт серії НОМЕР_2 від 19 жовтня 2005 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків установлених законом.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (статті 89 ЗК України).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що ОСОБА_1 належить 3/5 частини, а ОСОБА_2 належить 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для поділу між сторонами отриманої земельної ділянки з цільовим призначенням для його обслуговування, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ідеальні частини земельної ділянки у розмірі, пропорційному до їхніх часток у будинку.

Доводи касаційної скарги з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з не прийняттям до провадження зустрічного позову ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, де відсутні будь-які відомості про звернення відповідача до суду із зустрічним позовом під час розгляду цієї справи.

Посилання ОСОБА_2 на те, що суд визначив ідеальні частки сторін без урахування самовільного зайняття позивачем частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 при будівництві ним житлового будинку по АДРЕСА_3 є безпідставними, оскільки поділ земельної ділянки проведено судом на підставі чинного Державного акта, де належна сторонам площа земельної ділянки визначена у розмірі 0, 0387 га.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук