Постанова

Іменем України

16 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 595/290/17

провадження № 61-29972св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Щавурської Н.Б., Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 2011 року з відповідачем було укладено кредитний договір № б/н у відповідності з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконувала належним чином умов укладеного договору, в зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 14 977,18 грн, яка складається з 480,32 грн - заборгованість за кредитом; 10 172,47 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 135,00 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 689,39 грн - штраф (процентна частина).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бучацького районного суду від 22 березня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Cтягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 14 977,18 грн та 1 600,00 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що сторони погодили, що договір від 17 серпня 2011 року діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк. Судом не встановлено, а відповідачем не надано жодних доказів, які б стверджували про припинення кредитного договору від 17 серпня 2011 року.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Бучацького районного суду від 13 квітня 2017 року скасовано.

Ухвалено в справі нове рішення, яким в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що доданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає довідці про умови кредитування, підписаній позивачем; Умови і Правила надання банківських послуг, тарифи банку, покладені в основу розрахунку заборгованості, не підписані відповідачем, внаслідок чого не можна зробити висновок про укладення між сторонами договору на вказаних умовах; включення в розрахунок заборгованості комісії за обслуговування кредиту в сумі 15,00 грн без зазначення назви послуг, що надаються за таку комісію не відповідає вимогам закону; виписка по особовому рахунку не узгоджується з розрахунком заборгованості. Висновки суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 14 977,18 грн не ґрунтуються на наявних у справі доказах, є такими, що суперечать нормам матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасуватита залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 595/290/17-ц і витребувано її з Бучацького районного суду Тернопільської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

05 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставила саме в анкеті-заяві позичальника, яким засвідчила те, що вона повністю згодна з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах.

Відповідач підписала анкету-заяву від 17 серпня 2011 року разом з тарифами (довідка про умови кредитування погоджена сторонами), які містять усі істотні умови договору.

Відповідач не зверталася до банку з повідомленням про незгоду з тарифами банку та не ініціювала розірвання договору.

Доводів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором матеріали справи не містять.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали заперечення на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 17 серпня 2011 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого ОСОБА_1 отримала в ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у сумі 1 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Своєю заявою від 17 серпня 2011 року ОСОБА_1 підтвердила згоду на те, що підписана заява разом із запропонованими «ПриватБанком» Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, складають між нею та банком кредитний договір.

За розрахунком банку станом на 31 грудня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість 14 977,18 грн, з яких:

- 480,32 грн заборгованість за кредитом;

- 10 172,47 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;

- 3 135 грн заборгованість за пенею та комісією;

- 500,00 грн штраф (фіксована ціна);

- 689,39 грн штраф (процентна ставка).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Згідно вимог частини першої статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається.

Умови і правил надання банківських послуг, а також тарифи банку не містять підпису відповідача, з приводу чого встановлюється, що не може бути належним і допустимим доказом укладення між сторонами договору саме на вказаних умовах, і як наслідок вважатися підставним проведенням розрахунку заборгованості із застосуванням даних Умов і правил надання банківських послуг, що передбачають зміну банком в будь-який момент розміру кредитного ліміту та процентної ставки на суму заборгованості за кредитом (збільшення такої без згоди позичальника), порядок нарахування відсотків, автоматичну пролонгацію договору.

Згідно усталеної судової практики, необхідність підпису позичальника в Умовах і правилах надання банківських послуг, стверджує факт розуміння позичальником саме вказаних Умов та свідчило б про укладення договору у письмовій формі згідно вимог статті 207 ЦК України. А також звертається увага на те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішення справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» за договором, укладеним з відповідачем, свого підпису в якій ОСОБА_1 не заперечує, істотно відрізняється від Умов та правил надання банківських послуг, на які, як на підставу для проведення розрахунку в позовній заяві посилається позивач. Вказана довідка містить лише такі істотні умови договору кредиту, як: процентну ставку на залишок заборгованості в розмірі 1,7% на місяць; комісію за кредитне обслуговування, що складає 15 грн в місяць (5 грн з яких повертається на бонусний рахунок), розмір щомісячних платежів (що включають, в тому числі, плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) - 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості - пеня 1 (базова процентна ставка за договором / 30 - нараховується за кожен день прострочки), пеня 2 - 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць - нараховується один раз в місяць, але не менше 30,00 грн за наявності прострочення за кредитом чи за процентами 5 та більше днів при виникненні прострочення на суму від 50,00 грн та більше.

Не можна погодитись з розрахунком заборгованості й в частині включення до нього комісії з таких підстав.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк чи споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги на вказану комісію надаються позивачу. При цьому позивач нараховував, а відповідач сплачувала комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду.

Відповідач зазначала на невідповідність наданої на її вимогу виписки з особового рахунку долученому до матеріалів справи розрахунку заборгованості. З виписки та рахунку, вбачається, що станом на 19 квітня 2012 року після повернення нею банку 490,00 грн у виписці відсутня будь-яка заборгованість за кредитом, а в графі «залишок після операції» значиться сума 5,26 грн, в той час як у розрахунку заборгованості, наданому позивачем станом на ту ж саму дату в неї є заборгованість за процентами у розмірі 4,64 грн, що ставить під сумнів правильність проведення такого розрахунку.

Враховуючи те, що доданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає довідці про умови кредитування, підписаній позивачем; Умови і Правила надання банківських послуг, Тарифи банку, покладені в основу розрахунку заборгованості, не підписані відповідачем, наслідком чого не може бути зроблений висновок про укладення між сторонами договору на вказаних Умовах; включення в розрахунок заборгованості комісії за обслуговування кредиту в сумі 15,00 грн без зазначення назви послуг, що надаються за таку комісію не відповідає вимогам закону; виписка по особовому рахунку не узгоджується з розрахунком заборгованості.

Наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 14 977,18 грн не ґрунтуються на наявних у справі доказах та є такими, що суперечать нормам матеріального права.

Водночас, варто зазначити, що у даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року№ 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII)).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Так, за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем Умов та правил надання банківських послуг, відсутні підстави вважати ці Умови та правила складовою частиною спірного кредитного договору, та, відповідно, здійснювати банком відповідні нарахування та подальше стягнення з відповідача суми процентів за користування кредитними коштами, комісії та штрафів.

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська