ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 р.Справа № 520/11146/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 26.03.19 року по справі № 520/11146/18

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області №98 від 21.05.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року замінено у справі 520/11146/18 відповідача - Державну міграційну службу України на належного відповідача - Управління ДМС України в Київській області (04073, м. Київ, вул.Петропавлівська,11, код ЄДРПОУ 37826158).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 98 від 21.05.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Центральне міжрегіонального управління ДМС України в м. Києві та Київської області (правонаступник Управління Державної міграційної служби України в Київській області), подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року у справі №520/11146/18 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог громадянці СРВ ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування вимог скарги посилається на порушення норм матеріального права (пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та процесуального права (ст. 6, 77, 90, 242 КАС України). Так, зазначає, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2007 році звернулася до Тетіївського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є матір`ю іммігранта, оскільки її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Харків, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство». 25.12.2007 року ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області на підставі заяви позивача було прийнято рішення №17-5574 щодо надання їй дозволу на імміграцію відповідно п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону «Про імміграцію» та документовано його посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.12.2007 року. Вказує, що вищезазначене рішення було прийнято керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області з порушенням норм міграційного законодавства. Так, по-перше, у зв`язку з тим, що для того щоб малолітній ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 набув статусу іммігранта, він повинен був отримати дозвіл на імміграцію за клопотанням батьків на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону, як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Виконання даної вимоги суперечить законодавству України. Щоб отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно, а отже позивачка не могла бути визнана, як мати іммігранта. По-друге, вказує, що відповідно до пункту 6 частини 7 статті 9 Закону, для осіб зазначених у пункті 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції родичів та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Зазначає, що відповідно до законодавства України лише повнолітня дитина (з 18-ти річного віку) може нести фінансові зобов`язання перед батьками, отже вимога пункту 6 частини 7 статті 9 Закону України «Про імміграцію», при наданні дозволу на імміграцію взагалі не може бути виконана. Посилається, що ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу всупереч міграційного законодавства (тобто з порушенням вимог встановлений в п.6 ч. 2 ст. 4 та п.6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію») Управлінням ДМС України в Київській області було правомірно прийнято рішення від 21.05.2018 р. №98 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», яким скасовано дозвіл на імміграцію позивачу, оскільки встановлено, наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається. Вважає, що Харківським окружним адміністративним судом неправильно вирішено спір по суті, у зв`язку з чим рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 р. повинно бути скасоване судом апеляційної інстанції.

08.07.2019 року представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року по адміністративній справі №520/11146/18 було прийнято судом без порушень норм матеріального та процесуального права за результатом всебічного вивчення матеріалів, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі та залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачка прибула на територію України у 2004 р. та звернувся до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну, як мати іммігранта.

За результатами звернення 25.12.2007 р. ВГІРФО ГУМВС в Київській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну № 17/5574 на підставі п.6 ч. 2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» як матері іммігранта та відповідно оформлено посвідку на постійне проживання в України НОМЕР_1.

Листом ГУДМС України в Харківській області № D-2486/6/6301-18/6301.8./26093-18 від 13.11.2018 р. позивачку повідомлено, що 21.05.2018 р. їй скасовано посвідку на постійне проживання в Україні.

Підставою скасування згідно висновку від 21.05.2018 року та рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 21.05.2018 року № 98 визначено п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням №98 від 21.05.2018 року, звернулася до суду.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржуваного рішення, а отже вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" №3929-ХІІ від 04.12.1994 р. (далі по тексту - Закон №3929-ХІІ ), а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-III від 07.06.2001 р. (далі по тексту - Закон № 2491-III).

Згідно статті 2 Закону №3929-ХІІ іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 Закону №3929-ХІІ передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Відповідно до ч.1 абзаців першого і четвертого ст.1 Закону № 2491 - III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-III визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами ч.1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону №2491-III встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію.

Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:

1) три фотокартки;

2) копія документа, що посвідчує особу;

3) документ про місце проживання особи;

4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Колегія суддів зауважує, що з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 Закону №2491-III визначено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Так, процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначена Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. за № 1983 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пп.2 п.2 Порядку рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, в 2007 р. позивачка звернулася до Тетіївського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч. 2 ст.4 Закону №2491-III, як особі яка є матір`ю іммігранта, оскільки її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Харкова, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

На підставі вказаного, 25.12.2007 р. ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення №17/-5574 про надання позивачці дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до п. 6 ч. 2 ст.4 Закону №2491-III та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.12.2007 р.

Відповідно до ст. 12 Закону №2491-IIІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, приписами Закону №2491-III визначений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Відповідачем по справі, на підставі висновку вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну позивача, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме з`ясування, що дозвіл на імміграцію надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Так, при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб`єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись Закону №2491-III підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв`язку з чим надано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні.

Колегія суддів зауважує, що апелянтом не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 12 Законом №2491-III та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Щодо посилань апелянта на те, що позивачка не могла отримати дозвіл на імміграцію, як мати іммігранта, оскільки на той час малолітня дитина не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянства України, а також посилання відповідно до п.6 ч. 7 ст. 9 Закону №2491-III на те, що подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні, оскільки лише повнолітня дитина може нести фінансові зобов`язання перед батьками, а тому ця вимога не могла бути виконана позивачем, що відповідно до Закону №2491-III є підставою для скасування дозволу на імміграцію, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зазначені апелянтом вищевказані доводи не підтверджуються матеріалами даної справи, а саме наявність, визначених п. 1 ч. 1 ст.12 Закону №2491-III обставин свідомого подання позивачем неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Крім того, того, доводи відповідача про те, що надання позивачем під час отримання дозволу не повного пакету документів, зокрема документу, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення, відсутність у малолітньої дочки дозволу на імміграцію, яких і не могло було через вік дитини, колегія суддів вважає необґрунтованими тому що під час надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою позивача заперечень щодо комплектності поданих документів орган міграційної служби не повідомляв, оскільки неподання особою всіх визначених законом документів є підставою для неприйняття заяви про надання дозволу на імміграцію.

Також, відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону №2491-III

Крім того, колегія суддів зазначає, що положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні «Кlаss та інші проти Німеччини» від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, «орган», що згадується в цій статті, не обов`язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує.

Під визначенням терміну «процесуальні гарантії» вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.

Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме: п.23 Порядку №1983.

Громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Апелянтом ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано належних доказів того, що позивачем порушено чинне законодавство України, в тому числі Закону України «Про правовий статус іноземців», або вчинено злочин.

На підставі викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення відповідача порушує права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси як іноземця та породжують негативні наслідки для нього.

Отже, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідача № 98 від 21.05.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта щодо правомірності рішення № 98 від 21.05.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року по справі № 520/11146/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров

Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 19.08.2019 року