Постанова

Іменем України

16 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 132/3819/13-ц

провадження № 61-19799св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Калинівська державна нотаріальна контора Вінницької області, реєстраційна служба Калинівського районного управління юстиції Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 рокув складі судді Каращука О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року у складі колегії суддів Денишенко Т. О., Луценка В. В., Берегового О. Ю.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовними вимогами, які в подальшому збільшили та уточнили, до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності на спадкове майно.

Позивачі просили визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на садибу АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін у справі, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги є четверо дітей спадкодавиці: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Відповідач успадкувала 6/8 часток спадщини за заповітом, складеним 08 червня 2012 року, посвідченим секретарем Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Позивачі успадкували по 1/8 частці спадкового майна та вважають, що заповіт повинен бути визнаний недійсним, оскільки матері на день його складання виповнилося 85 років, заповіт суперечить її волевиявленню, був складений під впливом обману, помилки або в момент його вчинення мати не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Позивачі в обгрунтування своїх позовних вимог посилалися на частину першу статті 225, частину другу статті 1257 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що експертною комісією зазначено, що ОСОБА_4 до моменту смерті ніколи не скаржилась лікарям, родичам, сусідам на психічну хворобу. Мала при житті добру пам`ять, що підтверджують чисельні свідки і тому на час складення заповіту усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними. Не знайшло свого підтвердження пояснення позивачів і ОСОБА_5 , що нібито їх мати не могла скласти заповіт та заповісти своє майно тільки одній дочці ОСОБА_3 ОСОБА_4 за три місяці до смерті заповіла майно ОСОБА_3 , яка останній час була з матір`ю, доглядала її, створювала для неї сприятливі умови для лікування, спілкування з родичами, сусідами.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням відповідних положень ЦК України, суд не помилився у визначенні правовідносин, що склалися між сторонами у справі, застосував саме ті норми матеріального права, що регулюють дані правовідносини, дав повну та об`єктивну оцінку показанням, доводам та доказам сторін, правильно застосував норми ЦПК України. Відповідно до положень статті 212 ЦПК України судове рішення належним чином мотивоване, тому підстав для задоволення апеляційної скарги, доводами якої не спростовуються висновки суду першої інстанції, судова колегія не знайшла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 132/3819/13-ц, витребувано її з Калинівського районного суду Вінницької області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

07 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, зробили висновки, які не відповідають матеріалам справи.

Суд першої інстанції не зазначив, що на день посвідчення оскаржуваного заповіту ОСОБА_4 перебувала у важкому стані, що також відображено в самому заповіті, що вона не могла прочитати та підписати заповіт.

Доводи інших учасників справи

У березні 2017 року ОСОБА_6 надіслала заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначається, що відповідно до акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 29 грудня 2014 року на момент підписання заповіту ОСОБА_4 на хронічне захворювання не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим розладом психічної діяльності, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Повторною судово-психіатричною експертизою, проведеною Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології був наданий висновок від 07 жовтня 2016 року № 22 у якому зазначалося, що ознак психічних розладів у ОСОБА_4 в момент складання заповіту не виявлено і за своїм психічним станом вона була здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними при вчиненні правочину.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_4 (мати сторін по справі) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим виконкомом Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

За три місяці до смерті, 08 червня 2012 року , вона склала заповіт, який було посвідчено секретарем Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, згідно якого ОСОБА_4 заповіла все своє майно відповідачу ОСОБА_3 .

Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , сімейний лікар ОСОБА_11 , ОСОБА_12 зазначили, що ОСОБА_4 до смерті все розуміла, мала ясну пам`ять, розмовляла на релігійні теми, слухала радіо, розмовляла по мобільному телефону, про дітей, сім`ю. На час складання заповіту правильно відповідала на поставлені їй питання, адекватно спілкувалася та стверджувала, що все своє майно хоче заповісти доньці ОСОБА_3 , у якої проживала і яка здійснювала за нею догляд. Зокрема, лікар ОСОБА_11 , медична сестра сімейної амбулаторії ОСОБА_13 вказали, що хвора ОСОБА_4 під час її відвідування відповідала на запитання про стан здоров`я, скарги хворої записані виключно з її слів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції залишенню без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт по формі та порядку його посвідчення відображає дійсне волевиявлення заповідача, тому має виконуватися з урахуванням норм матеріального права, зокрема визначених главою 85 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін у справі, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги є четверо дітей спадкодавця, це сторони у справі та ОСОБА_5 . Відповідач успадкувала 6/8 часток спадщини за заповітом, складеним 08 червня 2012 року, посвідченим секретарем Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Позивачі успадкували по 1/8 частці спадкового майна. Позивачі вважають, що заповіт повинен бути визнаний недійсним, оскільки матері на день його складання виповнилося 85 років, заповіт суперечить її волевиявленню, був складений під впливом обману, помилки або в момент його вчинення мати не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставин є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Саме особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Правочини, вчинені під впливом помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто в причинах, що спонукали до його вчинення, крім випадків, встановлених законом.

За три місяці до смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме 08 червня 2012 року ОСОБА_4 , 1927 року народження, склала заповіт. Допитані судом свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , сімейний лікар ОСОБА_11 , ОСОБА_12 зазначили, що ОСОБА_4 до смерті все розуміла, мала ясну пам`ять, розмовляла на релігійні теми, слухала радіо, розмовляла по мобільному телефону, про дітей, сім`ю. На час складання заповіту правильно відповідала на поставлені їй питання, адекватно спілкувалася та стверджувала, що все своє майно хоче заповісти доньці ОСОБА_3 , у якої проживала і яка здійснювала за нею догляд. Зокрема, лікар ОСОБА_11 , медична сестра сімейної амбулаторії ОСОБА_13 вказали, що хвора ОСОБА_4 під час її відвідування відповідала на запитання про стан здоров`я, скарги хворої записані виключно з її слів.

Відповідно до акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 29 грудня 2014 року на момент підписання 08 червня 2012 року заповіту ОСОБА_4 на хронічне психічне захворювання не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим розладом психічної діяльності. За своїм психічним станом на час складання заповіту 08 червня 2012 року вона могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У справі була призначена повторна посмертна судово-психіатрична експертиза. Згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 07 жовтня 2016 року № 22, проведеної Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології, ОСОБА_4 в момент складання заповіту 08 червня 2012 року ознак психічних розладів не виявляла і за своїм психічним станом була здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними при здійсненні правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.

В усталеній судовій практиці зазначається, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, за своїм психічним станом ОСОБА_4 на час складання заповіту від 08 червня 2012 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У даному випадку судами враховано свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та дотримано принцип пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська