Постанова

Іменем України

19 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 753/5149/17

провадження № 61-31781св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хускварна Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року у складі судді Даниленка В. В., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хускварна Україна» (далі - ТОВ «Хускварна Україна») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 18 листопада 2013 року працювала на посаді секретаря ТОВ «Хускварна Україна». Наказом № 31-од від 16 грудня 2016 року позивача повідомлено про скорочення штату працівників та з 20 лютого 2017 року звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, за скороченням штату.

Позивач зазначає, що вказаний наказ є незаконним, не відповідає вимогам статті 40 КЗпП України, а звільнення проведено з порушенням вимог статті 42 цього Кодексу, оскільки на підприємстві відповідача були відсутні підстави для скорочення штату та не враховано переважне право позивача на залишення на роботі при скороченні чисельності працівників.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила поновити її на посаді секретаря ТОВ «Хускварна Україна» з 21 лютого 2017 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2017 року по день поновлення на роботі; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач здійснив скорочення штатної посади - секретаря, яку обіймала позивач. З моменту повідомлення про скорочення посади і до звільнення позивача на підприємстві вакантні посади були відсутні та відповідачем було додержано встановлений трудовим законодавством порядок вивільнення працівника.

При цьому зазначив, що переважне право й перевага в залишенні на роботі діють за наявності у роботодавця працівників, які займають таку саму посаду або виконують таку ж роботу, що й вивільнюваний, а не будь-яких інших. У тому ж разі, коли певну посаду займала одна особа й ця посада скорочується, зазначене переважне право чи перевага не можуть бути реалізовані.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому зазначив, що відповідач як роботодавець під час розгляду справи довів законність звільнення працівника.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій неповно встановили необхідні для правильного вирішення справи обставини, не врахували та не надали оцінки тому, що підстави для скорочення посади секретаря, яку вона обіймала, були відсутні, на підприємстві скоротили лише одну штатну одиницю секретаря.

Також вказує, що відповідачем не надано підтвердження того, що при звільненні позивача ним були враховані переваги у залишенні позивача на роботі.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Хускварна Україна» вказує, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, ухвалив правильне по суті, законне та обґрунтоване рішення, за наслідком повного та всебічного розгляду справи. Вказує, що на підприємстві, яке діяло на свій розсуд, у дозволених законодавством рамках, дійсно відбулося скорочення посади позивача.

Зазначає, що позивач, посилаючись на своє переважне право залишення на роботі відповідно до вимог статті 42 КЗпП України, не зважила на те, що до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, які займають ту ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві. Однак у відповідача була лише одна штатна одиниця з посадою секретаря, скорочувалася власне ця штатна одиниця, тому правило щодо переважного залишення на посаді саме позивача у даному випадку не застосовується.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до наказу ТОВ «Хускварна Україна» від 18 листопада 2013 року № 07-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду секретаря адміністрації товариства з 18 листопада 2013 року.

Згідно із наказом ТОВ «Хускварна Україна» від 30 травня 2014 року № 08ос-тр ОСОБА_1 з 01 червня 2014 року змінено графік роботи та встановлено неповний робочий тиждень: понеділок, середа, п`ятниця по вісім годин щодня.

11 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Хускварна Україна» укладено трудовий договір, за умовами якого позивач вважалася такою, що займає посаду секретаря на підприємстві з 18 листопада 2013 року безстроково. В розділі 9 договору було встановлено, що режим робочого часу ОСОБА_1 є неповним робочим тижнем. Графік роботи - понеділок, середа, п`ятниця по вісім годин щодня.

Відповідно до наказу ТОВ «Хускварна Україна» від 16 грудня 2016 року № 31-од постановлено внести зміни до штатного розпису товариства з 20 лютого 2017 року, скоротивши штатну одиницю секретаря.

Листом ТОВ «Хускварна Україна» від 16 грудня 2016 року № 766/16 ОСОБА_1 повідомлено про скорочення штату працівників підприємства та про її майбутнє звільнення з займаної посади з 17 лютого 2017 року. Також повідомлено, що у ТОВ «Хускварна Україна» немає вакантних посад, що відповідають її кваліфікації, а також вакантних нижчих чи менш оплачуваних робіт. Це повідомлення вручено позивачу під розпис 16 грудня 2016 року.

Згідно із наказом ТОВ «Хускварна Україна» від 17 лютого 2017 року № 4-к/тр ОСОБА_1 звільнено з займаної посади секретаря з 20 лютого 2017 року у зв`язку з скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до наказу ТОВ «Хускварна Україна» від 20 лютого 2017 року № 5-к/тр припинено трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Хускварна Україна» у зв`язку зі звільненням працівника за скороченням штату, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідною допомоги в розмірі середньомісячного середнього заробітку та компенсації за невикористану відпустку в кількості трьох календарних днів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Установлено, що відповідно до штатних розписів на підприємстві, які вводилися з 01 січня 2017 року, 21 лютого 2017 року, 01 березня 2017 року, 03 квітня 2017 року, підтверджено, що в штаті ТОВ «Хускварна Україна» відбулися зміни, єдина посада секретаря була виключена зі штату з 21 лютого 2017 року.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судами враховано, що обов`язок довести законність звільнення працівника покладено на роботодавця, відповідач під час розгляду справи вказаний обов`язок виконав.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем були дотримані усі вказані вище норми трудового законодавства, а саме: посада, яку займала позивач, дійсно була скорочена; її було попереджено про наступне вивільнення більш ніж за два місяці; підприємство не мало можливості перевести працівника з її згоди на іншу роботу, оскільки на час його звільнення не було вакантних посад.

При таких обставинах, ураховуючи, що позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги про те, що при звільненні не було враховано переважне право на залишення на посаді є необґрунтованими, оскільки за змістом статті 42 КЗпП України переважне право й перевага в залишенні на роботі діють за наявності у роботодавця працівників, які займають таку саму посаду або виконують таку ж роботу, що й вивільнюваний, а не будь-яких інших. У тому ж разі, коли певну посаду займала одна особа й ця посада скорочується, зазначене переважне право чи перевага не можуть бути реалізовані.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для скорочення на підприємстві посади секретаря, яку вона обіймала, не заслуговують на увагу, оскільки підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (частина третя статті 64 Господарського кодексу України).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило