Справа № 349/551/19

Провадження № 22-ц/4808/845/19

Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач),

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.

секретаря Турів О.М.

з участю ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2

заінтересованої особи - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_3 , за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Рогатинського районного суду від 18 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Могили Р.Г. в м. Рогатин,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Гринчишин І.Я., звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 , заборонивши останньому протягом шести місяців перебувати у місці їхнього проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимоги заяви вмотивовано тим, що заявник ОСОБА_1 з 20 квітня 1978 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано на підставі рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2010 року. Заявниця, її колишній чоловік ОСОБА_3 , а також їхні діти є співвласниками квартири по АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу вона та ОСОБА_3 продовжують проживати у даній квартирі. ОСОБА_3 відмовляється добровільно виселятися з квартири, комунальні послуги не сплачує, чинить перешкоди їй у користуванні квартирою. Окрім цього чинить щодо неї фізичне та психологічне насильство, у зв`язку із чим притягався до адміністративної відповідальності.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_3 , відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення заяви, вказуючи на допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, ? квартири по АДРЕСА_1 належить заявниці ОСОБА_1 , ? - колишньому чоловіку заявниці відповідачу ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживає в даній квартирі. Останній систематично порушує правила співжиття в даній квартирі, чинить перешкоди в спокійному користуванні жилим приміщенням заявницею, вчиняє бешкети, фізичне та психологічне насильство до заявниці, не оплачує комунальні послуги, відмовляється від грошової компенсації за належну йому частку в квартирі, не бажає в добровільному порядку висилитись з належної заявниці на праві спільної часткової власності квартири. В зв`язку з вищевказаним, заявниця змушена просити суд, як вповноважений на це орган, вжити передбачених ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заходів протидії домашньому насильству, шляхом видачі обмежувального припису щодо заборони ОСОБА_3 перебувати в місці спільного з заявницею проживання на встановлений Законом строк шість місяців. Просить скасувати оскаржуване рішення та видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_3 , яким заборонити останньому перебувати в місці спільного проживання з заявницею за адресою АДРЕСА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просять задовольнити подану скарги.

Заінтерисована особа ОСОБА_3 заперечив доводи апеляційної скарги і зазначив, що заявниця постійно проживає за межами України, а пояляється за міцем його проживання раз чи два рази у рік проживаає протягом місяця. Вважає, що заявниця таким спрособом намагається позбавити його права на житло.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п.7 ч.1 ст.11 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ). Постановою від 19 лютого 2019 року ОСОБА_3 звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.173-2 КУпАП у зв`язку із вчиненням малозначного адміністративного правопорушення. Провадження в справі про адміністративне правопорушення закрито. Судове рішення набрало законної сили 02 березня 2019 року. Таким чином ОСОБА_3 вважається таким, що не піддавався адміністративній відповідальності за вчинення насильства в сім`ї.

Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про право власності, видане 19 листопада 1996 року на підставі рішення виконавчого комітету Рогатинської міської ради Івано-Франківської області №123 від 12 листопада 1996 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 82,7 кв.м. (а.с. 13).

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 15)

Відповідно до інформаційної довідки Рогатинського відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 21 березня 2019 року, щодо ОСОБА_3 13 січня 2019 року складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Також 26 лютого 2019 року ОСОБА_3 взято на превентивний облік в категорію «домашній кривдник» з метою здійснення профілактичних заходів щодо запобігання вчинення ним домашнього насильства.

За інформацією Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2019 року наданою у відповідь на адвокатський запит щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї протягом 2014 -2019 років, встановлено, що постановою судді від 19 лютого 2019 року ОСОБА_3 звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.173-2 КУпАП у зв`язку із вчиненням малозначного адміністративного правопорушення. Провадження в справі про адміністративне правопорушення закрито.

Питання видачі обмежувального припису регулюється Цивільним процесуальним Кодексом України та Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству».

Відповідно до ст.350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.

Пунктом 1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч.1 ст.350-3 ЦПК України).

Згідно з п.п.3, 14, 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 24 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За приписами п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (ч. 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Посилання заявника на відомості медичного звіту про надання невідкладної допомоги, складеного лікарем університетської лікарні м. Сієнн Італійської Республіки 15 червня 2018 року згідно якого ОСОБА_1 звернулася за невідкладною медичною допомогою із скаргами на біль правої руки, не можна вважати доказом того, що по відношенню до неї вчинялось насильство саме ОСОБА_3 .

Крім того, щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї протягом 2014 -2019 років, встановлено, що постановою судді від 19 лютого 2019 року ОСОБА_3 звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.173-2 КУпАП у зв`язку із вчиненням малозначного адміністративного правопорушення. Провадження в справі про адміністративне правопорушення закрито.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до заявниці вчиняється ОСОБА_3 фізичне та психологічне насильство, так як за змістом заяви ОСОБА_1 між ними виникають спори щодо користування належною їм квартирою, що не заперечує остання у судовому засіданні апеляційного суду та не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рогатинського районного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 05 липня 2019 року.

Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук

О.О.Томин