Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 709/2291/16-ц

провадження № 61-16827св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Храпка В. Д., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк

«ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог банк посилався на те, що відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та підписав заяву б/н від 16 липня 2012 року, за якою отримав кредит у розмірі 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з умовами.

У порушення вказаних умов відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав та станом на 30 вересня 2016 року має заборгованість у розмірі 13 674,63 грн, яка складається з наступного: 271,02 грн - тіло кредиту; 9 016,25 грн - відсотки за користування кредитом, 3 260,00 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 627,36 грн - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 13 674,63 грн і судові витрати у розмірі 1 378,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк пропустив 3-річний строк позовної давності для звернення до суду, оскільки останній платіж за кредитом було здійснено 13 травня 2013 року, а з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося у листопаді 2016 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково; рішення суду першої інстанції скасовано; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10 414,63 грн заборгованості за кредитом та 1 050,44 грн судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що банк надав у судове засідання виписку по карті ОСОБА_1 від 28 листопада 2016 року з якої убачається, що останній платіж перед зверненням до суду здійснено 10 січня 2014 року в розмірі 40,00 грн, крім того строк дії карти визначено до червня 2016 року. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що банк не пропустив строк позовної давності для звернення до суду. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені суд виходив з того, що одночасне застосування штрафу і пені є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, тому така відповідальність не може бути застосована.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ),

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що банк не надав ніяких доказів на підтвердження того, що останній платіж здійснено 10 січня 2014 року в сумі 40,00 грн. Зазначає, що строк дії картки закінчився 31 липня 2013 року, тому провести оплату боргу після її закінчення позивач не міг; для перевипуску банківської карти він не звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк». Отже, станом на 01 серпня 2013 року відповідач не міг здійснювати будь-яких дій з карткою, в тому числі і погашати кредит. Зазначав, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; матеріали справи № 709/2291/16-ц витребувано з районного суду.

Ухвалою ВССУ від 31 серпня 2017 року справу № 709/2291/16-ц призначено до судового розгляду.

13 квітня 2018 року справу № 709/2291/16-ц та матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 липня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Сторонами не заперечується, що позивач отримав кредит в ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Термін дії кредитного договору укладеного сторонами 16 липня 2012 року відповідно до пункту 5.12 Умов і правил надання банківських послугвстановлений на 12 місяців з моменту підписання та пролонгується на такий же термін, якщо протягом цього строку жодна зі сторін не поінформує іншу сторону про припинення дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що 16 липня 2012 року відповідачем підписано тільки анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відомості щодо підписання ОСОБА_1 самих Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши розрахунок заборгованості та виписку по рахунку вважав доведеним, що відповідачем періодично вносились платежі, а останній платіж внесено 10 січня 2014 року, позов пред`явлений 02 листопада 2016 року, тому суд дійшов до висновку про те, що банк звернувся з позовом до суду в межах строку трирічної позовної давності.

Однак поза увагою суду залишилось те, що термін дії кредитного договору укладеного сторонами 16 липня 2012 року встановлений на 12 місяців з моменту підписання та пролонгується на такий же термін. Матеріали справи не містять відомостей чи продовжили сторони термін кредитного договору та чи відбулося погашення кредиту шляхом зарахування ОСОБА_1 40,00 грн 10 січня 2014 року на рахунок банку, чи шляхом автоматичного списання коштів.

Суд апеляційної інстанції не з`ясував та не дослідив питання спливу строку позовної давності, в тому числі і в частині окремих чергових платежів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, відповідно до якого якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 16 липня 2012 року процентна ставка

не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами,

а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

За розрахунками боргу банк нараховував відсотки на прострочену суму кредиту та штрафи (фіксована і процентна складові) й після закінчення строку дії договору, а тому обґрунтованість позову в цій частині підлягає перевірці.

Крім того, судом апеляційної інстанції також не досліджувалось право кредитора на стягнення штрафних санкцій в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 липня 2012 року, посилався на витяг з Тарифів по карткам «Універсальна», «Універсальна» Contract, «Універсальна Голд» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Таким чином, при укладенні договору з ОСОБА_1 суд не з`ясував чи дотрималося ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк (відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19).

Зазначене свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, що проявилося у тому числі у невиконанні обов`язку належного дослідження доказів. Тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту першого частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи, зважаючи, що кредитний договір укладено у формі заяви з приєднанням до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів банку, апеляційному суду необхідно з`ясувати чи визнає їх відповідач, чи доведені вони до його відома та у який спосіб, а також врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Крім того, суду апеляційної інстанції слід дослідити докази у справі щодо дотримання банком строків позовної давності для звернення до суду та вирішити спір з урахуванням досліджених доказів і встановлених обставин справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 23 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Ігнатенко

Судді: В. С. Жданова

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов