ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/12803/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 (головуючий - суддя Мальченко А.О., судді: Жук Г.А., Дикунська С.Я.)

зі справи №910/12803/18

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» (далі - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА»),

до 1. ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ),

2. ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ),

3. ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ),

4. ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ),

5. ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ),

6. ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 ),

7. ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 ,),

8. ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9 ),

9. ОСОБА_10 (далі - ОСОБА_10 ),

10. ОСОБА_11 (далі - ОСОБА_11 ),

11. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_12 , скаржник),

12. ОСОБА_13 (далі - ОСОБА_13 ),

13. ОСОБА_14 (далі - ОСОБА_14 ),

14. ОСОБА_15 (далі - ОСОБА_15 ),

15. ОСОБА_16 (далі - ОСОБА_16 ),

16. ОСОБА_17 (далі - ОСОБА_17 ),

17. ОСОБА_18 (далі - ОСОБА_18 ),

18. ОСОБА_19 (далі - ОСОБА_19 ),

19. ОСОБА_20 (далі - ОСОБА_20 ),

20. ОСОБА_21 (далі - ОСОБА_21 ),

21. ОСОБА_22 (далі - ОСОБА_22 ),

22. ОСОБА_23 (далі - ОСОБА_23 ),

23. ОСОБА_24 (далі - ОСОБА_24 ),

24. ОСОБА_25 (далі - ОСОБА_25 ),

25. ОСОБА_26 (далі - ОСОБА_26 ),

про стягнення 2 679 888 731,86 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», у вересні 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 про стягнення солідарно 2 679 888 731, 86 грн. шкоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/12803/18 у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016), що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94; поштова адреса: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 11; ідентифікаційний код 19454139), до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 про солідарне стягнення 2 679 888 731,86 грн. шкоди, відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі № 910/12803/18 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 судові витрати, понесені під час розгляду справи № 910/12803/18, на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», 616 700, 00 грн. судового збору.

Не погоджуюсь із прийнятими рішеннями, 23.04.2019 ОСОБА_1 подав через Господарський суд міста Києва апеляційну скаргу, в якій просив: змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 в частині визнання причино-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та неплатоспроможністю і, як наслідок, ліквідацією банку; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 скасувати повністю, поклавши судові витрати на позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху як таку, що не відповідає вимогам пункту 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали апелянт має право усунути недоліки, а саме подати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у сумі 925 050 грн. та роз`яснено, що у випадку невиконання вимог даної ухвали у встановлений судом строк, апеляційна скарга буде вважатись неподаною та буде повернута.

30.05.2019 ОСОБА_1 подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказу сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 910/12803/18 у сумі 2 643 грн., зокрема платіжне доручення від 30.05.2019 № 45.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 у справі №910/12803/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

2. Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/12803/18 без руху, Північний апеляційний господарський суд: відмовив у задоволенні клопотання апелянта про звільнення від сплати судового збору, яке було обґрунтоване тим, що розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу скаржника, пославшись на ту обставину, що долучена до клопотання довідка з місця роботи про отриманий дохід не підтверджує всі отримані доходи скаржника за попередній рік, оскільки таким доказом має бути довідка про доходи фізичної особи за попередній рік, видана Державною фіскальною службою України; вказав на необхідність сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 925 050 грн.

Повертаючи без розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/12803/18, Північний апеляційний господарський суд виходив з того, що апелянтом не були в повній мірі виконані вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: замість сплати судового зору у розмірі 925 050 грн. останній сплатив 2 643 грн., обґрунтувавши це тим, що оскаржується мотивувальна частина прийнятого рішення суду, а не вимога майнового характеру.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у вирішенні питання про те, за якою ставкою має справлятися судовий збір за подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення, яке оскаржується не у зв`язку з незгодою скаржника з його резолютивною частиною, а у зв`язку із запереченнями скаржника стосовно мотивів, з яких виходив суд у прийнятті оскаржуваного рішення, слід мати на увазі те, що норми Закону, якими встановлено ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг, не ставлять визначення розміру судового збору в залежність від того, з якою саме частиною судового рішення - мотивувальною чи резолютивною - не погоджується особа, що подала апеляційну чи касаційну скаргу. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 923/136/18.

З огляду на викладене судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження за апеляційною скаргою, у зв`язку з чим повернула без розгляду апеляційну скаргу як таку, що не відповідає вимогам Закону.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить: скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019, справу передати на розгляд Північному апеляційному господарському суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами для скасування ухвали скаржник вважає порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема положень пункту 6 частини третьої статті 2 та статті 15 ГПК України; частини четвертої статті 6, пункту 1 частини першої, частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Скаржник вказує, що апеляційним господарським судом невірно визначено розмір судового збору, який підлягає сплаті, оскільки оскаржуваним рішенням суду відмовлено в задоволенні позову про стягнення грошових коштів; апелянтом не оскаржується майнова вимога, а лише мотивувальна частина рішення, тому суд апеляційної інстанції мав встановити розмір судового збору в межах немайнової вимоги.

Також скаржник зазначає, що Північний апеляційний суд, безпідставно відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, обмежив своїми діями доступ скаржника до правосуддя.

ОСОБА_1 звертає увагу суду, що посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 923/136/18 при визначенні суми судового збору є помилковим, оскільки, на його думку, зміст даної постанови суду суперечить частині четвертій статті 6 Закону України "Про судовий збір", враховуючи зміни внесені Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.01.2017 № 2147-VIII.

5. Позиція, викладена у відзиві на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

6. РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

Склад суду касаційної інстанції визначений відповідно до наявного у справі Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями № 910/12803/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.

Розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п`ятої статті 301 ГПК України.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій з`ясовано та зазначено таке.

Постановою Правління Національного банку України від 20.12.2012 № 548 ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» було віднесено до категорії неплатоспроможних. У вересні 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діяв як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», звернувся з позовом у порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

Господарським судом міста Києва встановлено, що ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» в особі його керівників та кола працівників, акціонерів, протягом тривалого часу і особливо у період з 2010 по 2012 роки здійснювало діяльність щодо кредитування, яка полягала, зокрема, у наданні одним позичальникам грошових коштів у кредит, які, у свою чергу, були джерелом погашення кредитів інших позичальників, що входили в групу позичальників, які Національним банком України у довідці від 28.12.2012 визначені як акціонери та пов`язані з ними особи.

Також судом першої інстанції встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», звернувся до суду після спливу позовної давності, а тому в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат, Господарський суд міста Києва виходив з того, що, оскільки саме дії відповідачів стали причиною неплатоспроможності та ліквідації ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» і в подальшому спричинили звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», з даним позовом, то судові витрати у даній справі, а саме судовий збір сплачений Фондом при поданні позову, покладається на відповідачів солідарно.

Не погоджуюсь з прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив змінити мотивувальну частину рішення, а додаткове рішення скасувати, судові витрати покласти на позивача.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без розгляду після неусунення недоліків зі сплати судового збору, суд апеляційної інстанції також вказує на те, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», до відповідачів про стягнення 2 679 888 731,86 грн. шкоди, а тому твердження апелянта, що останній оскаржує лише мотивування рішення як нематеріальну вимогу, не заслуговує на увагу.

8. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9.Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною подання касаційної скарги у справі стала незгода ОСОБА_1 з ухвалою суду про повернення апеляційної скарги.

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 129 Конституції України, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

У справі "Пелевін проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див., наприклад, рішення у справі "Делкурт проти Бельгії", від 17.01.1970, пункт 25). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть перешкоджати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства", від 28.05.1985, пункт 57, Серія А, N 93, та Рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Касаційний господарський суд зауважує що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати судових зборів судами у зв`язку зі зверненням до суду не може вважатися обмеженням права на доступ до суду (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі № 910/12803/18, в якій скаржник просив змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 скасувати повністю.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Згідно з частини другої статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Відповідно до частиною другою статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Залишаючи апеляційну скаргу без руху ухвалою від 20.05.2019, суд апеляційної інстанції встановив, що заявником, зокрема, не подано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги. При цьому суд відмовив скаржнику у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та вказав, що з урахуванням характеру позовних вимог та ціни позову, положень Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у даній справі становить 925 050, 00 грн. грн. (616 700, 00*150%).

Касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що неподання відповідачем відповідних доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав йому сплаті судового збору у встановленому порядку та розмірі, - виключило підстави для задоволення клопотання відповідача про звільнення останнього від сплати судового збору у розумінні статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Касаційний господарський суд виходить з того, що у разі подання апеляційної чи касаційної скарги не щодо резолютивної частини судового рішення, а у зв`язку із запереченнями заявника стосовно мотивів, з яких виходив суд під час прийняття оскаржуваного рішення, слід враховувати, що відповідно до положень Закону № 3674-VI, якими встановлено ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги, визначення розміру судового збору не залежить від того, з якою саме частиною судового рішення - мотивувальною чи резолютивною - не погоджується особа, яка подала апеляційну чи касаційну скаргу. У разі якщо рішенням суду вирішено різні вимоги, наприклад, майнового та немайнового характеру, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для відповідних вимог.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновками апеляційного суду, що оскільки предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», до відповідачів про стягнення 2 679 888 731,86 грн. шкоди, то розрахунок розміру судового збору має здійснюватися у відсотковому співвідношенні від ціни позову та у відповідності до підпункту 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Твердження скаржника, що в даному випадку мають застосовуватись положення частини четвертої статті 6 Закону України "Про судовий збір" є помилковими, оскільки дана норма Закону застосовується при оскарженні частини позовних вимог - сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням.

Згідно з частиною четвертою статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що неусунення будь-якого з недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений в ухвалі апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, має наслідком повернення апеляційної скарги.

Вказані вище обставини були підставою для повернення апеляційної скарги відповідно до приписів частини четвертої статті 174 ГПК України, а тому правильне застосовування судом апеляційної інстанції даної норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Також Касаційний господарський суд наголошує, що відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України після усунення недоліків апеляційної скарги, скаржник не позбавлений можливості звернутись повторно до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на оскаржувані судові рішення з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подачу апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, які викладені ним у касаційній скарзі, та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції враховує, що надання відповіді на кожний аргумент має розглядатись крізь призму істотності впливу того чи іншого питання на коло питань, що їх належить розв`язати у межах конкретної справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і які мають вирішальне значення під час розгляду вказаного питання, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

З огляду на зазначене колегія суддів Верховного Суду Касаційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі № 910/12803/18 згідно з частиною четвертою статті 174 та частиною шостою статті 260 ГПК України.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанцій та не довів порушення ним норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що відповідає вимогам норм процесуального права.

11. Судові витрати

Понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 8, 129, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 у справі № 910/12803/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко