05.08.2019

Справа № 331/5320/2019

Провадження 2/331/210/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05 » серпня 2019 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Антоненко М.В.

при секретарі - Мироненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, ціна позову 326 108 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 вказує на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 4 лютого 2014 року було укладено шлюб який був зареєстрований у Шевченківському відділі РАЦС про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис під номером 56 м Запоріжжя. Від шлюбу народилася дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 яка проживає з нею за адресою АДРЕСА_1 , що підтвержуюється актом фактичного проживання та утримується за її кошти.

Шлюбні відносини припинилися у квітні 2014 року, примирення між нею та чоловіком неможливе. За час проживання у шлюбі, подружжям було набуто майно на загальну сумму 326 108 тис гривень до якого відноситься:

1. кімнати НОМЕР_4 що знаходиться за адресою : АДРЕСА_3 , що підтверджуюється договорами дарування та купівлі-продажу - вартістю 181 620 гривень.

2. холодильник Whirphul -7000 грн

3. автомобіль Daewoo Lanos - 84 000 грн

4. газова поверхня 2108 гр

5. телевізор плазмовий Sony 4000 гр

6. гумова лодка 48000 гр.

Угоди про добровільний поділ майна що є спільною власністю подружжя між нею та чоловіком не досягнуто. Відповідно до ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Вона запропонувала відповідачу добровільно поділити спільне майно виділивши їй кімнати а йому усі інші речі. Від вказаної пропозиції він відмовився.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України майно що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна спір може бути вирішений судом. Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Авто знаходиться у відповідача . В кімнатах позивачем зроблено ремонт.

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивачка ОСОБА_1 просить суд кімнати зареєстровані за ОСОБА_2 на підставі договору дарування частки 27\100 квартири від 16 грудня 2006 року та договору купівлі-продажу частки 37\100 квартири від 27 грудня 2006 року загальною вартістю 181 тисяча 620 гривень виділити у власність позивачці ОСОБА_1 .

Відповідачу виділити

1. автомобіль Daewoo Sens вартістью 84000 тис гривень

2. кольоровий тв SONY вартістю 4000 гривень

3. холодильник Whirphyi вартістю 7000 гривень

4. лодку гумову 48000 гривень знаходиться в нього

5. газову поверхню вартістю 2108 гривень.

В уточнених позовних вимогах, ОСОБА_1 просила суд при поділі майна подружжя врахувати кошти в розімір 96000 гривень, яки вона витратила утримання доньки за чотири роки проживання окремо від чоловіка ОСОБА_2 , а також тимчасову споруду по продажу товарів народного споживання (кіоск) за адресою: АДРЕСА_4 «в» вартістю 75000,00 грн., яку виділити у власність відповідачу ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 22.11.2018 року на 15 год. 00 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду на 16.05.2019 року на 13 год. 30 хв.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав. Надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що між ним та позивачкою ОСОБА_1 14 лютого 2004 року було укладено шлюб у Запорізькому міському відділі реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції, а/з № 56. Від цього шлюбу народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 24 серпня 2014 року шлюб було розірвано.

За період проживання у шлюбі подружжям було набуто наступне майно:

1. Автомобіль ДЕУ „Сенс".

2. ТВ „Соні".

3. Холодільник „Вірпул".

4. Газова поверхня.

5. Лодка гумова.

6. 37/100 частини квартири АДРЕСА_3 .

У позовній заяві позивачка вказує, що 27/100 частини квартири АДРЕСА_3 належать відповідачу на підставі договору- дарування, що відповідає дійсності.

Але згідно діючого законодавства, майно, яке було подароване в період шлюбу, не є спільним майном подружжя. Тому вважає, що позовні вимоги позивачки, щодо 27/100 частин вище зазначеної квартири є незаконним.

На теперішній час, він переніс інсульт, є непрацездатним, особою з інвалідністю загального захворювання І групи, потребує постійного стороннього догляду, лікування та прохожу реабілітацію. Після перенесеного захворювання, він вимушений був залишити своє місце постійного проживання - квартиру АДРЕСА_1 та переїхати до своїх батьків за місцем реєстрації. Його батьки пенсіонери мешкають у 2-х кімнатній квартирі, окрім батьків, з ним ще мешкає його брат.

Проживаюти разом з позивачкою, у спільній 3-х кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 він не має можливості. У них з позивачкою склалися складні відносини, позивачка чинить скандали, сварки та провокує його, що негативно позначається на стані його здоров`я. В нього хворе серце, нервувати йому категорично заборонено лікарями, тому він був змушений залишити все майно, яке спільно з дружиною придбав у шлюбі (холодильник, ТВ, газову поверхню та інше) у користування ОСОБА_1 та доньки і тимчасово переїхати до батьків.

Стосовно гумового човна, та автомобіля ДЕУ „Сенс", які були придбанні у шлюбі, то вказане майно було спільно позивачкою продано, ще будучи у шлюбі за період 2012 року, а кошти вилучені з продажу були витрачені на спільні потреби родини. Тому, позивачка намагається ввести суд в оману, посилаючись на те, що гумовий човен та автомобіль знаходяться у користуванні відповідача.

Після періоду реабілітації він буду змушений з`їхати з квартири батьків, так як постійно мешкати у 2-х кімнатній квартирі 4-х дорослих людей є дуже незручним. Крім того повернутися у спільно нажиту з позивачкою квартиру він не зможе, так як спільне проживання з нею шкідливо сприяє на стан його здоров`я та може привести до ще більш негативним та трагічним наслідкам. Тому, вважає за необхідне проживати окремо у кімнатах за адресою: АДРЕСА_3 .

Просить суд в позовній заяві ОСОБА_1 відмовити. Залишити йому у власність 37/100 частин квартири АДРЕСА_3 . Залишити ОСОБА_1 у користування 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Виділити у власність ОСОБА_1 холодильник „Вірпул", телевізор „Соні", газову поверхню.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, допитавши свідка, вивчивши надані матеріли, дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 від 14 лютого 2004 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 24 серпня 2014 року шлюб було розірвано. Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування частини квартири від 16.12.2006 р., відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності 27/100 частини квартири АДРЕСА_3 . Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу частини квартири від 27.12.2006 р., відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності 37/100 частини квартири АДРЕСА_3 .

Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі „Ятрідіс проти Греції" зазначив, що володіння майном повинно бути законним.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Оскільки, 27/100 частини квартири АДРЕСА_3 належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування, вказане мано є особистою приватною власністю відповідача, а тому поділу не підлягає.

У відповідності з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

Згідно із п.-п.23,25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11, Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) ( 435-15 ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.»

Згідно із Правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі за № 6-37цс13: «при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України».

Так, матеріалами справи підтверджено, що 37/100 частина квартири АДРЕСА_3 є неподільною, а тому суд визнає ідеальні частки сторін в цьому майні без його реального поділу наступним чином: 37/100:2=37/200 - є часткою, яка належить позивачу ОСОБА_1 . На аналогічну (37/200) частку має право відповідач ОСОБА_2 .

Оскільки, відповідно до договору дарування частини квартири АДРЕСА_3 від 16.12.2006 р., відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності 27/100 частини квартири, то разом із 37/200 часткою, суд визнає за ним у спірній квартирі:37/200+ 27/100= 91/200 частку.

Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодних оригіналів документів (тех. паспорт, договори, чеки і т.і) на підтвердження придбання подружжям майна: автомобіль ДЕУ „Сенс", ТВ „Соні",холодільник „Вірпул", газова поверхня, Лодка гумова.

В наданій позивачкою довідці № 12/11/2015 від 12.11.2015 р. про ринкову вартість об`єктів оцінки автомобіля ДЕУ „Сенс", ТВ „Соні",холодільник „Вірпул", «лодка гумова» не зазначено, чи було вказане майно надано оцінювачу під час проведення оцінки та чи здійснювалось оцінювачем дослідження вартості наявного майна або його оцінка проведена лише за документами.

Крім цього, позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що власником тимчасової споруди по продажу товарів народного споживання (кіоск) за адресою: АДРЕСА_4 «в» є саме відповідач ОСОБА_2 Довідка оцінювача від 23.08.18 р. вказує лише на вартість цього майна.

Таким чином, надані позивачкою докази не є достовірними в розумінні положень ст.79 ЦПК України, а тому в цієї частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, задовольнити частково.

Здійснити поділ спільного майна подружжя.

Виділити у власність ОСОБА_1 37/200 частини квартири АДРЕСА_3 .

Виділити у власність ОСОБА_2 91/200 частини квартири АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкаю чого за адресою: АДРЕСА_8 , ІПН: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 1650 (одна тисяча шістсот п`ятдесят) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: М.В. Антоненко