ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року м. Кропивницький

справа № 390/380/17

провадження № 22-ц/4809/1229/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Деменко О. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області (суддя Пасічник Д. І.) від 21 травня 2019 року, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнанням недійсним заповіту ОСОБА_3 , посвідченого нотаріусом 01 червня 2010 року та зареєстрованому за № 309.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 являлася її матір`ю. ІНФОРМАЦІЯ_1 її матір померла, а вона звернулась до нотаріальної контори для оформлення своїх спадкових прав, але дізналась, що все майно, яким володіла мати на день її смерті, вона заповіла ОСОБА_2 на підставі заповіту від 01 червня 2010 року. Вона вважає, що при складанні заповіту волевиявлення її матері не було вільним так, як матір була безграмотною, на час складання заповіту їй виповнилося 92 роки, вона хворіла на хронічні хвороби, була майже незнайома з відповідачем. Крім того, заповіт був укладений в один день з договором купівлі-продажу будинку, згідно якого ОСОБА_3 продала свій будинок ОСОБА_2 . На її думку заповіт міг бути складений під впливом обману або помилки матері. Правові підстави свого позову позивачка сказала норми ч. 1 ст. 225, ч. 1 ст. 231, ст.. 1257 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2019 року у задоволенні позовної заяви відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складання заповіту спадкодавець не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати. Порушень вимог законодавства при складанні заповіту суд не встановив.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення яким визнати заповіт недійсним.

В апеляційній скарзі позивачка посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Вона наполягає, що внаслідок деменції ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій на час підписання заповіту, що підтверджується висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 48 від 06 липня 2018 року. Суд не врахував дійсну її волю, направлену на продаж свого майна.

Узагальнені доводи і заперечення відповідача

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надійшов.

Позиції сторін, висловлені в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Позивачка особисто в судове засідання не з`явилася, проте її представник - адвокат Ковальова Т. П. підтримала апеляційну скаргу.

Відповідач також особисто в суд не з`явився, а його представник - адвокат Дуднік А. М. заперечила проти доводів і вимог позивача.

Суд першої інстанції встановив такі обставини:

01 червня 2010 року ОСОБА_3 склала заповіт на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Дуднік І. М., який зареєстровано у реєстрі за номером 309 (т. 1 с. 29). Згідно заповіту, на випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповіла усі її права і обов`язки ОСОБА_2 .

13 вересня 2010 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі - продажу належного їй на праві власності житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (т. 1 с.8), яка проживала і була зареєстрована в с. Покровське, Кіровоградського району Кіровоградської області (т. 1 с. 14).

На день смерті ОСОБА_3 на праві власності належали дві земельні ділянки:

згідно державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 від 10 червня 1997 року земельна ділянка площею 5,20 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Покровської сільської Ради Кіровоградського району Кіровоградської області (т. 1 с. 140);

згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 21 грудня 2009 року земельна ділянка площею 0,1326 гектарів передано для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 с. 152)

ОСОБА_3 являлася матір`ю ОСОБА_1 (т. 1 с. 10, 11).

06 вересня 2016 року приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. за заявою ОСОБА_1 відкрила спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_3 (т. 1 с. 115 - 192).

ОСОБА_2 пропустив строк для прийняття спадщини, але за згодою ОСОБА_1 , викладеної у її заяві від 12 жовтня 2016 року (т. 1 с. 169), подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3 від 01 червня 2010 року (т. 1 с. 170).

Після смерті ОСОБА_3 її дочка ОСОБА_1 успадкувала обов`язкову частку (ст.1241 ЦК України).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 164 від 20 березня 2019 року, комісія експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи встановила, на момент укладання та підписання заповіту від 01 червня 2010 року ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (т. 2 с. 58-63).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

У цій справі позивачка оспорює заповіт своєї матері - ОСОБА_3 , який та склала 01 червня 2010 року на користь ОСОБА_2 , з кількох правових підстав, які передбачені ст. 225, 231, 1257 ЦК України.

Відповідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітомабо за законом (ст. 1217 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК України).

За змістом ст. 202, ст. 1233 ЦК України заповіт є одностороннім правочином, а тому на нього поширюється загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 2013 ЦК України), та презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), яка може бути спростована в суді або, якщо його недійсність безпосередньо встановлена законом.

Таким чином обов`язковими умовами дійсності заповіту є, зокрема, таке: наявність у заповідача повної цивільної дієздатності; вільне волевиявлення заповідача на складання заповіту та відповідність такого волевиявлення його внутрішній волі; особиста реалізація права на заповіт.

Недотримання цих умов породжує передбачені законом правові наслідки у вигляді нікчемність або недійсність заповіту, відповідно.

Згідно приписів ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Пленум Верховного Суду України дав роз`яснення у п. 17 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування, згідно яких заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема,

недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в

установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою

з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені

заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо

його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257

ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання

такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 06 вересня 2017 року по справі 6-2424цс16, спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним є приписи статті 1257 ЦК України.

Загальні норми цивільного законодавства застосовуються в тому випадку, коли спірні правовідносини не врегульовано спеціальною нормою.

Так відносини щодо недійсності або нікчемності заповіту регулюються положеннями ст. 1257 ЦК України, як спеціальною нормою законодавства, а також субсидіарно нормами Главою 16 Розділу ІV ЦК України.

За життя ОСОБА_3 обмежено дієздатною або недієздатною судом не визнавалася. Про відсутнсть судових рішень з цих питань у позовній заяві зазначила позивачка і відповідач проти цього не заперечував.

Не посилалися сторони по справі і на порушення вимог закону щодо форми та посвідчення заповіту.

Отже підстав, передбачених ч. 1 ст. 1257 ЦК України, вважати заповіт нікчемним судом встановлено не було.

Щодо доводів позивачки про відсутність вільного волевиявлення заповідача на укладення заповіту та невідповідність його внутрішній волі суд вже зауважив, при вирішенні спору про недійсність заповіту одночасне застосування загальних та спеціальних норм законодавства є неправильним, а тому посилання позивача в обґрунтування свого позову одночасно на зміст ч. 1ст. 231 та ч. 2 ст. 1257 ЦК України є помилковим.

Спірні правовідносини в цій частині регулюються ч. 2 ст. 1257 ЦК України.

В позовній заяві позивачка припускала можливість укладення ОСОБА_3 заповіту внаслідок застосування відносно неї фізичного чи психічного тиску, що унеможливило її вільне волевиявлення, але жодних обставин на обґрунтування такого твердження не навела.

Не встановлено таких обставин і судом першої інстанції.

Позивачка також вказувала на можливий обман або помилку ОСОБА_3 при оформленні заповіту. Наявність обману з боку відповідача або помилки ОСОБА_3 позивачка обґрунтовувала тим, що 01 червня 2010 року між ОСОБА_3 і відповідачем укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом, але одночасно з договором було оформлено заповіт на все майно ОСОБА_3 на користь відповідача.

Такі дії ОСОБА_3 видаються позивачці нелогічними та, на її переконання, свідчать про відсутність вільного волевиявлення матері та невідповідність заповіту її внутрішній волі.

Однак, суд першої інстанції встановив, що оспорюваний заповіт ОСОБА_3 був складений 01 червня 2010 року, а договір купівлі-продажу житлового будинку між ОСОБА_3 і відповідачем укладений 13 вересня 2010 року, тобто в різний час, а не одночасно, як вказувала позивачка. При цьому обидва ці правочини було посвідчено різними нотаріусами.

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції відхилив твердження позивачки про укладення заповіту під дією обману або помилки. З правильністю такого висновку суду позивачка погодилася і в апеляційній скарзі аргументів на його спростування не навела.

Посилаючись на недійсність заповіту з підстав не усвідомлення ОСОБА_3 значення своїх дій та неможливість керувати ними станом на 01 червня 2010 року, позивачка вказала, що такий стан у її матері виник через старечий вік (92 роки), хронічні хвороби (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба 2 ступеня, атеросклеротичних кардіосклероз). Вона також просила суд призначити посмертну судово-психіатричну експертизу.

Пленум Верховного Суду України дав роз`яснення в п. 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що правила статті 225 ЦК поширюються на і випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2017 року (т. 1 с. 218) по справі призначено посмертну комплексну судово-психіатричну експертизу. На вирішення якої поставлено два питання:

1)З урахуванням індивідуально-психологічних та вікових властивостей ОСОБА_3 , чи може старечий вік та хронічні захворювання з постійним головними болями потягти неможливість усвідомлення нею значення своїх дій та/або керування ними?

2)Чи могла у ОСОБА_3 на фоні тривалих хронічних захворювань в 92 роки розвинутися деменція?

Проведення цієї експертизи суд доручив судово-психіатричній комісії КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня».

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 48 від 06 лютого 2018 року (т. 1 с. 227 - 228), складеного експертами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в момент підписання заповіту 01 червня 2010 року ОСОБА_3 страждала на дисциркуляторну енцефалопатію ІІ - ІІІ ст. і виявляла ознаки хронічного психічного захворювання в формі деменції (недоумства) складного ґенезу (атеросклеротичного, гіпертонічного), тому 01 червня 2010 року за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій і розумно керувати ними.

Таким чином експерти не дали прямих відповідей на поставлені судом питання і саме так, як їх поставив суд.

Натомість, встановивши наявність у ОСОБА_3 психічного захворювання у вигляді деменції, дійшли висновку, що вона не могла усвідомлювати значення своїх дій і розумно керувати ними станом на 01 червня 2010 року.

Суд першої інстанції це врахував, а також врахував показання допитаних ним свідків та зміст медичної документації ОСОБА_3 , взяв до уваги пояснення експерта ОСОБА_6 , який не зміг надати вичерпні відповіді на питання учасників процесу та обґрунтовано роз`яснити висновок комісії експертів, а тому суд дійшов правильного висновку про недостатню обґрунтованість висновку та його суперечність з іншими доказами по справі, що викликало обґрунтований сумнів у суду щодо його правильності.

За таких обставин, на підставі клопотання представника відповідача суд призначив повторну посмертну судову-психіатричну експертизу, проведення якої доручив Київському міському центру судово-психіатричних експертиз (т. 2 с. 43 - 44).

Однак на вирішення експертизи були поставлені інші питання:

1)Чи страждала на час укладення заповіту ( 01 червня 2010 року ) ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на будь-які психічні захворювання або розлади?

2) В якому психічному стані знаходилась ОСОБА_3 під час укладення заповіту 01 червня 2010 року, якщо хвороба існувала то чи мала хвороба хронічний характер чи тимчасовий ?

3) Чи могла ОСОБА_3 в момент укладання заповіту 01 червня 2010 року за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними ?

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 164 від 20 березня 2019 року 9експерти: Васильоєва Н. Ю. , Петроченко О. Е. , Тищенко С. А. , комісія експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи встановила, на момент укладання та підписання заповіту від 01 червня 2010 року ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (т. 2 с. 58-63).

Суд зауважує, що висновок судово-психіатричного експерта № 164 від 20 березня 2019 року не можна вважати повторною експертизою в розумінні ч. 2 ст. 113 ЦПК України так, як на вирішення експертизи суд поставив дещо інші питання та у більшій їх кількості. Крім того, суд надав експертній установі додаткові матеріали - показання допитаних ним 05 червня 2018 року свідків ОСОБА_10 (лікаря загальної практики сімейної медицини) та ОСОБА_11 .

Однак ці обставини не впливають на правильність оцінки судом першої інстанції цього висновку експертизи та не дають підстав вважати його неналежним, недопустимим чи недостовірним доказом.

Висновок судово-психіатричного експерта № 164 від 20 березня 2019 року узгоджується з іншими доказами по справі, а доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Цивільне судочинство, яке має на меті справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, ґрунтується на принципах, які закріплені в ч. 3 ст. 2 ЦПК України.

Одним із таких принципів є змагальність сторін суть якого полягає в тому, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Загалом обов`язок доказування покладається на обидві сторони. Проте, враховуючи особливості предмета спору у цій справі, відповідач захищений презумпцією правомірності оспорюваного правочину (ст. 204 ЦК України), обов`язок спростування якої покладається на позивача, але при цьому він не позбавлений можливості надавати суду докази на спростування позову.

Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку, зокрема, обґрунтовано відхилив висновок судово-психіатричного експерта № 48 від 06 лютого 2018 року, врахував інші докази по справі та дійшов правильного висновку, що станом на 01 червня 2010 року, на час укладення оспорюваного заповіту, ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Правильно встановивши факти цієї справи, суд правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність пред`явлено позову, що стало підставою для обґрунтованої і законної відмови в позові.

Аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскільки Кіровоградський районний суд Кіровоградської області ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.

Про судові витрати

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави, передбачені ч. 13 ст.141 ЦПК України, для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2019 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 серпня 2019 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді С. М. Єгорова

С. І. Мурашко