Справа № 372/793/18

Провадження № 2-98/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2019 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

Головуючого судді Потабенко Л.В.,

при секретарі Бенчук О.О.,

справа № 372/793/18

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

21.03.2019 року позивач звернувся до суду вищевказаним позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.11.2015 року земельної ділянки площею 0,2467 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, укладеним ОСОБА_4 на користь своєї дружини ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського міського нотаріального округу Головкіною Я.В.; витребувати з незаконного володіння та стягнути в натурі з ОСОБА_6 вказану земельну ділянку. Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що 10.04.2017 року йому стало відомо, що 11.11.2015 року ОСОБА_5 було укладено начебто з позивачем договір купівлі-продажу належної йому на праві власності земельної ділянки площею 0,2467 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області. Вказаний договір позивач не підписував, коштів за продану земельну ділянку не отримував. Відповідно до довіреності на ім`я ОСОБА_4 , він як представник має право підписати договір купівлі-продажу земельної ділянки, отримувати належні позивачу гроші. Разом з тим, позивач не надавав права ОСОБА_4 без погодження з ним визначати ціну земельної ділянки. В подальшому, ОСОБА_5 уклала договір дарування на користь ОСОБА_7 , який продав оспорювань земельну ділянку ОСОБА_8 , яка в свою чергу подарувала її своєму сину ОСОБА_6 . Тому, позивач вказуючи на те, що його протиправним шляхом було позбавлено права власності на вищевказану земельну ділянку, він за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 26.03.2018 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 05.06.2018 року відкрито провадження по справі,призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.08.2018 року вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,2467 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області та належить ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 20.12.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав вказаних в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_9. , заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та треті особи в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, заслухавши думку представників, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до копії витягу № 46954148 від 04.11.2015 року, позивачу на праві власності належала земельна ділянка площею 0,2467 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

12.08.2015 року ОСОБА_3 видав довіреністю ОСОБА_4 , з копії якої вбачається, що ОСОБА_4 може від імені позивача продати на власний розсуд та укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В. Зареєстровано в реєстрі за № 2223.

11.11.2015 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. було завірено заяву ОСОБА_4 , якою він надав згоду своїй дружині ОСОБА_5 на купівлю земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради, загальною площею 0,2467 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 за ціну та на умовах на її власний розсуд.

11.11.2015 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_3 , від імені якого діяв на підставі довіреності ОСОБА_4 , продав, а ОСОБА_5 купила земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради, загальною площею 0,2467 га і платила за неї грошову суду у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. Зареєстровано в реєстрі за № 5808.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 47420399 від 11.11.2015 року, ОСОБА_5 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, на підставі договору купівлі-продажу від 11.11.2015 року.

Відповідно до копії інформаційної довідки ОСОБА_7 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,2467 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, на підставі договору дарування від 28.04.2017 року.

15.08.2017 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_7 продав земельну ділянку площею 0,2467 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, у власність ОСОБА_8 , а остання прийняла зазначену земельну ділянку і зобов`язалася сплатити за неї грошову суму, визначену цим договором.

13.09.2017 року був укладений договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,2467 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Згідно ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Отже, основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Повноваження не лише надає представникові можливість діяти від імені особи, яку він представляє, а й визначає зміст і межі таких дій, виступаючи як вид і міра можливої поведінки. У свою чергу особа, яку представляють, має право вимагати, щоб представник діяв відповідно до повноваження і в його межах. Представник зобов`язаний діяти в межах наданого йому повноваження і в інтересах того, кого представляє, а після виконання обов`язків - передати права і все отримане за укладеним ним правочином особі, яку він представляє. Особливістю правовідносин представництва є те, що вони виникають і реалізуються не в інтересах того, хто безпосередньо укладає правочин (представника), а з метою здійснення та захисту прав та інтересів того, кого представляють.

У відповідності до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ч.ч. 1,3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 232 ЦК передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Як роз`яснено у п.22 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо припускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

За змістом вищезазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: наявність умисної домовленості між представником потерпілої сторони правочину та іншою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Аналізуючи положення ст.ст. 232, 237, 238 ЦК України можна зробити висновок, що представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю, його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє. Однак, в силу зловмисної домовленості представника та контрагента воля довірителя не доводиться і підмінюється волею представника, що і є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Форма такої зловмисної домовленості (усна чи письмова) правового значення не має, важливим є лише сам факт такої домовленості. Іншими словами, мова йде про зловмисне спотворення волі свого довірителя, засноване на змові з іншою стороною правочину.

Таким чином, при розгляді справи про визнання правочину недійсним саме з підстав наявності зловмисної домовленості позивачу слід доводити, а суду необхідно встановити саме ці обставини.

При цьому наведені обставини є обов`язковими умовами, встановлення яких необхідно для вирішення питання про визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст. 238 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач 12.08.2015 року добровільно надав нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_4 . Дана довіреність надавала дозвіл останньому укладати договори купівлі-продажу відносно спірної земельної ділянки.

В той же час, доводи позивача щодо того, що він не отримував грошових коштів від продажу спірної земельної ділянки не можуть бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки продавцем за даними договорами виступав ОСОБА_4 , який діяв від його імені на підставі довіреності та отримав кошти на виконання договорів купівлі-продажу, а повернення коштів отриманих представником від продажу майна є іншим способом захисту.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що представник укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, діяв всупереч інтересів позивача та умисно вступив в зговір з іншою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди, позивач суду не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити повністю у зв`язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 158, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з незаконного володіння, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 09.08.2019 року.

Суддя: