Справа № 22ц - 179/07                          Головуючий першої інстанції: Баранкевич В.О.

Категорія: 26 Суддя-доповідач апеляційного суду:                                              Базовкіна Т.М.

УХВАЛА

Іменем   України

23   січня   2007  року                     колегія судців судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Славгородської Н.П.,

суддів:           Мурлигіної О.Я.,

Базовкіної Т.М.,

при секретарі судового засідання:                                                                                Бобуйок І.Ф.,

за участю представників позивача ОСОБА_5., ОСОБА_6., відповідачки ОСОБА_3., її представника ОСОБА_7.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою                               ОСОБА_1

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2006 року, ухвалене за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, визнання недійсним свідоцтва про спадщину за законом та визнання права власності на 1А частку жилого будинку,

встановила:

6 грудня 2005 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, визнання недійсним свідоцтва про спадщину за законом та визнання права власності на 1А частку жилого будинку.

Позивач вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер його батька ОСОБА_8. Після його смерті залишилось спадкове майно: ½  частка жилого АДРЕСА_1. Право власності на іншу ½  частку будинку належало матері позивача ОСОБА_2. як частка у спільному майні подружжя.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8. за законом були позивач, його мати та його брат ОСОБА_9. Позивач вважає, що він фактично прийняв спадщину після смерті батька, оскільки поховав його, забрав належні батьку речі, а тому має право на Ул частку спірного будинку. Як стверджує позивач, за домовленістю з іншими спадкоємцями вони не повинні були звертатися за оформленням спадщини поки жива мати.

Між тим у 2005 р. позивачу стало відомо, що 1 лютого 2001 р. ОСОБА_2. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ½  частку АДРЕСА_1, а також, що ІНФОРМАЦІЯ_2 р. між ОСОБА_2. та ОСОБА_9. укладено договір купівлі-продажу цього будинку.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3  р. ОСОБА_9  відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4. отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на цей будинок.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд встановити факт прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_8., визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 1 лютого 2001 р. на ім'я ОСОБА_2. частково недійсним, визнати договір купівлі-продажу будинку недійсним, визнати недійсним свідоцтво про спадщину за законом від 11 грудня 2004 р. на ім'я ОСОБА_3. й ОСОБА_4 та визнати право власності на ½  частку спірного жилого будинку.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2006 р. в позові ОСОБА_1. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, а справу направити до суду на новий розгляд, оскільки судом порушені норми процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер ОСОБА_8., після чого відкрилася спадщина на спадкове майно, яке складалося з ¼  частки жилого АДРЕСА_1 (а.с. 17, 35, 36).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 31 січня 2001 р. (а.с. 37) право власності на іншу ½  частку зазначеного будинку належало ОСОБА_2. - дружині померлого як частка у спільному майні подружжя.

На час смерті ОСОБА_8. в АДРЕСА_1 постійно проживала лише його дружина (а.с. 13, 32), а тому відповідно до ст. ст. 529, 549 ЦК УРСР вона прийняла спадщину і 1 лютого 2001 р. їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на Уг частину будинку (а.с. 38).

Відповідно до договору купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_2 р. ОСОБА_2. продала спірний жилий будинок ОСОБА_9 (а.с. 39). Після смерті останнього ОСОБА_3 та ОСОБА_4. прийняли спадщину й отримали 11 грудня 2004 р. свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 68).

В силу ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Позивач заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав.

Крім того, як слідує зі змісту позовної заяви, пояснень представника позивача в суді апеляційної інстанції, пояснень ОСОБА_2. в місцевому суді (а.с. 92), позивач за домовленістю з ОСОБА_2. та ОСОБА_9. відмовився від прийняття спадщини після смерті батька, а мав намір прийняти спадщину після матері, а тому не вчиняв передбачених законом дій для прийняття спадкового майна. Належні ж батькам речі після смерті ОСОБА_8. він брав з їх двору з дозволу матері. Також позивачем не надано суду ніяких переконливих доказів факту вступу в управління або володіння спадковим майном.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину після смерті батька у 1995 p., а тому відсутні законні підстави для встановлення такого факту. У зв'язку з таким безпідставними є також й позовні вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_2., визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, визнання недійсним свідоцтво про спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3. й ОСОБА_4 та визнання право власності на 'Л частку спірного жилого будинку.

В той же час, відмовляючи у позові, суд виходив з того, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, тоді коли, як зазначено вище, позов не доведений.

Незважаючи на те, що суд помилково зазначив у рішенні про відмову в позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності, колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду з одних лише формальних міркувань, оскільки це не вплинуло на правильність вирішення спору.

Що стосується посилань апелянта на допущені судом порушення норм процесуального права під час розгляду справи, колегія суддів не може взяти їх до уваги, оскільки ці порушення не призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія судців

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена

у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання

нею законної сили.