Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 757/52737/16

провадження № 61-30193св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2017 року у складі судді Батрин О. В. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів Антоненко Н. О., Прокопчук Н. О., Шкоріної О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), в якому просив визнати розірваним кредитний договір, укладений 05 січня 2012 року між ним та банком на підставі пункту 3.2 кредитного договору без видачі кредитних коштів.

Позов мотивовано тим, що 05 січня 2012 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до якого позивачу надано кредит у сумі 851 739,95 грн на споживчі цілі зі сплатою 16,2% річних та з датою погашення кредиту не пізніше 05 грудня 2030 року.

За умовами кредитного договору повернення кредиту повинно відбуватись ануїтентними платежами до 5 числа календарного місяця.

Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 та порукою дружини позивача - ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1.9 договору, умовою його укладення є обов`язкове страхування предмету іпотеки та особисте страхування позичальника/поручителя.

Таких договорів обов`язкового страхування позивачем не укладалося, що відповідно до пункту 1.9 та пункту 3.2 кредитного договору він вважається розірваним.

Крім того, кредитні кошти позивачу банком не видавались, а заява про видачу кредиту лише свідчить про намір особи отримати кредитні кошти.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що пунктом 3.2 кредитного договору, на який посилається позивач як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, передбачено, що зобов`язання кредитора за договором є відкличними. Позичальник втрачає право на отримання кредиту, а цей договір вважається розірваним, у разі відсутності на дату надання кредиту діючих договорів забезпечення та договорів страхування. Кредитор також вправі відмовити у надання кредиту та відмовитись від цього договору, якщо після укладення цього договору будуть виявлені обставини дефолту.

Отже вказаний пункт 3.2 кредитного договору стосується прав кредитора - банку на відкликання зобов`язання, а не позичальника.

Оскільки позичальник отримав кредит, незважаючи на відсутність договорів страхування щодо кредитного договору, то доводи позивача, що вказаний кредитний договір є розірваним та підлягає визнанню таким, є безпідставним.

Факт надання кредитних коштів позивачу за договором від 05 січня 2012 року є доведеним та доводами позивача не спростований.

З урахуванням положень пункту 3.2 договору суди виходили з того, що сам по собі факт недотримання позичальником умов пункту 3.1 договору не дає підстав вважати договір розірваним у разі встановлення факту надання кредиту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно посилалися на преюдиційність рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2014 у справі № 369/7610/13-ц, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, оскільки у вказаній справі саме умови надання кредиту не досліджувались. При тому, що відповідно до розділу 3 кредитного договору надання кредиту здійснюється при дотриманні певних умов, зокрема, набуття сили договорами страхування відповідно до п. 1.9 та статті 4 цього договору (п.3.1).

Судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно пункту 3.2 кредитного договору, - у разі відсутності договорів страхування позичальник втрачає право на отримання кредиту, а договір вважається розірваним. Будь-яких інших умов або застережень щодо порядку надання кредиту кредитний договір не містить.

Умовами розділу 3 кредитного договору був чітко врегульований порядок надання кредиту, підстави для односторонньої відмови кредитора від видачі кредитних коштів та наслідки порушення позичальником зобов`язань щодо укладення забезпечувальних договорів страхування, тоді як зміна в односторонньому порядку умов договору споживчого кредитування є підставою для визнання такої умови недійсною.

Тому тлумачення судами попередніх інстанцій положень кредитного договору щодо наявності у банка права на односторонню зміну порядку надання кредиту у відсутність позовних вимог про тлумачення змісту правочину, є порушенням норм матеріального і процесуального права, зважаючи що відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Встановлення факту видачі позивачу кредитних коштів здійснювалось судами першої і апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Судами належним чином не оцінено, чи є достатніми докази на підтвердження отримання позичальником кредитних коштів, оскільки заява на видачу готівки свідчить лише про намір позичальника отримати кредит готівкою, а не про факт отримання грошових коштів за видатковим ордером.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених норм, касаційну скаргу разом з цивільною справою передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржуються, у зв`язку з чим, Верховний Суд не переглядає ці рішення у неоскарженій частині.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач обрав спосіб захисту прав шляхом визнання кредитного договору розірваним на підставі п.3.2. цього договору, у зв`язку з порушенням передбаченого п.3.1. договору порядку видачі кредиту.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 651 ЦК Українизміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 3.1. укладеного між сторонами кредитного договору встановлено, що надання кредиту здійснюється при дотриманні певних умов, зокрема, набуття сили договорами страхування відповідно до п.1.9. та статті 4 цього договору.

Пунктом 3.2 кредитного договору, на який посилається позивач, як на підставу для розірвання договору, сторонами обумовлено, що зобов`язання кредитора за договором є відкличними. Позичальник втрачає право на отримання кредиту, а цей договір вважається розірваним, у разі відсутності на дату надання кредиту діючих договорів забезпечення та договорів страхування. Кредитор також вправі відмовити у наданні кредиту та відмовитись від цього договору, якщо після укладення цього договору будуть виявлені обставини дефолту.

За змістом вказаних умов договору, невиконання позичальником його зобов`язань, передбачених пунктом 3.1. договору, може бути підставою для ненадання йому кредиту. Тобто, надання кредиту позичальнику без дотримання останнім усіх передбачених пунктом 3.1. умов договору є правом, а не обов`язком банку.

Пункт 3.2 кредитного договору стосується прав кредитора - банку на відкликання зобов`язання, а не позичальника.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог і підстав, покладених в основу цих вимог, дали належну правову оцінку змісту наведених вище умов укладеного між сторонами кредитного договору та правильно виходили з того, що за наявності встановленого факту надання кредиту, само по собі недотримання позичальником умов пункту 3.1. договору не дає підстав вважати договір розірваним за вимогою останнього та за відсутності відповідних посилань кредитора на розірвання договору з цих підстав.

Доводи касаційної скарги, що кредитором не подано належних та допустимих доказів видачі позичальнику коштів у порядку та у спосіб, що передбачений кредитним договором, спростовуються сукупністю зібраних у справі доказів та встановленими судами обставинами, в тому числі обставинами, встановленими рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2014 року у справі № 369/7610/13-ц, яким з стягнуто на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором, в рахунок погашення якої звернуто стягнення на іпотечне майно. При цьому, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до банку про визнання кредитного та іпотечного договорів, а також договору поруки недійсними, визнання неправомірним надання кредиту в іноземній валюті, зобов`язання здійснити перерахунок сплачених коштів та повернути оплату комісії - відмовлено.

Установивши наведені обставини на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання кредитного договору розірваним з тих підстав, з якими позивач пов`язує таке розірвання.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами порушено принцип диспозитивності цивільного процесу та надано тлумачення змісту положень кредитного договору є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій, в межах заявлених позивачем в суді першої інстанції позовних вимог, з метою перевірки наявності підстав, на які посилається позивач для їх задоволення, дали юридичну оцінку умовам договору та зібраним у справі доказам, що є прерогативою суду під час оцінки доказів та не є тлумаченням змісту правочину в розумінні положень статті 213 ЦК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська