ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
03 лютого 2010 року < Час проголошення > № 2а-14606/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., за участю секретаря судового засідання Венгер А.В., вирішив адміністративну справу
за позовомгромадянина Іраку ОСОБА_1
доУправління міграційної служби в місті Києві
проскасування рішення від 07.10.2009 року №892 та зобов'язання вчинити певні дії
Громадянин Іраку ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління міграційної служби в місті Києві (далі –Відповідач) про скасування рішення від 21.10.2009 року №892 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця (з урахуванням доповнення до позовної заяви від 03.02.2010 р.).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки заява Позивача про надання статусу біженця є обґрунтованою, не носить характеру зловживання.
Представник Відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні. На думку Відповідача, заява Позивача є очевидно необґрунтованою, тому оскаржуваний наказ прийнято правомірно.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся до Управління міграційної служби в місті Києві з заявою від 30.09.2009 р. №154 з метою отримання статусу біженця. В заяві Позивач зазначив, зокрема, що в 2007 році він виїхав з Республіки Ірак до України з метою отримати вищу освіту, на батьківщину він не може повернутись, зважаючи на політичні та релігійні мотиви.
Під час судового засідання представник Позивача зазначив, що на сьогоднішній день для Позивача є небезпечним повернення на батьківщину, позаяк він вважає, що буде переслідуватись за політичними та релігійними мотивами.
Відповідно до особової справи Позивача, копію якої долучено до матеріалів справи, під час співбесіди з працівниками міграційної служби він зазначив, що за національністю він араб, за віросповіданням мусульманин-шия. З 2005 р. до 2007 р. він працював кранівником в підрозділі американської армії в м. Багдад внаслідок чого у нього виникли проблеми з боку сунітської організації "Іракська мусульманська республіканська армія". Позивач та його співробітники неодноразово отримували погрози у вигляді рукописних листів щодо фізичного знищення, а одного разу Позивач навіть зазнав побоїв від представників сунітського угрупування. Боячись за своє життя, він змушений був виїхати з Іраку до України.
За наслідками співбесіди 21.10.2009р. Відповідачем було складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Підставою для відмови в оформленні документів стало те, що заява Позивача була необґрунтованою, відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Наказом Управління міграційної служби в місті Києві від 21.10.2009 р. №892 Позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Згідно з абзацом шостим статті 12 Закону України "Про біженців" від 21.06.2001 р. №2557-III (далі –Закон) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Вказаним положенням Закону встановлено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця.
З матеріалів справи вбачається, що заява Позивача не носила характер зловживання, не було встановлено, що Позивач видавав себе за іншу особу. Відсутня інформація в матеріалах справи про відмову в наданні Позивачу статусу біженця.
Також суд вважає, що заява Позивача не містить ознак очевидної необґрунтованості. Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону біженець –особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Як вже зазначалось, Позивач вважає, що не може повернутись до Іраку саме з мотивів побоювання стати жертвою переслідувань, які пов'язані з релігійними та політичними мотивами. З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем не вживалися заходи щодо встановлення очевидної необґрунтованості заяви. Також Відповідачем не зроблено перевірку інформації, яка, на його думку, є суперечливою.
Судом враховано те, що "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об’єктивні та суб’єктивні складові. З’ясування об’єктивних підстав є обов’язком уповноваженого органу під час розгляду питання про надання статусу біженця. Таким чином, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позбавляє Позивача можливості реалізувати своє право на розгляд цього питання. Тому, зважаючи на принцип гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, який має тлумачитись на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця, суд дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629-IV метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Положеннями Директиви Європейського Союзу щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства, біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; надано усі важливі факти, що були в його розпорядженні; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Враховуючи те, що підставою для подання заяви щодо отримання статусу біженця слугувало побоювання Позивача зазнати переслідування, у разі повернення на батьківщину, з політичних, релігійних мотивів, зважаючи на приписи зазначених правових актів, суд дійшов висновку про те, що у Відповідача були відсутні правові підстави для відмови в оформленні документів стосовно вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення. Відповідачем не доведено правомірність, обґрунтованість прийнятого ним рішення, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління міграційної служби в місті Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 21.10.2009 р. № 892 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Іраку ОСОБА_1".
Зобов’язати Управління міграційної служби в місті Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Іраку ОСОБА_1.
Присудити на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України 3,40 грн. сплаченого судового збору.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.А. Донець
Постанова виготовлена в повному обсязі 15.02.2010 р.