Справа № 545/4178/16-ц

Провадження № 2/545/9/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2019 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Шелудякова Л.В.,

при секретарях Ісай М.С., Нагорній І.Ю.,

за участю:

представник позивача - адвоката Плохута О.В.,

представник відповідача - адвоката Цокало Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , Полтавської районної ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Полтавської районної Ради народних депутатів та визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Полтавської районної ради Полтавської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , з яким вона починаючи з 23 квітня 1987 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу по день його смерті. За свого життя, а саме 29 серпня 2013 року, ОСОБА_5 залишив заповіт, згідно якого все рухоме та нерухоме майно, що належатиме йому на день смерті і на що за законом матиме право, заповідав їй.

ОСОБА_5 належало 1/8 частина житлового будинку та надвірних будівель, розташованих в с.Івашки Полтавського району Полтавської області , яку він прийняв у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 свого батька ОСОБА_6 . Крім того, спадкоємцями після ОСОБА_6 в рівних долях є його цивільна дружина ОСОБА_4 , сини ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

Відповідно до свідоцтва про право власності від 10 листопада 1975 року відповідачу ОСОБА_4 , яка пережила свого чоловіка, належить на праві власності 1/2 частина житлового будинку та надвірних будівель за указаною адресою.

Отже спадщина на майно померлого ОСОБА_6 відкрилася до набрання чинності діючим Цивільним кодексом України, і була прийнята у порядку, встановленому ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв на той час, а тому правовідносини в цій частині регулюються ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР в редакції 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином з 22 вересня 1974 року ОСОБА_5 став власником 1/8 ідеальної частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться в с .Івашки Полтавського району в порядку спадкування за першою чергою спадкування за законом після померлого батька. На час набуття у власність цього майна йому виповнилося 13 років.

Рішенням виконавчого комітету Полтавської районної Ради народних депутатів за №148 від 21 квітня 1987 року було оформлено право особистої власності на указане домоволодіння за відповідачем. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння за №38 від 15 червня 1987 року, відповідно до якого ОСОБА_4 належить на праві особистої власності домоволодіння, яке розташоване в с.Івашки Полтавського району та складається з житлового будинку житловою площею 34,92 кв.м, корисною площею 59,76 кв.м, літньої кухні розміром 7,5 ? 8,5 м.

На той час (1987 рік), ОСОБА_5 (чоловіку позивача), ІНФОРМАЦІЯ_3 , виповнилось повних 25 років, і він володів повною дієздатністю і підстави визначені главою 12 ЦК УРСР 1963 року для припинення права власності на частку житлового будинку були відсутні.

Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення про оформлення права особистої власності на домоволодіння за ОСОБА_4 не враховані права ОСОБА_5 , оскільки записи в погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право власності. Не були враховані також норми ст.119 ЦК УРСР 1963 року, згідно якою коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.

З огляду на те, що у 1982 році здійснено будівництво житлового будинку площею 56,71 кв.м, позначеного в технічному паспорті літ. «Г», сараю площею 48,64 кв.м, позначеного на плані літ. «Д», гаражу площею 29,83 кв.м, позначеного на плані літ. «Д1», тимчасові навіси літ. «д», «д1».

На той час записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 листопада 1975 року записано в погосподарську книгу за №821 та зареєстровано в Супрунівській сільській раді Полтавського району 10 листопада 1975 року.

Станом на час прийняття оскаржуємого рішення ОСОБА_5 не здійснював ні оплатного, ні безоплатного відчуження належної йому частки домоволодіння на користь ОСОБА_4 . При цьому ст.227 ЦК УРСР 1963 року, яка діяла на час прийняття рішення, передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин та підлягає державній реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.

Згідно чинного законодавства України свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, тому вимога про скасування свідоцтва про право власності є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу виконавчої влади, на підставі якого його видано.

Відтак наявність не скасованої у встановленому законом порядку державної реєстрації права власності на житловий будинок на підставі вище вказаного свідоцтва за ОСОБА_4 є прямою перешкодою для неї володіти, користуватися набутою на законних підставах часткою житлового будинку в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_5 . Вона позбавлена можливості оформити свої спадкові права на це майно з огляду на чинність цих документів.

Вищезазначені обставини підтверджуються рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2014 року у справі №545/5146/13-ц, яким встановлено факт проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 квітня 1987 року по 06 вересня 2013 року .

Враховуючи вказане, просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Полтавської районної Ради народних депутатів №148 від 21 квітня 1987 року про оформлення права особистої власності на домоволодіння, яке розташоване в с.Івашки та складається з житлового будинку житловою площею 34,92 кв.м, корисною площею 59,76 кв.м, літньої кухні розміром 7,5?8,5 за ОСОБА_4 та визнати свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння № 38 від 15 червня 1987 року видане виконавчим комітетом Полтавської районної Ради народних депутатів, яке посвідчує що ОСОБА_4 належить на праві особистої власності домоволодіння, яке розташоване в с.Івашки та складається з житлового будинку житловою площею 34,92 кв.м, корисною площею 59,76 кв.м, літньої кухні розміром 7,5?8,5 недійсним.

У зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області 14 квітня 2017 року (а.с.101), ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2018 року в якості правонаступника до участі у справі залучено відповідачем малолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якого дії його мати ОСОБА_3 (а.с.106).

За клопотанням представника позивача ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 22 квітня 2019 року замінено відповідача - виконавчий комітет Полтавської районної ради Полтавської області належним відповідачем Полтавською районною радою Полтавської області (а.с.172, 178, 179).

22 квітня 2019 року представник позивача адвокат Плохута О.В. подала зміни до позовної заяви, згідно яких просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Полтавської районної Ради народних депутатів №148 від 21 квітня 1987 року про оформлення права особистої власності на домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку житловою площею 34,92 кв.м, корисною площею 59,76 кв.м, літньої кухні розміром 7,5 ? 8,5 за ОСОБА_4 та визнати Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння № 38 від 15 червня 1987 року, видане виконавчим комітетом Полтавської районної Ради народних депутатів, яке посвідчує що ОСОБА_4 належить на праві особистої власності домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку житловою площею 34,92 кв.м, корисною площею 59,76 кв.м, літньої кухні розміром 7,5 ? 8,5 недійсним (а.с.173, 180, 181).

В судовому засіданні представник позивача адвокат Плохута О.В. змінені позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача адвокат Цокало Т.М. позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні у зв`язку пропуском строку позовної давності.

Представник відповідача - Полтавської районної ради Полтавської області в судове засідання не з`явився, у заяві до суду справу просив розглянути без його участі, при вирішення спору покладався на розсуд суду (а.с.194).

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , з яким ОСОБА_4 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 квітня 1987 року по день його смерті.

Вищезазначені обставини підтверджуються рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2014 року у справі №545/5146/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Супрунівської сільської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району», третя особа - Полтавська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання частково недійсним дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно (а.с.10-14).

За свого життя, а саме 29 серпня 2013 року, ОСОБА_5 залишив заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Гура І.В., згідно якого все рухоме та нерухоме майно, що належатиме йому на день смерті і на що за законом матиме право, заповідав ОСОБА_1 , і остання прийняла спадщину (а.с.7-9).

ОСОБА_5 належало 1/8 частина житлового будинку та надвірних будівель, розташованих в с.Івашки Полтавського району Полтавської області , яку він прийняв у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 свого батька ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10 листопада 1975 року, зареєстрованим в реєстрі за №1047 10 листопада 1975 року в Полтавській районній державній нотаріальній конторі (а.с.16).

Відповідно до вказаного свідоцтва, спадкоємцями після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 в рівних долях є дружина ОСОБА_4 , сини ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

Спадкове майно, на яке видано дане свідоцтво, складається з половини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та знаходяться в с .Івашки Полтавського району Полтавської області, що належали померлому ОСОБА_6 на підставі довідки Супрунівської сільської ради Полтавського району від 30 липня 1975 року та записаного в погосподарську книгу за №821 (а.с.16).

Отже спадщина на майно померлого ОСОБА_6 відкрилася до набрання чинності діючим Цивільним кодексом України, і була прийнята у порядку, встановленому ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв на той час, а тому правовідносини в цій частині регулюються ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР в редакції 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином з 22 вересня 1974 року ОСОБА_5 став власником 1/8 ідеальної частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться в с .Івашки Полтавського району в порядку спадкування за першою чергою спадкування за законом після померлого батька. На час набуття у власність цього майна йому виповнилося 13 років.

Рішенням виконавчого комітету Полтавської районної Ради народних депутатів за №148 від 21 квітня 1987 року дозволено будівництво житлового будинку та господарських будівель ОСОБА_4 - в с.Івашки 0,15 га - житлова площа/корисна площа 34,92/59,76, розмір господарських будівель - л.к. 7,7 ? 8,5, погріб - 3 ? 4 - узаконення (а.а.2-3).

Право особистої власності на вказане нерухоме майно, як вважає позивач, оформлено на всю частину, майна, а не на спірну 1/8 частину ідеальної частки житлового будинку.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння за №38 від 15 червня 1987 року, відповідно до якого ОСОБА_4 належить на праві особистої власності домоволодіння, яке розташоване в с.Івашки Полтавського району та складається з житлового будинку житловою площею 34,92 кв.м, корисною площею 59,76 кв.м, літньої кухні розміром 7,5 ? 8,5 м (а.с.15).

На час видачі оскаржуваного свідоцтва про право особистої власності (1987 рік), ОСОБА_5 (чоловіку позивача), ІНФОРМАЦІЯ_3 , виповнилось повних 25 років, і він володів повною дієздатністю, про що в позовній заяві зазначає сама позивач ОСОБА_11 , але будь-яких заяв щодо порушеного права власності на 1/8 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , житловою площею 34,92 кв.м, корисною площею 59,76 кв.м, літньої кухні розміром 7,5 ? 8,5 м, зареєстрованого за ОСОБА_4 , він не подавав.

28 листопада 2008 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме 1/1 частину житлового будинку з господарськими будівлями, яке розташоване по АДРЕСА_1 та в цілому складається з житлового будинку літ.А-1 житловою площею 32,7 кв.м, загальною площею 73,8 кв.м, прибудови літ.а, літньої кухні Б, прибудови діт.б, сараю літ.В, погріба літ.в, сараю літ.Г, сараю літ.Д, гаража літ.Д1, погріба літ.д2, вбиральні літ.У, гаража літ.З, огорожі №1, колодязя №2 (а.с.82, 83).

Крім того, ОСОБА_5 за свого життя, а саме 29 серпня 2013 року, залишив заповіт, згідно якого все рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все, те, що належатиме йому на день смерті і на що за законом матиме право заповідав позивачці ОСОБА_1 , який складений за місцем його фактичного проживання, а саме: АДРЕСА_1 та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Гура І.В, зареєстрований в реєстрі за №358 (а.с.7).

За наслідками розгляду цивільної справи № 545/5146/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Супрунівської сільської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання частково недійсним дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно, ухвалено рішення від 30 жовтня 2014 року, яким встановлено, що спірне майно (житловий будинок літ.А1 із прибудовою та господарськими побудовами, розташований в АДРЕСА_3 ) на яке претендує позивачка до складу спадщини, за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , не входило. Спірне майно на час смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому не належало та не охоплюється складом спадщини, яку він заповів ОСОБА_1 (а.с.10-14).

З існування вказаних фактів можна зробити висновок, що спадкодавець ОСОБА_5 знав про наявність оскаржуваного свідоцтва, але будь яких заяв щодо порушеного права власності з 21 квітня 1987 року до часу смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 не подавав.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог, законом встановлена спеціальна позовна давність.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином у ОСОБА_5 сплинув строк позовної давності на право звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ще 22 квітня 1990 року, а відповідно, вказаний строк сплинув і у позивача ОСОБА_1 .

Аналізуючи наведені правові норми суд дійшов висновку про те, що не зважаючи на наявність порушеного права ОСОБА_5 , а отже і позивача ОСОБА_1 щодо володіння нерухомим майном, у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з тим, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності у три роки на заявлення вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Полтавської районної Ради народних депутатів №148 від 21 квітня 1987 року та визнання Свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння № 38 від 15 червня 1987 року, видане виконавчим комітетом Полтавської районної Ради народних депутатів, яке посвідчує що ОСОБА_4 належить на праві особистої власності домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_3 , оскільки позивач звернулася до суду із позовом 27 грудня 2016 року, тобто із спливом встановленого законодавством трирічного строку позовної давності.

Під час розгляду справи позивачем та представником позивача не доведено той факт, що позивач не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого ч.1 ст.81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

А тому, із врахуванням заяви представника відповідача адвоката Цокало Т.М. про застосування спливу строків позовної давності, відсутності клопотання позивача про поновлення процесуального строку звернення до суду, суд має підстави для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, а тому у порядку ст.141 ЦПК України має підстави покласти їх на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

У задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , Полтавської районної ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Полтавської районної Ради народних депутатів та визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його оголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 14 серпня 2019 року.

Суддя Полтавського районного суду

Полтавської області Л.В.Шелудяков