У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
08.06.07 Справа №16/149/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Акімової Т.М.
за участю представників:
кредитора - Державної податкової інспекції у Гуляйпільському районі, м.Гуляйполе Запорізької області, - Домбровського Г.М., ст.держ.подат.інспектора, дов.№4985/10 від 30.06.2006р.
боржника - Коршуна В.В., дов.№013/Д від 13.12.2006р.
Розпорядник майна боржника - Біляченко О.В., дов. № КД-2874 від 25.11.2004р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гуляйпільському районі, м.Гуляйполе Запорізької області
на ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.12.2006р.
у справі № 16/149/06
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Долинка”, с.Долинка Гуляйпільського району Запорізької області
Установив:
Відповідно до ухвали господарського суду Запорізької області від 04.12.2006р. (суддя Ніколаєнко Р.А.) за заявою Державної податкової інспекції у Гуляйпільському районі, м.Гуляйполе Запорізької області, порушено провадження у справі №16/149/06 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Долинка”, с.Долинка Гуляйпільського району Запорізької області, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначені підготовче засідання суду, розпорядник майна боржника.
Ухвалою суду від 18.12.2006р. за результатами підготовчого засідання провадження у справі припинено.
Місцевий господарський суд таке рішення мотивував тим, що на порушення статті 7 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” податковою інспекцією до заяви не додано доказів вжиття заходів до отримання заборгованості по обов’язкових платежах згідно із Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, податкова інспекція оскаржила її до Запорізького апеляційного господарського суду, просить оскаржуваний судовий акт скасувати у зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, посилається на безспірну податкову заборгованість, підтверджену деклараціями з податку на додану вартість, розрахунками щодо сплати орендної плати за землю, поданими самим боржником до інспекції, а також боргом по сплаті фіксованого сільськогосподарського податку, податку з фізичних осіб, та нарахованими у зв’язку з цим штрафними санкціями. Ця заборгованість є узгодженою і безспірною.
У відзиві на апеляційну скаргу боржник зазначив, що не дивлячись на те, що у нього є майно, податкова інспекція не прийняла заходів щодо погашення боргу за рахунок його активів. Процедура банкрутства повинна мати місце лише після використання кредитором усіх законодавчих можливостей отримання боргу у боржника. Основною передумовою виникнення процедури банкрутства є незадоволеність результатами виконавчого провадження. До заяви про порушення справи про банкрутство кредитором не надано жодного доказу, який би свідчив про вжиття заходів ним до отримання боргу згідно з Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Заявник апеляційної скарги вважає безпідставним включення до податкової заборгованості штрафних санкцій. Просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Представники сторін підтримали доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
З метою надання доказів у справі судове засідання ухвалою від 22.02.2007р. відкладалося до 19.04.2007р., оголошувалась перерва до 08.06.2007р. на 09-30 год.
Згідно з розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №1865 від 08.06.2007р. справу №16/149/06 передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А.(головуючого), Мірошниченка М.В. та Хуторного В.М.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 6, пункту 10 статті 7 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (№2343) справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом, до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.
Під терміном „безспірні вимоги кредиторів” у цьому Законі (№2343) розуміються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1).
Таким чином, особливістю підстави порушення справи про банкрутство є саме відсутність спору стосовно суми боргових вимог кредитора, тобто, господарський суд при розгляді справи про банкрутство не розглядає спір по суті, а лише встановлює наявність або відсутність грошових вимог.
Але як вбачається із матеріалів справи, податковим органом не приймалися заходи до отримання податкової заборгованості у встановленому порядку, хоча, як свідчать матеріали справи, у боржника є майнові активи, що підтверджується балансом боржника станом на 31.12.2006р., 31.12.2005р., переліком майна, яке є у наявності боржника.
Так, наприклад, станом на 01.01.2006р. та 01.01.2007р. за боржником числиться велика кількість автомобільної, сільськогосподарської та іншої техніки, нежитлових та інших приміщень, будівель.
Якщо навіть порівняти кількість цього майна (згідно з переліком) з тим, що знаходиться у державному реєстрі обтяжень рухомого майна за ініціативою Ощадбанку, то можна дійти висновку, що значна кількість майна за досить великою вартістю у сукупності знаходиться у вільному володінні боржника, на яке будь-які заборони не застосовувались.
Щодо посилання кредитора – податкової інспекції на те, що нею на адресу боржника згідно зі статтею 6 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (Закон №2181) надсилалися перша та друга податкові вимоги, а боржник безпідставно ухилявся від сплати податкового боргу, а тому ці вимоги є безспірними, колегія суддів зазначає, що перша податкова вимога від 29.07.2005р. за №1/144 (а.с.43) пред’явлена на суму 2449грн., а друга – №2/144 від 05.09.2005р. на суму 6269грн.54коп. (а.с.44), ці суми дійсно згідно зі статтею 6 Закону №2181 вважаються безспірними. Але цих сум недостатньо для порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки складають менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати.
Податкова інспекція при ініціюванні справи про банкрутство безпідставно віднесла до податкової заборгованості штрафні санкції та пеню на загальну суму – 19.925грн.81коп.
При вирішенні питання про визначення розміру вимог за грошовими зобов’язаннями за заявою податкових органів колегія суддів виходить з такого.
Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не визначає, які зобов'язання належить вважати податком і збором (обов'язковим платежем) і які саме суми мають враховуватися господарським судом при порушенні провадження у справі про банкрутство за такими вимогами.
Господарські суди не можуть застосовувати положення статті 1 цього Закону щодо визначення терміну „грошове зобов'язання” до зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), оскільки у частині 2 статті 1 Цивільного кодексу України зазначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Частиною другою статті 2 Закону України „Про систему оподаткування” визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Цей закон, як зазначено в його преамбулі, визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про систему оподаткування” будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому законі.
Згідно зі статтею 13 Закону України „Про систему оподаткування” в Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), вичерпний перелік яких міститься у статтях 14 і 15 цього Закону.
Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України „Про систему оподаткування”, сплаті не підлягають.
З огляду на наведене закон не відносить суми неустойки (штрафів, пені), штрафних і фінансових санкцій тощо, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з положеннями Закону України „Про державну податкову службу в Україні” пеня, штраф, інші фінансові санкції є публічно-правовими санкціями, які застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства.
Таким чином, при порушенні справ про банкрутство суми пені, штрафів та інших фінансових санкцій не враховуються.
Проте кредитори з вимогами щодо пені, штрафів, інших фінансових санкцій, які є публічно-правовими санкціями, що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, вправі подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, але згідно з частиною 1 статті 14 Закону.
Розмір штрафів і пені відповідно до частини другої статті 15 Закону має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 31 Закону.
Викладене підтверджується Рекомендаціями президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 04.06.2004р. за №04-5/1193 та судовою практикою Вищого господарського суду України з розгляду справ про банкрутство, порушених за заявою податкових органів.
Посилання заявника апеляційної скарги та його представника на те, що Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що штрафні санкції прирівнюються до сплати (стягнення) податку, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” є спеціальними відносно норм Законів України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, „Про власність”, Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Відповідно до преамбули Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та погашення зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
А тому, враховуючи спірність заявленої суми податкової заборгованості, а також відсутність належних доказів, що свідчили би про вжиття заходів до отримання податкового боргу у встановленому законодавством порядку (ст.7 Закону №2343), колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для порушення провадження у справі про банкрутство, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі.
Подання заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство є виключним заходом, воно можливе лише після того, якщо інші заходи по стягненню заборгованості не привели до позитивних результатів.
На підставі викладеного, керуючись ст.101-106 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гуляйпільському районі, м.Гуляйполе Запорізької області, залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.12.2006р. у справі № 16/149/06 - без змін.