Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 752/5986/16-ц

провадження № 61-23787св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Іванченка М. М., Рубан С. М., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 31 березня 2011 року передала відповідачу грошові кошти в розмірі 6 200,00 доларів США в рахунок придбання автомобіля марки Honda, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 02 квітня 2011 року відповідач надала їй довіреність на користування вказаним автомобілем, проте після закінчення строку її дії вона не була продовжена.

Крім того, зауважила, що вона дізналася, що на вказаний автомобіль постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві накладений арешт, а тому відповідач не мала змоги укласти з нею договір купівлі-продажу автомобіля.

Враховуючи наведене, позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 6 200,00 доларів США, що в еквіваленті становить 157 997,00 грн.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 серпня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 157 997,00 грн та судовий збір у розмірі 1 579,97 грн, а всього 159 576,97 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач безпідставно отримала грошові кошти від позивача, а тому вони відповідно до положень статті 1212 ЦК України підлягають поверненню.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, що виключає можливість застосування до спірних правовідносинах положень статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд не застосував наслідки статті 1212 ЦК України з підстав укладення між сторонами у справі договору купівлі-продажу автомобіля, проте не взяв до уваги, що така угода відповідно до вимог закону укладається виключно в письмовій формі.

Натомість такий договір сторони між собою не укладали, а відповідачка надала їй лише довіреність на управління автомобілем із правом продажу, що унеможливлює набуття права власності на автомобіль. Таким чином, відповідачка привласнила собі грошові кошти та продовжує користуватися автомобілем.

У травні 2017 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просила касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

06 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що відповідно до усного договору купівлі-продажу автомобіля марки «Honda Accord», 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 6 200,00 доларів США, про що остання власноручно написала розписку від 31 березня 2011 року та 02 квітня 2011 року видала нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження вказаним автомобілем.

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 14 квітня 2016 року № 49411732 постановою ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 05 вересня 2013 року № 39672209 накладено заборону на відчуження всього належного ОСОБА_2 рухомого майна.

Звертаючись із позовом, позивач зазначила, що при наявності арешту на автомобіль вона не мала змогли укласти договір купівлі-продажу автомобіля, строк дії довіреності на розпорядження транспортним засобом закінчився. За таких обставин позивач вважала, що грошові кошти у розмірі 6 200,00 доларів США набуті відповідачем безпідставно.

Нормативно-правове обґрунтування

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні майно підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.

Відповідно до статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у разі якщо правова підстава переходу не виникла або відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Отже, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17.

Також зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з такими договірними відносинами, що мали виникнути у майбутньому і це сторони попередньо погодили на момент передачі речі (грошей).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи, що сторони не реалізували наміру, передбаченого у розписці

від 31 березня 2011 року, щодо укладення у встановленому законом порядку договору купівлі-продажу автомобіля, тому грошові кошти, передані позивачем відповідачу в рахунок купівлі автомобіля підлягають стягненню з останньої, як безпідставно отримані, оскільки з 2013 року належний відповідачу автомобіль перебував під арештом у зв`язку з наявністю у відповідача боргових зобов`язань, у результаті чого позивачка не мала змоги перереєструвати на себе автомобіль на підставі довіреності, строк дії якої закінчився.

Отже, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, що виключає можливість застосування положень статті 1212 ЦК України.

При цьому посилання апеляційного суду на те, що при поданні заяви про перегляд заочного рішення відповідачем надано копії постанов державного виконавця від 31 травня 2016 року, відповідно до яких припинено чинність арешту майна боржника ОСОБА_2 та знято з розшуку автомобіль марки «Honda Accord», 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не мають значення для вирішення справи, оскільки станом на час винесення державним виконавцем вказаних постанов, строк дії довіреності, відповідно до якої позивач мала змогу переоформити на себе вказаний автомобіль, закінчився.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року скасувати, заочне рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 серпня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська