У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
29.03.07 Справа №26/42
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі : Акімова Т.М.
За участю:
представника позивача: Максимов С.А., довіреність №1 від 12.02.2007р.
представника відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія “Солоха”, м. Кам’янка – Дніпровська Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.2006 року у справі № 26/42
про стягнення суми
встановив,
Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.12.2006 року у справі №26/42 (суддя Зубкова Т.П.) позовні вимоги Приватного підприємства “Шері Імпекс” смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області (з врахуванням їх уточнень) задоволені в повному обсязі. З відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 121907грн.41 коп. основного боргу, 11730грн.25 коп. пені, 9934 грн.31 коп. суми інфляції, 1946грн.94 коп. 3% річних, 10000 грн. штрафу, 1495грн.19 коп. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2320 грн. витрат за проведення судової експертизи.
Суд першої інстанції посилаючись на статті ст.ст. 525, 526, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України визнав доведеним факт наявності боргу за відповідачем за одержані товари за договором поставки №27/01 від 27.01.2005р. та застосував до відповідача міри відповідальності, в тому числі господарські санкції у вигляді штрафу, передбаченого п. 5.2 договору в сумі 10000 грн.
Не погоджуючись з винесеним судовим актом в частині застосування господарським судом штрафу в сумі 10000 грн. ТОВ Агропромислова компанія “Солоха” звернулось із апеляційною скаргою. Зазначає, що рішення господарського суду є необґрунтованим у зв’язку з невідповідністю висновку суду першої інстанції, викладеного в рішенні обставинам справи. Зокрема , суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення 10000 грн. штрафу є правомірною, обґрунтованою, внаслідок чого підлягає задоволенню. Такий висновок суду заявник вважає помилковим виходячи з наступного. Вказана сума штрафу стягнена на підставі пункту 5.2 договору в якому сторонами узгоджено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар Покупець сплачує 0,1 % за кожний день прострочки платежу, крім затримки розрахунку за поставлений товар понад 30 днів. Покупець сплачує штраф в розмірі 2000 грн. незалежно від суми заборгованості. Таким чином на думку заявника п.5.2 договору не передбачається виплата штрафу за порушення термінів оплати по кожній окремій поставці товару. У розділі 1 договору передбачена лише кількість товару – 4 мільйони штук. – без зазначення кількості поставок. Іншими розділами пункту договору це також не передбачено. Порівняння змісту п.5.2 договору зі змістом інших його пунктів дає підставу зробити висновок про те, що сторони не досягли згоди стосовно кількості партій поставок. Отже, резюмує заявник, позовна вимога про виплату штрафу по кожній окремій поставці в загальній сумі 10000 грн. є незаконною та необґрунтованою.
За вказаних обставин, просить рішення господарського суду Запорізької області по справі №26/42 від 04.12.2006р. в частині стягнення з ТОВ “Агропромислова компанія “Солоха” штрафу в розмірі 10000 грн. змінити та стягнути з ТОВ Агропромислова компанія “Солоха” на користь Приватного підприємства “Шері – Імпекс” штраф в розмірі 2000 грн. В іншій частині просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга ТОВ “Агропромислова компанія “Солоха” м. Кам’янка – Дніпровська Запорізької області прийнята до провадження та призначена до розгляду на 29.03.2007 року.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду №990 від 29.03.2007 року справа передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Коробка Н.Д. , суддів: Радченко О.П., Юхименко О.В.
Відповідач в судове засідання апеляційної інстанції не з’явився, незважаючи на те, що про час та місце проведення судового засідання був своєчасно повідомлений направленою на його адресу ухвалою суду.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує. Рішення господарського суду вважає таким, що прийняте з дотриманням вимог процесуального та матеріального права. Просить апеляційний господарський суд залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
За згодою позивача колегія суддів оголосила лише вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів прийшла до висновку про зміну судового акту, виходячи з наступного.
Відповідно до укладеного між сторонами у справі договору поставки від 27.01.2005р. №27/01 поставщик – ПП “Шері Імпекс” зобов’язався поставити покупцю - ТОВ АПК “Солоха” 4 мільйони банок СКО 0,5 л., а останній прийняти та оплатити вартість за ціною, вказаною в накладних.
Згідно п.4.1 договору розрахунки за товар здійснюються по факту поставки на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару.
На виконання умов договору позивач за період з 04.02.2005р. по 23.05.2005р. за накладними, копії яких є в матеріалах справи поставив відповідачу визначений договором товар на загальну суму 602025,61грн.
Факт отримання товару відповідачем посвідчується накладними та довіреностями, підписаними керівником відповідача та скріпленими печаткою підприємства.
Свої зобов’язання зі сплати товару відповідач виконав частково в сумі 480118,20грн. та несвоєчасно, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 18.04.2006р. та Висновком судово – економічної експертизи № 25/291 від 15.08.06р.
Згідно статті 193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 ЦК України).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог в заперечень.
Отже, обов’язок доведення факту не одержання товару та відсутності заборгованості на пред’явлену суму основного боргу покладається саме на відповідача. А оскільки відповідач такі докази не надав, то апеляційна інстанція вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу 121907грн.41 коп. та правомірно задоволена судом першої інстанції.
Відповідно до п.5.2 договору, у випадку несвоєчасних розрахунків за поставлений товар, покупець має сплатити продавцю пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.
Згідно із позовною заявою, позивач розрахував суму пені за період з 14.05.2005.р.. по 10.08.2005р., яка з врахуванням вимог Закону України від 22.11.1996р. ”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” складає 11730,25грн.
Висновок господарського суду про стягнення зазначеної суми пені є також вірним.
Відповідно до ст. 625 ЦК України (ст. 214 ЦК УРСР) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв’язку із цим, грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних.
За період заявлений позивачем з 14.05.2005р. по 14.12.2005р. сума інфляції складає 9934, 31 грн., а 3% річних - 1946,94грн.
Враховуючи викладене та з огляду на обставини справи рішення суду в зазначеній частині також відповідає вимогам чинного законодавства, є законним та обґрунтованим.
Крім того колегія суддів підтримує висновок господарського суду стосовно стягнення з відповідача суми 2320 грн. витрат за проведення судової експертизи.
Щодо стягнення штрафу в сумі 10000 грн. на підставі п.5.2 договору, то колегія суду апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в цій частині є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню саме в цій сумі. Пунктом п. 5.2 договору передбачено, що за прострочення розрахунків за поставлений товар більш ніж на 30 днів покупець сплачує штраф в розмірі 2000 грн. незалежно від розміру суми заборгованості. Тобто одноразово. Колегія суду зазначає, що в п. 5.2, як і в договорі в цілому не встановлена відповідальність відповідача за прострочення платежу у вигляді штрафу по кожній партії товару окремо. Таким чином, штраф підлягає стягненню в сумі 2000 грн.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід змінити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.101, п.4ст.103 ГПК України, апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Агропромислової компанії “Солоха” м. Кам’янка – Дніпровська Запорізької області задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.2006р. у справі №26/42 змінити. Стягнути з відповідача на користь відповідача 2000 грн. штрафу, 1475 грн. 91 коп. державного мита, 111 грн.89 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
В решті рішення залишити без змін.
Видачу наказів з зазначенням відповідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.
Постанова оформлена відповідно до ст.84 ГПК України 02.04.2007р.