Постанова

Іменем України

08 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 607/14343/16-ц

провадження № 61-32845св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Регіональний сервісний центр № 5141 Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5 , на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташків Б. І., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог - регіональний сервісний центр № 5141 Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, ОСОБА_4 про визнання права власності та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнають та своїми діями і висловлюваннями ставлять під сумнів його право власності на автомобіль марки «HUMMER», модель НЗ, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який він набув на підставі довідки-рахунку № 482077 від 27 червня 2013 року. Зокрема, ОСОБА_2 звернувся із позовом до суду про визнання за ним права власності на вказаний транспортний засіб, а ОСОБА_3 неодноразово озвучував, як усно, так і письмово заперечення щодо його права власності на автомобіль.

Позивач зазначає, що аргументи ОСОБА_2 про те, що цей автомобіль належить йому, вважає безпідставними, оскільки жодних правочинів на його придбання ним не вчинялося, ніколи спірний автомобіль за ним не був зареєстрованим в органах Державтоінспекції, а розписка ОСОБА_4 не може підтверджувати його право власності на автомобіль.

У зв`язку зі чим, посилаючись на статтю 392 ЦК України, звернувся з вищевказаним позовом до суду.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на автомобіль марки «HUMMER», модель Н3, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; стягнути солідарно з відповідачів 3 000 грн моральної шкоди за поширення недостовірної інформації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2017 року (у складі судді Позняка В. М.) позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «HUMMER», модель Н3, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності ОСОБА_1 оспорюється відповідачами по справі, зокрема ОСОБА_2 вважає вказаний автомобіль своєю власністю, а ОСОБА_3 публічно, в тому числі і в письмовій формі, не визнає право власності позивача на вказаний транспортний засіб, а тому, в силу частини першої статті 392 ЦК України, право позивача є порушеним, отже наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на автомобіль.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Апеляційний суд установив, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що позивачу як власнику спірного автомобіля, сумнівами, запереченнями та оспорюванням належності йому цього майна, створюються якісь перешкоди у реалізації свого права власності. Крім того, право власності ОСОБА_1 на спірний автомобіль підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, і позивач набув право власності на даний транспортний засіб у встановлений законом спосіб.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою, що право власності позивача на спірний автомобіль оспорюється відповідачами.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу регіональний сервісний центр МВС в Одеській області зазначає, що ним не оспорюється та визнається право власності позивача на спірний транспортний засіб. Третя особа є лише органом, на який покладено обов`язок по контролю за виконанням вимог діючого законодавства в межах своєї компетенції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

06 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до довідки-рахунку від 27 червня 2013 року, виданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , ОСОБА_1 придбав та одержав автомобіль марки «HUMMER», модель НЗ, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 268 140 грн.

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 27 червня 2013 року до начальника ВРЕВ № 1 м. Одеси позивач просив провести операцію «реєстрація транспортного засобу, придбаного в торговельній організації», а саме: «HUMMER», модель НЗ, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі довідки-рахунку виданої 27 червня 2013 року, власником якого, відповідно до облікової картки від 27 червня 2013 року, була ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого МРЕВ при ДАІ ГУМВС України в Одеській області, власником автомобіля марки «HUMMER», модель НЗ, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 522/18467/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання права власності на автомобіль марки «HUMMER», модель НЗ, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до письмового повідомлення ОСОБА_3 він, ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_2 , сумнівається та публічно заперечує право власності ОСОБА_1 на автомобіль «HUMMER», модель НЗ, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно із інформацією регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 29 грудня 2016 року вбачається, що 17 червня 2011 року в РБВ-1 ДАІ ГУМВС України в Одеській області автомобіль «HUMMER», модель НЗ, 2006 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за громадянкою ОСОБА_4 27 березня 2013 року цей автомобіль знято з обліку для реалізації та перереєстрований за громадянином ОСОБА_1 .

Відомості про peєстрацію вказаного автомобіля за ОСОБА_2 в територіальних сервісних центрах Одеської області відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України, згідно з якою способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання права.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорювання чи невизнання її права іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує право власності. При цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

Враховуючи те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав і у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що право власності ОСОБА_1 на спірний автомобіль підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Тобто, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення або захисту порушеного права.

Встановлено, що ОСОБА_1 є стороною у цивільній справі № 522/18467/16ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання права власності на автомобіль. У зв`язку з цим він наділений всіма процесуальними правами, необхідними для захисту свого права в межах судового розгляду іншої цивільної справи. При цьому інший суд при розгляді іншої цивільної справи не може підміняти або дублювати належний суд при розгляді одних і тих же спірних правовідносин.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки відсутні будь-які докази того, що позивачу, як власнику спірного автомобіля, сумнівами, запереченнями та оспорюванням належності йому цього майна, створюються якісь перешкоди у реалізації свого права власності, його право не підлягає захисту у порядку статті 392 ЦК України.

Крім того, існує інший шлях для захисту порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило