ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року Справа № 160/3606/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у м. Дніпрі у порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про оскарження бездіяльності розпорядника публічної інформації у частині доступу до публічної інформації, -

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Чернігівської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправним дії Виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо відмови в наданні інформації на запит ОСОБА_1 про надання доступу до публічної інформації від 22.11.2018 року;

- зобов`язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради задовольнити запит ОСОБА_1 про надання доступу до публічної інформації від 22.11.2018 р. та надати дані про місцезнаходження громадського транспорту міста Чернігова в режимі реального часу протягом 5 робочих днів з моменту набрання сили судовим рішенням в цій справі.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 22.11.2018 року ОСОБА_1 направив запит до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про надання доступу до публічної інформації. В тексті даного запиту ОСОБА_1 просив відповідача надати відомості щодо даних про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу, та щодо надання копії договору про надання послуг з організації та управління рухом пасажирського транспорту загального користування міста Чернігова, укладеного між Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дозор» (який є правонаступником Приватного підприємства «Автоімідж»). 10 грудня 2018 року відповідачем була надана відповідь на запит позивача, до якої була додана копія витребуваного договору. Стосовно питання щодо інформації про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу в місті Чернігові зазначено, що дана інформація оприлюднена у формі відкритих даних з посиланням на електронний сайт - https://city.dozor.tech/ua/chemigiv/city. Враховуючи зазначене, позивач вважає дії відповідача неправомірними та необґрунтованими, та такими, що суперечать чинному законодавству України щодо надання повного доступу до публічної інформації.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року було відкрито провадження в даній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклики) учасників справи, відповідно до положень ч.5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання вищезазначеної ухвали, 29 травня 2019 року відповідачем був наданий відзив на позовну заяву за вх. №29291/19, в якому останній щодо задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив, що Виконавчий комітет Чернігівської міської ради має доступ та можливість використовувати дані про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу лише за допомогою WEB інтерфейсу «DozoR», а відтак у відповіді на запит ОСОБА_1 було надано всю необхідну інформацію, так зокрема, посилання на сайт https://city.dozor.tech/ua/chemigiv/city, де в режимі онлайн можливо отримати інформацію щодо місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу.

04 червня 2019 року, через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду, позивачем була подана відповідь на відзив за вх. №30379/19, в якій останнім підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відповідачем належним чином не було розміщено (оприлюднено) дані про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу з дотриманням вимог закону на офіційному сайті та Єдиному державному веб-порталі відкритих даних, крім того не було надано жодної належної інформації на запит ОСОБА_1 від 22.11.2018 року щодо даних про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу.

13 червня 2019 року відповідачем на адресу адміністративного суду надіслані заперечення на відповідь на відзив за вх. №32633/19, в яких останній наголошує на тому, що представником позивача не наведено жодних додаткових доводів, якими б спростовувались заперечення відповідача щодо відсутності в останнього обов`язку, передбаченого законодавством, володіти інформацією, яку просив надати позивач. Також, представник позивача не надав жодних доказів того факту, що у відповідача, чи в Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради є наявною запитувана інформація. При цьому, відповідач в повному обсязі заперечує щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат на правову допомогу з бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чернігівської міської ради.

В матеріалах справи також міститься відповідь позивача на заперечення на відповідь на відзив відповідача від 19.06.2019 року за вх. №33283/19, в якій останній не погоджується з позицією суб`єкта владних повноважень, вважає її такою, що задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, здійснивши повний та системний аналіз чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, 22 листопада 2018 року ОСОБА_1 було направлено запит до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради з метою отримання доступу до публічної інформації стосовно наступних питань: надання даних про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу; надання копії договору про надання послуг з організації та управління рухом пасажирського транспорту загального користування міста Чернігова, укладеного між Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дозор» (який є правонаступником Приватного підприємства «Автоімідж»).

10 грудня 2018 року відповідачем була надана відповідь на запит позивача за №1-24/1-57/381, в якій пославшись на приписи ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Виконавчий комітет Чернігівської міської ради зазначив, що останній не має у володінні задокументованої будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації стосовно даних про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу в місті Чернігові.

Позивачу, зазначеною відповіддю, додатково роз`яснено, що вся інформація щодо місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу в м.Чернігові оприлюднена у формі відкритих даних на електронному сайті в мережі інтернет https://city.dozor.tech/ua/chemigiv/city.

Також, в додатках до вказаної відповіді, позивачу була надана копія укладеного договору про надання послуг впровадження єдиної міської системи диспетчеризації та супутникового моніторингу пасажирського транспорту загального користування у м.Чернігов №8-01, який укладений між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дозор Україна», а також надано додаткову угоду №1, яка додається до вказаного договору.

Враховуючи наведені вище обставини, не погодившись з тим, що відповідачем було надано інформацію не в повному обсязі, як того вимагає законодавство України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеному вище, суд виходить за наступного.

Згідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939-VI).

Частиною 1 статті Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. (частина 2 статті 1 Закону № 2939-VI).

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. (частина 1 статті 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»)

Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення. (частина 2 статті 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»)

Частиною 4 статті 10-1 Закону № 2939-VI встановлено, що перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов`язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» від 21 жовтня 2015 року № 835 затверджено Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, що додається.

До Переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних органами місцевого самоврядування відносяться дані про місцезнаходження громадського транспорту в режимі реального часу.

Згідно із ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно до 1 статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною 2 ст. 22 Закону № 2939-VI визначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі (ч. 5 ст. 22 Закону № 2939-VI).

Статтею 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем було подано запит на отримання інформації у відповідності до вимог ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що не заперечується відповідачем.

Зі змісту відповіді Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 10 грудня 2018 року за №1-24/1-57/381 вбачається, що в її тексті не міститься повна інформація на поставлені питання в запиті позивача.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем в даній відповіді, а також у відзиві, який міститься в матеріалах справи, не доведено, що Виконавчий комітет Чернігівської міської ради не є розпорядником інформації, зазначеної у запиті позивача або не може надати таку інформацію у зв`язку з її відсутністю, або доводів стосовно того, що запитувана інформація, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, чи випадки, які передбачені ст. 22 Закону № 2939-VI.

З аналізу наведених норм вбачається, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний у будь-якому випадку надати відповідь на звернення з дотриманням визначених законодавством України строків або направити запит належному розпоряднику, при цьому, згідно ч.2 ст. 22 Закону № 2939-VI.

З огляду вищезазначене, суд приходить до висновку, посилання відповідача у своїй відповіді на ресурс https://city.dozor.tech/ua/chemigiv/city є неналежним забезпеченням доступу до інформації, що суперечить нормам чинного законодавства, таким чином, дана позовна вимога є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення витрат на професійну допомогу, яку необхідно покласти на відповідача, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовником) та АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ГЕРМАН І ПАРТНЕРИ» в особі голови бюро Герман Марини Миколаївни (виконавець) укладений договір про надання правової допомоги №01-03-04/18 від 03.04.2018 року (далі- Договір).

Відповідно до п.п. 1.1 п. 1 Договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе обов`язок здійснювати правовий захист інтересів замовника в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях.

Згідно до п.п. 3.2.1 п. 3 Договору, ведення справи першої інстанції становить 8000 грн. без ПДВ.

У відповідності до положень п.п. 3.7, 3.8 п. 3 Договору, замовник здійснює попередню оплату у розмірі 4000, 00 грн. без ПДВ вартості правової допомоги, яка надається за цим Договором, протягом двох днів з моменту укладання даного договору, в якості попередньої оплати.

Наступну оплату у розмірі 4000,00 грн. без ПДВ замовник здійснює протягом двох днів з моменту ухвалення рішення судом. Оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури, який надсилається виконавцем на електронну пошту замовнику, з подальшою заміною оригіналом.

04.03.2019 року виконавцем складений рахунок-фактура №20-19, за яким позивачу необхідно було сплатити 4000, 00 грн., відповідно до положень п.п. 3.7 п. 3 Договору.

06 березня 2019 року позивачем сплачена сума у розмірі 4000,00 грн. за розрахунком фактури від 04.03.2019 року №20-19, що підтверджується копією платіжного доручення №9001656981 від 06.03.2019 року.

В підтвердження здійснення реальної операції виконавцем надано погодинну тарифікацію адвокатських послуг за договором про надання правової допомоги від 03.04.2018 року №01-03-04/18.

Надаючи правову оцінку доводам стосовно стягнення витрат на професійну допомогу, суд виходить з наступного.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», від 05.07.2012 № 5076-VI.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з доданих документів до позовної заяви стосовно надання правової допомоги, а саме: договору від 03.04.2018 року №01-03-04/18, розрахунку-фактури від 04.03.2019 року №20/19, платіжного доручення №9001656981 та погодинної тарифікації адвокатський послуг, в тексті зазначених доказів не міститься жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування.

Тому, враховуючи вищезазначене, надані докази не доводять факту понесення адвокатом витрат за складання та подання відповідних процесуальних документів в даній адміністративній справі.

А, отже, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення витрат на професійну допомогу з відповідача.

Аналогічне кореспондується Верховним Судом в додатковій постанові від 08 травня 2018 року по справі № 810/2823/17 (адміністративне провадження №К/9901/7937/18).

Відповідно до положень ч. 2ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. 1, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Враховуючи викладене вище, повно і всебічно дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про оскарження бездіяльності розпорядника публічної інформації у частині доступу до публічної інформації.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою понесені судові витрати у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Враховуючи викладене вище, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду в розмірі 768, 40 грн. підлягає стягненню з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 77, 90, 238, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про оскарження бездіяльності розпорядника публічної інформації у частині доступу до публічної інформації - задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо відмови в наданні інформації на запит ОСОБА_1 про надання доступу до публічної інформації від 22.11.2018 року.

Зобов`язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради задовольнити запит ОСОБА_1 про надання доступу до публічної інформації від 22.11.2018 р. та надати дані про місцезнаходження громадського транспорту міста Чернігова в режимі реального часу протягом 5 робочих днів з моменту набрання сили судовим рішенням в цій справі.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на професійну допомогу з відповідача - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чернігівської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 768, 40 грн. на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський