ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.05.2007 Справа № 7/14(6/104)-07
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Неклеси М.П. (доповідач)
суддів: Павловського П.П., Логвиненко А.О.
за участю : секретаря судового засідання Мацекос І.М.
представники сторін:
від позивача: Тищик О.І., довіреність №84 від 10.11.06;
від позивача: Гуліда Л.В., представник, довіреність № 50/1 від 08.11.05;
від відповідача-1: Зябліков Д.М., довіреність №б/н від 12.05.06;
від відповідача-1: Чумак О.І. представник, довіреність №б/н від 12.03.07;
від відповідача-2: Коротенко Т.О., довіреність №б/н від 01.03.06;
від відповідача-2: Бабенко І.В. представник, довіреність №05/юр від 05.12.05;
розглянувши матеріали апеляційної скарги акціонерного комерційного банку “Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.07р. у справі № 7/14(6/104)-07
за позовом Акціонерного комерційного банку “Прем”єрбанк”, м.Дніпропетровськ
до відповідачів:
В-1: Закритого акціонерного товариства “Європейський банк раціонального фінансування ”, м. Донецьк
В-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Траст - груп”, смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2007р. у справі №7/14(6/104)-07 (судді: Коваль Л.А., Орешкіна Е.В., Кожан М.П.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 13.02.2004р. укладений між Акціонерним комерційним банком “Прем”єрбанк”(далі АКБ “Прем”єрбанк”) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк “Донкредитінвест”, назва якого замінена на Закрите акціонерне товариство “Європейський банк раціонального фінансування” в частині забезпечення договором іпотеки зобов’язань : за договором про надання міжбанківського кредиту від 10.02.2004р. №75/04-1, укладеним АКБ “Прем”єрбанк” та ЗАТ КБ “Донкредитінвест”; за договором №5 від 10.02.2004р. укладеним між ЗАТ КБ “Донкредитінвест” та товариством з обмеженою відповідальністю “Дівертрейд”; за договором №6 від 10.02.2004р. укладеним між ЗАТ КБ “Донкредитінвест” та товариством з обмеженою відповідальністю “Інтерлайн”; за договором №7 укладеним між ЗАТ КБ “Донкредитінвест” та товариством з обмеженою відповідальністю “Форсайт”; за договором №8 укладеним між ЗАТ КБ “Донкредитінвест” та товариством з обмеженою відповідальністю “Юніфо”. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, АКБ “Прем”єрбанк” звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення змінити.Задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на неправильну оцінку судом фактів і обставин, які мають значення для справи і на порушення судом норм матеріально права.
Розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом Дніпропетровської області норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд знаходить, що апеляційна скарга АКБ “Прем”єрбанк” не підлягає задоволенню з наступних підстав.
13 лютого 2004 року позивач і відповідач-1 уклали договір іпотеки. Цим договором були забезпечені дійсні зобов’язання за договорами про надання банківського кредиту укладеними між АКБ “Прем”єрбанк” та ЗАТ КБ “Донкредитінвест” №37/04 від 23.01.2004р., №56/04 від 30.01.2004р., №61/04 від 03.02.2004, №74/04 від 09.02.2004р. За цими договорами позивачу був наданий кредит на загальну суму 12000000,00грн. В договорі були також забезпечені зобов’язання, яких взагалі не існувало. Наявність цих обставин сторони не заперечують.
Згідно частини 3 статті 3 Закону України “Про іпотеку” (в редакції на час укладення договору) іпотекою може бути забезпечене виконання лише дійсного зобов’язання. Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про визнання договору іпотеки недійсним в частині забезпечення зобов’язань яких не існувало, оскільки згідно статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Ствердження позивача, що суд неправильно застосував статтю 217 Цивільного кодексу України апеляційний суд не приймає до уваги, так як в статті 16 Цивільного кодексу України крім переліку способів захисту прав судом, зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом , що встановлений договором або законом. Такий спосіб, на думку колегії суддів, і зазначений в статті 217 Цивільного кодексу України. Такого висновку дійшов і місцевий суд,зазначивши, що недійсність іпотеки щодо частини забезпечених нею зобов’язань не може вплинути на дійсність інших забезпечених нею зобов’язань.
Судова колегія погоджується з місцевим судом, який відхилив позовні вимоги позивача, які обґрунтовувались п. 6 Рішення комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Управлінні Національного Банку України в Дніпропетровській області № 110 від 12 лютого 2004 року “Про застосування заходів впливу”, яким заборонено АКБ “Пре”мєрбанк” відчуження активів і дії з нерухомим майном. При цьому колегія виходить з наступного:
Стаття 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачає конкретні заходи впливу до банків у разі порушення ними банківського законодавства, серед яких зазначено, що Національний банк може видати розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику.
Пункт 5.1. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №369 від 28.08.2001, конкретизує банківські операції, які Національним банком можуть бути обмежені, зупинені чи припинені для банку-порушника, а саме банківські операції визначені в ст. 47 Закону Україну „Про банки і банківську діяльність".
Згідно зі ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" до банківських операцій не віднесено відчуження активів (в тому числі переоформлення, заміни, реалізації та інші дії з нерухомим майном). Зазначені дії є господарськими операціями, а не банківськими. Отже, Національний банк і його територіальні органи не наділені правом вживати заходи щодо заборони відчуження активів банку.
Згідно п.4.11. Типового положення про Комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ № 2 від 03.01.2003р., рішення комісії підписується її головою, а рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Управлінні НБУ в Дніпропетровській області № 110 від 12.02.2004р. підписано начальником територіального управління НБУ у Дніпропетровській області.
Крім того, рішенням господарського суду м. Києва від 6.10.2005 року по справі № 18/302 за позовом ЗАТ КБ “Донкредитінвест” до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області визнано недійсним п.6 рішення комісії в частині заборони позивачу переоформлення , заміни, реалізації та інших дій з нерухомим майном без погодження з Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області. Зазначене рішення набрало законної сили і кореспондується з наведеними вище нормами діючого законодавства і другими обставинами справи.Тому,колегія суддів погоджується з місцевим судом, який поклав його в основу рішення .
При цьому колегія, також, бере до уваги і лист голови Національного банку України від 7.12. 2005 року, згідно якого з посиланням на пункт 5.1. глави 5 розділу ІІІ Положення №369 Національний банк України може видати розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій, які визначені в статті 47 Закону про банки. Стаття 47 згаданого Закону містить вичерпний перелік банківський операцій з нерухомим майном не випадково, оскільки банківські операції, це сукупність різних видів і напрямів діяльності банків у сфері фінансово–кредитних відносин з метою отримання прибутку. Стаття 73 Закону про банки так і Положення 369 не передбачають такого заходу впливу, як заборона переоформлення, заміни, реалізації та інших дій з нерухомим майном.
Що стосується рішень господарського суду м. Києва по справах № 22/52 і №22/53 за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк" до відповідачів: Національного банку України та АКБ "Прем'єрбанк", зокрема, про спонукання Національного банку України скасувати пункт шостий рішення № 110 та про визнання пункту шостого рішення №110 недійсним, якими було відмовлено у задоволені названих позовних вимог і які є чинними, то місцевий суд підставно не взяв їх до уваги, оскільки вони протирічать рішенню суду по справі № 18/302, другим обставинам по справі, які сумніву у суду не викликають і в цих справах приймали участь не ті самі особи, що в даній справі.
В матеріалах справи колегія не находить достовірних даних, які б свідчили , що спірний договір іпотеки не відповідає вимогам ст.43 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.Тоді як згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тому суд погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, що підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає.
Оскільки підстав для визнання недійсним договору іпотеки в повному обсязі суд не вбачає, то відповідно і позовні вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 21.06.2004р. про припинення правовідношення між АКБ "Прем"єрбанк" та ТОВ "Траст-Груп" по зобов'язанням за договором про відступлення права вимоги та спонукання ТОВ "Траст-Груп" припинити дії по зверненню стягнення на майно, що складає предмет іпотеки за цим договором, про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження майна іпотекою мотивовані недійсністю Договору іпотеки - не підлягають задоволенню.
Не може бути підставою для визнання договору про відступлення права вимоги від 21.06.2004р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, недійсним і формальне укладення угод №1 і №2 від 11.02.2004р. між позивачем і відповідачем-1, оскільки 25.02.2004р.між ними були укладені додаткові угоди про розірвання зазначених угод.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.07р. у справі № 7/14(6/104)-07 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.07р. у справі № 7/14(6/104)-07 залишити без змін.
Головуючий суддя М.П.Неклеса
Суддя П.П.Павловський
Суддя А.О.Логвиненко