ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №638/19990/16-а

адміністративне провадження №К/9901/43909/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., розглянувши у порядку попереднього судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Шишкіна О.В. від 14 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Григорова А.М., Подобайло З.Г., Тацій Л.В. від 22 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просив:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає в ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії з 01 вересня 2008 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу з 01 вересня 2008 року.

В обґрунтування вимог посилався на те, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є протиправною, оскільки таке право передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що несвоєчасне нарахування пенсії позивачу відбулось у зв`язку з неправомірними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що встановлено постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2016 року по справі №642/4877/16-а, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 18 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 638/19990/16-а.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2016 року у справі №642/4877/16-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволено, зокрема:

визнано дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неперерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2008 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу в розмірі відповідно до наказу Міноборони від 28 липня 2008 року №377 протиправними;

зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області скласти та надати до Харківського обласного військового комісаріату список осіб, пенсії яких підлягають перерахунку та який містить ім`я ОСОБА_1 для складання довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку розміру пенсії з 01 вересня 2008 року з урахуванням підвищення посадового окладу згідно з наказом Міноборони від 27 липня 2008 року № 377;

зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат після отримання списку осіб для перерахунку пенсії, який містить ім`я ОСОБА_1 , від Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області скласти довідку для перерахунку пенсії про грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 27 серпня 2008 року № 377 з 01 вересня 2008 року та подати зазначену довідку до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області після отримання від Харківського обласного військового комісаріату довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, розмір якої обчислений з грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 27 серпня 2008 року № 377 з 01 вересня 2008 року.

На виконання постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2016 року по справі № 642/4877/16-а відповідач зробив перерахунок основного розміру пенсії позивачу і здійснив доплату позивачу у розмірі 26082,12 грн.

Натомість, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не здійснено нарахування та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії з 01 вересня 2008 року.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що доплата в сумі 26082,12 грн має характер разового платежу, а тому не є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі також - Закон №2050-ІІІ), за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Скаржник також зазначив, що підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії), порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання) та затримка виплати доходів один і більше календарних місяців. Враховуючи, що пенсія позивачу виплачується вчасно та без затримки, підстав для виплати компенсації немає.

Від ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у яких вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі № 127/829/17.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Доводи скаржника, що перерахунок основного розміру пенсії і відповідна доплата позивачу у розмір 26082,12 грн не є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17.

З урахуванням наведеного, правильними є висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, що оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, що встановлено судовим рішенням по справі № 642/4877/16-а, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

С.М. Чиркін