ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1046/19

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтецца Трейд" до Дочірнього підприємства "Рітейл Вест" про стягнення 48698,67 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Осадча А.В. - ордер серії КВ №792121 від 03.05.2019;

від відповідача: Волтарніст М.О. - довіреність від 02.01.2019.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтецца Трейд" (далі - позивач) подало до господарського суду позов про стягнення з Дочірнього підприємства "Рітейл Вест" (далі - відповідач) 48698,67 грн.

В обгрунтування заявлених вимог позивач у позові посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині оплати поставленому йому товару за умовами договору №РВ021605 від 27.01.2014.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.05.2019 відкрито провадження у справі №911/1046/19 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 04.06.2019, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк до 27.05.2019 (включно), а відповідачу - строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 04.06.2019 (включно).

03.06.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 03.06.2019, згідно з якого останній просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову, зокрема, з тих мотивів, що позивачем не надано доказів реалізації товару та відповідно виникнення у відповідача обов`язку по сплаті коштів за поставлений товар; що позивачем до видаткових накладних, на підставі яких відбувалася поставка товару, не додано довіреностей на осіб, які здійснювали приймання товару; що видаткові накладні оформлені неналежним чином; що позивачем при поставці товару не було додано всіх товаросупровідних документів. Крім того, відповідач долучив до відзиву платіжні документи, які, на його думку, засвідчують проведення оплати за поставлений позивачем товар у повному обсязі. В прохальній частині відзиву на позовну заяву відповідач також просив суд поновити йому строк для подачі відзиву або встановити новий строк.

Ухвалою від 04.06.2019 Господарський суд Київської області поновив відповідачу строк для подання відзиву на позов, продовжив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 12.06.2019, а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 18.06.2019, витребував у сторін документально підтверджені пояснення щодо повернення товару з наданням доказів у строк до 18.06.2019 та відклав розгляд справи на 20.06.2019.

13.06.2019 до суду від позивача надійшло клопотання від 11.06.2019 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та заява від 11.06.2019 про зменшення позовних вимог.

Відповідно до заяви про зменшення позовних вимог позивач документально підтвердив факт повернення товару, поставка якого відбулась на виконання умов договору №РВ021605 від 27.01.2014 на суму 5550,00 грн, та враховуючи, що повернення товару у розмірі 1188,00 грн вже було враховано позивачем при визначенні суми позовних вимог, останнім було заявлено в суді вимогу про стягнення з відповідача нової суми боргу у розмірі 43148,67 грн.

Окрім того, зважаючи, що про часткове повернення товару позивачу стало відомо під час першого судового засідання, останнім було заявлено клопотання про поновлення йому строку на подання заяви про зменшення позовних вимог.

Як зазначено в ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (ч. 9 ст. 80 ГПК України).

Разом з тим, до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог. У разі подання такої заяви до суду подаються докази направлення копії заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Суд не приймає зменшення розміру позовних вимог у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч.ч.2,5,6 ст.46 ГПК України).

За ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог письмово обгрунтували причини неможливості своєчасного подання ним доказів повернення товару, суд визнав поважними причини пропущення позивачем строку на звернення до суду з відповідною заявою.

З огляду на викладене, керуючись вищевказаними приписами ГПК України та враховуючи, що зміст поданої позивачем заяви від 11.06.2019 не суперечить чинному законодавству та не порушує чиїх-небуть прав та законних інтересів, господарський суд вирішив заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 11.06.2019, подану після початку першого судового засідання у справі, прийняти до розгляду та долучити до матеріалів справи.

Таким чином, суд вважає за доцільне зазначити, що спір вирішується з врахуванням вищевказаної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 03.06.2019.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

27.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтецца Трейд" (надалі - позивач, постачальник) та Дочірнім підприємством "Рітейл Вест" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір №РВ021605 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і сплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.

Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів "Фуршет".

Пунктом 3.1 договору визначено, що товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.

Замовлення можуть надаватись постачальникові письмово, по факсу, електронній пошті або в іншій формі, прийнятній для сторін. В будь-якому випадку прийняття замовлення постачальником повинно бути підтверджено (погоджено) в погодженій сторонами формі. Постачальник зобов`язується дотримуватись відповідності позицій в накладній позиціям в замовленні. Кожне замовлення повинно оформлюватися окремою накладною. Не допускається об`єднання декількох замовлень в одну накладну та оформлення декількох накладних по одному замовленню. У випадку, якщо постачальник не може поставити товар покупцю в строк, зазначений в замовленні, він зобов`язаний негайно, але не пізніше половини строку зазначеного в замовленні, на протязі якого він повинен був поставити товар, повідомити про це покупця (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору обсяги і асортимент чергової поставки можуть змінюватися шляхом внесення змін чи доповнень до замовлення в порядку, передбаченому п. 3.2 цього договору.

Згідно із п. 3.4 договору визначено, що пунктом поставки товару за цим договором є склад покупця, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе постачальник. Датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі покупця. Товар поставляється на умовах DDP, що передбачені Інкотермс "Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати", введених в дію з 01.01.2000.

Пунктом 3.7.1 договору передбачено, що у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі покупця для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився не якісним при тестуванні, покупець направляє на адресу уповноваженого представника постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких постачальник зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця вивести такий товар.

Покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів (п. 3.7.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.

Покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується в гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України та включати не більше 2-х знаків після коми (Ціна без ПДВ та з ПДВ). Загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару (п.п. 7.1, 7.8 договору).

Згідно з п. 7.9 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 35 (тридцять п`ять) дні(ів). При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п`ятсот) грн з кожного магазину.

Відповідно до п. 7.11 договору унормовано, що зобов`язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку.

Також п. 7.13 договору визначено, що не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення цього договору, сторони зобов`язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки розрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.

Даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016 (п.10.1 договору).

З матеріалів справи, а саме видаткових накладних №АТ-0001201 від 31.03.2016, №1218 від 05.04.2016, №АТ-0000531 від 22.02.2016, №АТ-0000219 від 17.02.2015, №АТ-0000193 від 13.02.2015, №АТ-0000217 від 17.02.2015, №АТ-0000194 від 13.02.2015, №АТ-0000216 від 17.02.2015, №АТ-0001333 від 27.08.2015, №АТ-0001331 від 27.08.2015, №АТ-0000595 від 01.04.2015, №АТ-0001335 від 27.08.2015, №АТ-0001080 від 03.08.2015, №АТ-0001433 від 03.09.2015, №АТ-0001018 від 15.12.2014, №АТ-0001009 від 12.12.2014, №АТ-0001010 від 12.12.2014, №АТ-0001011 від 12.12.2014, №АТ-0001008 від 12.12.2014, №АТ-0001007 від 12.12.2014, №АТ-0001004 від 12.12.2014, №АТ-0001003 від 12.12.2014, №АТ-0001012 від 12.12.2014, №АТ-0001013 від 12.12.2014, №АТ-0000986 від 12.12.2014, №АТ-0001012 від 12.12.2014, №АТ-0001023 від 15.12.2014, №АТ-0001025 від 15.12.2014, №АТ-0001017 від 15.12.2014 та №АТ-0001021 від 15.12.2014 вбачається, що відповідачем на виконання умов договору №РВ021605 від 27.01.2014 за період з 12.12.2014 по 22.04.2016 було здійснено поставку товару на загальну суму 146746,80 грн.

Видаткові накладні за №64 від 15.04.2016 на суму 5378,40 грн, №54 від 15.04.2016 на суму 5400,00 грн та №АТ-0000585 від 27.03.2015 на суму 1854,00 грн, які долучені позивачем до позовної заяви, суд не приймає до уваги як докази поставки товару за договором №РВ021605 від 27.01.2014, оскільки вони засвідчують поставку товару за іншими договорами, а саме: договором №РВ021332 від 27.01.2014 та договором №РІ021601 від 27.01.2014.

Видаткові накладні за №АТ-0000963 від 10.12.2014, №АТ-0000806 від 30.09.2014, №АТ-0000747 від 29.09.2014, №АТ-0000750 від 29.09.2014, №АТ-0000755 від 29.09.2014, №АТ-0000762 від 29.09.2014, №АТ-0000764 від 29.09.2014, №АТ-0000796 від 30.09.2014 на загальну суму 10633,80 грн, які хоч і складені на виконання умов договору №РВ021605 від 27.01.2014, однак також не враховуються судом при розгляді даної справи, оскільки засвідчують факт поставки товару за період, що не є спірним, та за який позивач не заявляє вимогу про стягнення з відповідача боргу за поставку товару.

В судовому засіданні суд встановив та сторони підтвердили, що згідно з накладних на повернення від 29.01.2019, 14.02.2019, 23.04.2019 та 24.04.2019 відповідачем було здійснено повернення товару позивачу на загальну суму 5550,00 грн, що відображено в акті звірки від 30.05.2019, наданому позивачем.

Як вказує позивач у позовній заяві, спір у даній справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем у період з 12.15.2014 по 22.04.2016 товару, що призвело до виникнення заборгованості розмірі 43148,67 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з тим, ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов`язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу приписів ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною 1 ст. 212 ЦК України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

При цьому, у частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже зазначалось вище, у п. 7.9 договору сторонами погоджено, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 35 (тридцять п`ять) дні(ів), що, на думку суду, свідчить про визначення обов`язку відповідача провести оплату із настанням певної події, а саме реалізації отриманого товару, що є відкладальною обставиною у розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України.

Втім, станом на час розгляду справи позивачем не доведено настання події (обставини), з якою сторони узгодили настання обов`язку з оплати отриманого товару.

При цьому, сторони, виходячи з умов договору, ніяким чином не визначили порядок інформування відповідачем позивача про обсяги реалізації за певний період або звітування про це, як і права позивача здійснювати перевірку обсягів нереалізованого товару у магазинах (складах) відповідача.

Позивачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження реалізації товару (інвентаризаційних описів, звітів по реалізації товару, актів нереалізованого товару, оборотно-сальдових відомостей по рахунках по групі товару, що поставлявся, з деталізацією по партіях товару за певний період тощо).

Також судом відхиляються посилання позивача на акт перевірки розрахунків, як на підставу виникнення у відповідача обов`язку по оплаті товару, оскільки обов`язок відповідача по оплаті поставленого товару виникає лише з моменту його реалізації, а посилання на кількість реалізованого та/або нереалізованого товару у вказаному акті відсутні.

Крім того, в акті перевірки розрахунків зазначено "залишок на 31.01.2019 за всіма розрахунками по взаємовідносинам з контрагентом".

Відповідач в судовому засіданні підтвердив, що відносини позивача з відповідачем щодо поставки товару грунтуються не на одному укладеному договорі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з акту не вбачається, що його складено щодо розрахунків саме по договору №РВ021605 від 27.01.2014.

Окрім іншого, позивач не довів у суді виконання ним вимог п. 3.6 договору при поставці товару, що згідно з іншим пунктом договору (7.10) є підставою для затримки відповідачем розрахунків за поставлений товар. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, судом також враховано, що незважаючи на все вищевикладене, відповідач разом з відзивом на позовну заяву надав для долучення до матеріалів справи копії платіжних доручень №100853278 від 25.01.2016, №100869816 від 09.03.2016, №100896097 від 11.05.2016, №100898956 від 18.05.2016 та №101043643 від 03.07.2017, які підтверджують сплату відповідачем позивачу в рахунок оплати товару, поставленого на виконання умов договору №РВ021605 від 27.01.2014, 166000,00 грн. Оплату даних коштів позивач в судовому засіданні не заперечив.

Оскільки всі проведені відповідачем зарахування містили призначення платежу з посиланням на договір №РВ021605 від 27.01.2014, звідси суд констатує відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за поставку товару за період з 12.12.2014 по 22.04.2016, сума якої відповідно до наданих позивачем до справи документів підтверджена у розмірі 146746,80 грн.

Таким чином, враховуючи, що сторони не надали до справи документів, з яких суд міг би встановити порядок здійснення позивачем зарахувань проведених відповідачем оплат, наявність у відповідача станом на 12.12.2014 від`ємного сальдо за поставку товару, яке могло бути погашено за рахунок здійснених відповідачем у період з 25.01.2016 по 03.07.2017 платежів, суд констатує відсутність обов`язку у відповідача перед позивачем по оплаті товару, поставка якого була здійснена на виконання умов договору №РВ021605 від 27.01.2014 на підставі спірних накладних, а отже й відсутність порушених права позивача за вказаним договором.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки позивачем не було доведено в процесі розгляду справи порушення відповідачем на момент подання даного позову його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303А, п. 29, від 09.12.1994; рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003; рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001; рішення у справі "Серявіна та інші проти України", № 4909/04, п. 58, від 10.02.2010; рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006; рішення у справі "Петриченко проти України", № 2586/07, п. 13, від 12.07.2016; рішення у справі "Богатова проти України", № 5231/04, від 07.10.2010).

На виконання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, судом надана оцінка основним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Виходячи із вищенаведеного суд відмовляє позивачу в задоволенні позову та, зважаючи на положення ст. 129 ГПК України, покладає на нього судові витрати, а саме 1921,00 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду.

Керуючись ст.ст. 13, 74-79, 80, 86, 118, 119, 129, 231, 232, 233, 236- 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтецца Трейд" до Дочірнього підприємства "Рітейл Вест" про стягнення 48698,67 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Повне рішення складено: 04.07.2019

Суддя В.М. Антонова