Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 598/308/17

провадження № 61-32090св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Калина-2002»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Тернопільської області, у складі колегії суддів: Загорського О. О., Шевчук Г. М., Щавурської Н. Б., від 12 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Калина-2002» (далі - СТОВ «Калина-2002») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання поновленим договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2006 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки площею 1,70 га строком на 10 років, відповідно до умов якого орендар після закінчення дії договору має право на його поновлення на новий строк і повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. 19 квітня 2016 року орендар направляв відповідачу лист-повідомлення про продовження договору оренди з проектом додаткової угоди, який остання отримала 22 квітня 2016 року, проте у передбачений законом строк його не розглянула і не повідомила орендаря про прийняте нею рішення.

За таких обставин позивач вважав, що він скористався своїм переважним правом на продовження договору оренди землі та просив суд визнати вказаний договір поновленим.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області у складі судді Левківа А. І. від 10 липня 2017 року у задоволенні позову СТОВ «Калина-2002» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю доказів належного повідомлення орендодавця щодо бажання орендаря продовжити спірний договір оренди землі.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2017 року задоволено апеляційну скаргу СТОВ «Калина-2002», скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким визнано поновленим договір оренди землі від 09 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Калина-2002».

Рішення апеляційного суду мотивоване наявністю правових підстав для визнання спірного договору оренди землі поновленим у зв'язку з належним виконанням орендарем умов цього договору, зокрема і щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не отримувала повідомлення орендаря про намір продовжити договір оренди землі, а останнім не доведено, що після закінчення дії цього договору він продовжив користуватися спірною земельною ділянкою.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 червня 2006 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Калина-2002» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,70 га строком на 10 років.

Відповідно до пункту 8 вказаного договору, після його закінчення орендар має право поновлення договору на новий строк, але повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Листом-повідомленням від 11 квітня 2016 року СТОВ «Калина-2002» повідомило ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. (а.с. 10).

З опису вкладення поштового відправлення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що 19 квітня 2016 року СТОВ «Калина-2002» в особі представника Химича А. Г. направило на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення та проект додаткової угоди, а остання отримала це поштове відправлення 22 квітня 2016 року (а.с. 12).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України «Про оренду землі».

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яке передбачене частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові висновки щодо підстав поновлення договору оренди земельної ділянки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17-ц (провадження № 14-169цс19).

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, позивач посилався на невизнання орендодавцем його переважного права, передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі», що призвело до порушення його права на поновлення договору оренди земельної ділянки, якою він користується.

Згідно із положеннями статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення договору оренди землі, укладеного сторонами 09 червня 2006 року.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив наявність підстав, передбачених законом, для поновлення спірного договору оренди. До закінчення строку дії договору орендар повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди. Відповідач не заперечив проти поновлення договору оренди на новий строк. Позивач продовжив користуватись наданою йому земельною ділянкою. Орендодавець не надав належних доказів письмового повідомлення орендаря про необхідність вчинення додаткових дій, необхідних для поновлення договору оренди.

Судом установлено, що орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди. Протилежного відповідачем не доведено, оскільки із відповідними вимогами про неналежне використання орендованої земельної ділянки відповідач до позивача не звертався.

При вирішенні спору суд надав належну оцінку доказам направлення орендодавцю ОСОБА_1 орендарем СТОВ «Калина-2002» листа-повідомлення про намір про продовження договору оренди з проектом додаткової угоди, відсутність відповіді орендодавця на лист-повідомлення орендаря щодо поновлення договору оренди землі та врахував відсутність належних доказів відправлення відповідачем і вручення позивачу такої відповіді в межах місячного терміну з моменту отримання орендодавцем від орендаря пропозиції щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 33 Закону України «Про оренду землі», з урахуванням умов договору оренди землі, укладеного сторонами.

Рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара