Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #80671063

Номер провадження: 22-ц/813/2938/19

Номер справи місцевого суду: 522/3197/16-ц

Головуючий у першій інстанції Нікіктіна С.Й.

Доповідач Драгомерецький М. М.



ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2019 року                                                                 м. Одеса


Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:


головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Черевка П.М.,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

за участю: адвоката позивача ТОВ «Белрум» - Досковської В. ОСОБА_1 ,

адвоката відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 О.А.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Белрум» до ОСОБА_2 про розірвання договору, -


В С Т А Н О В И В:


22 лютого 2016 року ТОВ «Белрум» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 16 лютого 2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрований за №178, згідно якого ТОВ «Белрум» передало у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 101,8 кв.м., а ОСОБА_2 зобов`язався прийняти у власність дану квартиру та сплатити за неї грошову суму, відповідно до умов договору.

Позивач виконав договір повністю, однак ОСОБА_2 не розрахувався за передану йому квартиру, чим порушив умови укладеного між сторонами договору.  

Справу розглянуто за відсутності сторін.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року позов задоволено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині 2 статті 16 ЦК України.

Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини 1 статті 611 ЦК України).

Частиною 1 статті  628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За вимогами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, – за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статті 695 ЦК України, якщо покупець не здійснив встановлений договором строк чергового платежу за проданий і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору та вимагати повернення проданого товару.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрований за №178, за яким ТОВ «Белрум» передало у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 101,8 кв.м., а ОСОБА_2 зобов`язався прийняти у власність дану квартиру та сплатити за неї грошову суму, відповідно до умов договору (а. с. 6, 7).

Згідно п. 2 договору продаж вчинено за 1 095 000 грн., які відповідач ОСОБА_2 зобов`язався сплатити до 31 грудня 2015 року з можливістю сплати зазначеної суми частками. Сторони своїми підписами підтверджують відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо порядку розрахунку.

Право власності відповідача ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 101,8 кв.м. у встановленому законом порядку зареєстровано 16 лютого 2015 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 193680025 від 16.02.2015р., номер запису про право власності: 8742056, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №52664355 від 04 лютого 2016 року (а. с. 8-9).

Таким чином, ТОВ «Белрум» виконало свої зобов`язання за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року в повному обсязі.

Однак, станом на 16 лютого 2016 року відповідач  ОСОБА_2 взагалі не розрахувався за продану йому квартиру, чим суттєво порушив умови договору.

За таких обставин, задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що покупець, відповідач ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання за договором  в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором купівлі-продажу.  Тому права позивача були порушені і підлягають судовому захисту шляхом розірвання договору купівлі-продажу, укладеного 16.02.2015р. між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрованого за №178.

Посилання представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що покупець в повному обсязі розрахувався за придбану квартиру, не приймаються до уваги за таких підстав.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. 

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як роз`яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог,  а відповідач  ОСОБА_2  на ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, а саме, те, що він розрахувався за придбану квартиру у повному обсязі.

Однак, в порушення вказаних принципів цивільного процесу відповідачем не було спростовано в судовому засіданні підстави позову.

В апеляційній скарзі, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , на підтвердження того, що покупець повністю розрахувався за придбану 16 лютого 2015 року квартиру, послався на письмові докази, додані до апеляційної скарги, зокрема, копії договору №63 про дольову участь у будівництві житла від 10 січня 2006 року, укладеного між ТОВ «Центр-Будінвест» та ОСОБА_2 (а. с. 139-143), квитанції до прибуткового касового ордера №33 від 26 березня 2008 року стосовно сплати 505 000 грн., квитанції до прибуткового касового ордера №34 від 01 квітня 2008 року стосовно сплати 314 796, 80 грн. (а. с. 145) та довідку №14 від 01 квітня 2008 року про те, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , належать ОСОБА_2 згідно договору про дольову участь у будівництві житла від 10 січня 2006 року. Договір №63 оплачений у повному обсязі (а. с. 146).

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. 

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналізуючи зазначені норми матеріального та процесуального права, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, з`ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів  кожний окремо й у їх сукупності, у тому числі вказані докази, надані суду відповідачем, колегія суддів не приймає їх до уваги й вважає, що надані відповідачем докази є неналежними, оскільки не стосуються предмету доказування у даній цивільній справі.

З цих же підстав не приймаються апеляційним судом до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , про те, що договір купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року носить фіктивний та шахрайський характер у зв`язку чим відповідачем подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, внесену до ЄДР за №12017160500007208, оскільки ці обставини є недоведеними належним чином.

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Усуваючи розбіжності  у  застосуванні норм матеріального права, а саме, частини 2 статті 651 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 дійшов до такого правового висновку, «однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору,  коли  внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право  розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».

Судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивно встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року ТОВ «Белрум» позбавилося права отримання грошових коштів за продану квартиру в розмірі 1 095 000 грн., що істотно порушило умови договору, призвело до суттєвої шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди та неможливості потерпілій сторони досягнути нею того, що вона розраховувала при укладанні договору.

За таких підстав, суд першої інстанції обґрунтовано розірвав договір купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 45, 46 ЦПК України).

У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що відповідач  ОСОБА_2 порушив права позивача, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки відповідач не був сповіщений про розгляд справи належним чином, тому суд не вправі був розглядати справу, не приймаються до уваги за таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог частини 3 статті 122 ЦПК України, чинного на час розгляду судом справи, 04 березня 2016 року Приморським районним судом м. Одеси було отримано з Відділу довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області інформацію про те, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований з 17 квітня 2015 року за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 34).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2016 року  відкрите провадження у справі та призначено попереднє засідання на 22 березня 2016 року о 11.15 год. (а. с. 35).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2016 року  справу  призначено до розгляду в судовому засіданні на 08  липня 2016 року о 12.30 год. (а. с. 57).

Згідно частини 5 статті 74 ЦПК України, чинного на час розгляду справи судом, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

На зареєстровану в установленому законом порядку адресу відповідача: АДРЕСА_3 , судом надсилалися усі судові повістки про виклик в суд, що підтверджується наявними у справі рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення – «Судова повістка», але  ці рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення  – «Судова повістка» повернулися до суду за спливом строку зберігання (а. с. 46-49, 62-63, 66-67, 76). 

Проте, в судове засідання від 08 липня 2016 року відповідач був викликаний судом належним чином, що підтверджується витягом з реєстру поштових відправлень ДП «Укрпошта» про те, що відправлення за номером 6502610177279 вручено адресату особисто 08 червня 2016 року (а. с. 69), але від явки в судове засідання він ухилився.

У частині 1 статті 77 ЦПК України зазначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідач ОСОБА_2 не повідомив суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи, тому посилання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , на довідку ТОВ «Берег Жилсервіс» №57 від 02 січня 2018 року про те, що ОСОБА_2 не проживає за адресою реєстрації: АДРЕСА_3 (а. с. 156), не приймається до уваги. 

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України, чинного на час розгляду справи, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно частини 2 ст. 43 та частини 1 статті 44 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, на учасників  судового процесу, покладається загальний обов`язок – добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав та виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання наданими правами.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу суперечить вимогам статті 6 та 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного  на розгляд його справи судом упродовж розумного строку та недопустимість зловживання процесуальними правами.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Рішенні від 16 лютого 2017 року за заявою №18986/06 у справі «Каракуця проти України», Європейський суд з прав людини  констатував відсутність порушення прав заявників, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з тим, що заявники ОСОБА_8 та його дружина ОСОБА_9 не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи, про що, зокрема, свідчить те, що вони протягом 1 року та 8 місяців не звертались до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду їх апеляційної скарги.

Матеріалами справи з достовірністю підтверджується те, що відповідачу  ОСОБА_2 об`єктивно було відомо про наявність в суді першої інстанції спору про розірвання договору купівлі-продажу, але він не проявив належної зацікавленості в розгляді справи судом першої інстанції.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що відповідач скористалися своїми процесуальними правами на власний розсуд і не з`явився в судове засідання без поважних причин, тому немає підстав вважати, що судом першої інстанції порушені його права на участь в судовому засіданні.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи,  дослідив в судовому засіданні усі докази, які є  у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі  доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову  немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2  – ОСОБА_4  залишити без задоволення, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 01 серпня 2019 року.


Судді Одеського апеляційного суду:                           М.М.Драгомерецький  


                                                                                                    А.І.Дрішлюк


                                                                                                       П.М.Черевко


 







  • Номер: 2/522/4013/16
  • Опис: про розірвання договору купівлі-продажу
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 522/3197/16-ц
  • Суд: Приморський районний суд м. Одеси
  • Суддя: Драгомерецький М.М.
  • Результати справи: залишено без змін рішення апеляційної інстанції
  • Етап діла: Розглянуто у касаційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 22.02.2016
  • Дата етапу: 30.09.2020
  • Номер: 22-ц/785/4423/16
  • Опис: ТОВ "Белрум" - Халіулін К.Л. про розірвання договору купівлі-продажу
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 522/3197/16-ц
  • Суд: Апеляційний суд Одеської області
  • Суддя: Драгомерецький М.М.
  • Результати справи: у зв'язку з відмовою апелянта від своїх вимог
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 05.05.2016
  • Дата етапу: 28.07.2016
  • Номер: 22-ц/813/2938/19
  • Опис: ТОВ «Белрум» - Халіулін К.Л. про розірвання договору (1т)
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 522/3197/16-ц
  • Суд: Одеський апеляційний суд
  • Суддя: Драгомерецький М.М.
  • Результати справи: позов (заяву, скаргу) задоволено; Постановлено ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення без зміни рішення суду першої інстанції
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 26.01.2019
  • Дата етапу: 24.07.2019
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація