ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4714/19 Справа № 202/6809/18 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2019 року        Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

                суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що ПрАТ «НВО «Созидатель» є виконавцем комунальних послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, а також опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є відповідач. 31 липня 2009 року між сторонами укладено Договір про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання та Договір про надання послуг з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території. За умовами договору про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання та договору про надання послуг з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території, відповідач зобов`язався оплачувати надані послуги не пізніше 25 (двадцять п`ятого) числа такого місяця. Послуги з передачі питної води та електричної енергії надавались відповідно до договору про надання послуг з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території. Позивач належним чином надавав послуги з опалення та гарячого водопостачання та послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території. Станом на 01.10.2018 року відповідач не сплатив заборгованість за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території, а також послуг з опалення та гарячого водопостачання, яка становить 49965,03 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку. Станом на день звернення до суду вищевказана сума боргу залишається несплаченою, а тому позивач звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «НВО «Созидатель» заборгованості за спожиті комунальні послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території та послуги з опалення та гарячого водопостачання станом на 01.10.2018 року в розмірі 49 965,03 грн.; інфляційні витрати в розмірі 13 435,59 грн.; три відсотки річних в розмірі 32 46,69 грн.

Рішенням Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» заборгованість в розмірі 49 965 грн. 03 коп. за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території та послуги з опалення та гарячого водопостачання, яка утворилася з серпня 2016 року по 1 жовтеня 2018 року, інфляційні витрати в розмірі 13 435 грн. 59 коп. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 3 246 грн. 69 коп., а всього 66 647 (шістдесят шість тисяч шістсот сорок сім) грн. 28 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду,  ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, постановлене із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не прийнято до уваги, що АТ «НВО «Созидатель» не мав права самовільно встановлювати тарифи та нараховувати заборгованість. Тарифи мають бути затверджені органом місцевого самоврядування. Апелянт зазначає, що АТ «НВО «Созидатель» не надав суду будь – яких доказів на підтвердження факту надання послуг, законності нарахувань, або навіть їх право на надання таких послуг (у АТ «НВО «Созидатель» відсутні ліцензії). Крім цього, апелянт стверджує, що позивач не підтвердив правомірність нарахувань не опломбованими лічильниками, з відсутніми державними повірками та паспортами.

20. 05. 2019 року до апеляційного суду від АТ «НВО «Созидатель» надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач не погоджується зі змістом апеляційної скарги та з обґрунтуванням викладених тверджень, посилаючись на те, що обставини викладені відповідачем в апеляційній скарзі є нічим іншим, як його особистими припущеннями, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та ьнамаганням уникнути виконання своїх обов`язків по сплаті заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику, як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ПрАТ «НВО «Созидатель» є виконавцем комунальних послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, а також опалення та підігріву води у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 .

31 липня 2009 року між сторонами укладено договір № 91 про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання шляхом експлуатації будинкової дахової котельні, за умовами якого АТЗТ «НВП «Созидатель» зобов`язався надавати відповідні послуги за адресою квартири АДРЕСА_3 , а відповідач зобов`язався оплачувати комунальні послуги за поточний місяць не пізніше 25-го числа такого місяця.

Цього ж дня, 31 липня 2009 року, між АТЗТ «НВП «Созидатель» і ОСОБА_1 укладено договір № 91 про надання послуг з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території, за умовами якого АТЗТ «Науково-виробниче підприємство «Созидатель» зобов`язалося надавати відповідні послуги за адресою цієї ж квартири, а відповідач зобов`язався оплачувати комунальні послуги за поточний місяць не пізніше 25-го числа такого місяця.

Як встановлено із статуту ПрАТ «НВП «Созидатель», затвердженого рішенням загальних зборів від 22 січня 2011 року, ПрАТ «Науково-виробниче підприємство «Созидатель» є правонаступником АТЗТ «Науково-виробниче підприємство «Созидатель» (а.с. 18-20).

Згідно із розрахунком, у період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2018 року у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань утворилася заборгованість за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території та послуги з опалення та гарячого водопостачання, яка становить 49 965,03 грн. (а.с. 13-17).

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно до положень ст. ст. 156, 162 ЖК Української РСР, власник та члени його сім`ї зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Правилами ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що власник приміщення - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, зареєстроване в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пункт 5 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно із ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз`яснив Верховний суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що відповідач є споживачем послуг, які надає йому позивач, за які в повному обсязі він не розрахувався, у звязку з чим виникла заборгованість, розмір якої відповідачем не спростовано, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума заборгованості в розмірі 49 965,03 грн. за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території та послуги з опалення та гарячого водопостачання, яка утворилася з серпня 2016 року по жовтень 2018 року, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також, врахувавши положення ст. 625 ЦК України, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача й інфляційні витрати в розмірі 13 435,59 грн. та 3% річних в розмірі 3 246,69 грн. від простроченої суми.

Відповідно до пункту 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов`язок споживача послуг оплачувати такі у строки, встановлені договором або законом.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону).

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (ст. ст. 5 - 7).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.

Згідно правил викладених у ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін/тарифів, а також по контролю за цінами/тарифами.

У Цивільному кодексі України (ст. 319) визначено, що власність зобов`язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, інтересам суспільства.

Водночас, ч.1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтями 20, 21 цього Закону визначені обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; а обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Чинне цивільне законодавство передбачає принцип свободи договору (ст. 3 ЦК України).

ПрAT «НВО «Созидатель» не є монополістом на ринку комунальних послуг, а тому ціни (тарифи) на послуги, які воно надає не є регульованими і відповідно не потребує затвердження їх органом місцевого самоврядування.

Позивач, як і інші співвласники багатоквартирного будинку, можуть в будь-який час обрати іншого виконавця комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та укласти з ним відповідні договори, розірвавши договори з ПрAT «НВО «Созидатель».

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»  у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.

Згідно зазначених норм закону споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 204, 205 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Між АТЗТ «НВО «Созидатель», правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_1 укладено два договори про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання і про надання послуг з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території.

Вказані договори є чинними, не розірвані, судом недійсними не визнавалися.

Отже, у споживача є обов`язок оплати спожитих послуг саме за встановленим тарифом виникає із договору, укладеного із виробником/постачальником послуг.

Відповідно до п. 2.4. цих договорів, розмір щомісячної плати за комунальні послуги на дату укладання цього Договору визначається у додатку № 1 до Договору «Розрахунок щомісячної вартості опалення та гарячого водопостачання» на підставі затверджених у встановленому законодавством порядку тарифів. У разі зміни тарифів на комунальні послуги, вони є обов`язковими для сторін з моменту їх введення у дію. Інформація про зміну тарифів доводиться до споживача одним з таких способів: у рахунках на оплату на інформаційних дошках у житлових будинках, а також в Інтернеті на сайті: www.sozidatel.dp.ua.

Відповідно до ч.ч. 7, 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.

У разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим, і тарифи мають бути затверджені органом місцевого самоврядування, оскільки ціни на житлово-комунальні послуги, в даному випадку визначаються виключно за договором (домовленістю сторін) а їх коригування здійснюється відповідно до ч. 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яке не потребує подальшого затвердження органом місцевого самоврядування.

Апелянтом або його представником не надано суду належних і допустимих доказів того, що послуги позивача є неякісними, адже будь-який претензій позивач до ПрАТ «НВО «Созидатель» не направляв, актів, якими було б зафіксована незадовільна якість послуг не складав.

Крім цього, апелянт не спростував правильності розрахунку позивача в частині оплати за опалення та гаряче водопостачання та не надав належних та допустимих доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 року ОСОБА_2 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: