ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇН

25 липня 2019 року                                

м. Харків

справа № 643/12302/18

провадження №22-ц/818/3206/19

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Сидорчук М.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Московський районний у м. Харкові відділ РАЦС ГТУЮ у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова, ухвалене 10 квітня 2019 року о 14 годині 16 хвилин у складі судді Букреєвої І.А. (повний текст рішення складений 15 квітня 2019 року),

УСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив виключити з актового запису № 79 у свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запис про нього як батька дитини.

Позов мотивовано тим, що 26 квітня 2014 року він із ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. До реєстрації шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідача народилася донька ОСОБА_4 . На переконання відповідача, що це їх спільна дитина від відносин, що мали місце у 2006 році, позивач подав заяву до органу РАЦС про походження дитини від нього і був записаний батьком ОСОБА_3 . 23 січня 2018 року шлюб між сторонами у справі було розірвано та з позивача були стягнуті аліменти на утримання ОСОБА_3 Вже при розлученні позивач дізнався, що він не є біологічним батьком дитини ОСОБА_5 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Судове рішення мотивоване тим, що у відповідності до положень ч.5 ст. 136 Сімейного кодексу України (надалі СК України) ОСОБА_1 не має права на оспорювання батьківства, оскільки на момент реєстрації себе батьком дитини він знав, що не має з дитиною кровного споріднення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд взяв до уваги лише показання свідків зі сторони відповідача. Факти викладені позивачем та свідками з його боку суд піддав критичній оцінці. Хоча допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що він був знайомий з позивачкою з 2006 року та заявив про своє батьківство стосовно дитини тому, що вважав її своєю біологічною донькою.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом враховані та встановлені всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, всім доказам надано обґрунтовану та об`єктивну оцінку. Крім того, позивач не довів та не надав жодного доказу на підтвердження та обґрунтування своїх вимог та вимог апеляційної скарги. Оскільки в момент реєстрації себе батьком дитини позивач знав, що не є біологічним батьком ОСОБА_7 .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26.04.2014 зареєстрували шлюб, який рішенням Московського районного суду міста Харкова від 23.01.2018 був розірваний (а.с. 4-7).

На час реєстрації шлюбу ОСОБА_2 мала дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком якої був записаний ОСОБА_9 , що підтверджується даними копії свідоцтва про народження від 23.01.2007 (а.с. 23).

Повторне свідоцтво про народження ОСОБА_7 було видане у зв`язку з тим, що позивач у справі подав до органів РАЦС заяву про визнання себе батьком дитини. Тому у свідоцтві про народження ОСОБА_7 від 02.09.2014 батьком дитини записаний ОСОБА_1 та дитині змінено прізвище і по-батькові, вона записана як ОСОБА_3 (а.с. 25).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч.1 ст. 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

Відповідно до ч. 5 ст. 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 12З цього Кодексу.

Така норма закону спрямована на захист законних інтересів дитини. Презюмується, що при прийнятті рішення про "оформлення" свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу ДРАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.  

Згідно письмових пояснень ОСОБА_2 , вона народила дитину не перебуваючи у шлюбі та зареєструвала її після народження в порядку ч.1 ст.135 СК України за прізвищем матері та записом у графі батько – зі слів матері. У вересні 2014 року після реєстрації шлюбу з   ОСОБА_1 , останній виявив бажання подати заяву по визнання батьківства ОСОБА_7 , хоча знав, що вона не є його біологічною донькою (а.с. 17-20).   

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Судова колегія вважає, що суд дав належну оцінку поясненням сторін у справі та показанням свідків ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_13 , іншим письмовим доказам у справі: даним свідоцтва про народження, свідоцтва про реєстрацію шлюбу, довідки з місця проживання та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він був знайомий з відповідачкою з 2006 року, підтримував стосунки як чоловік та жінка, перебував у м. Харкові, надавав утримання відповідачці та доньці з 2007 по 2014 рік.

Тому його твердження про те, що в момент реєстрації себе батьком дитини він не знав про відсутність кровного споріднення між ним та малолітньою ОСОБА_14 , 2007 року народження, належним чином не доведені.

Судова колегія також вважає, що обставини знайомства сторін у 2006 році не можуть бути підтверджені лише показаннями свідків, а повинні доводитися й іншими засобами доказування.

Суд дав належну оцінку добровільним діям ОСОБА_1 щодо визнання батьківства стосовно доньки ОСОБА_7 та обґрунтовано вважав, що на час подання відповідної заяви позивачу було достеменно відомо, що протягом шести років батьком ОСОБА_7 у свідоцтві про народження був записаний інший чоловік, до нього не було пред`явлено будь-яких вимог щодо стягнення аліментів чи інших витрат на утримання дитини. Крім того, перед подачею спільної заяви про визнання батьківства, позивач повинен був оцінити всі наслідки своїх дій. І на той час він не вбачав необхідності проведення аналізу ДНК на батьківство.

Таким чином, суд правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач відповідно до вимог ч.5 ст.136 СК не має права оспорювати запис про себе як батька ОСОБА_5 , 2007 року народження, оскільки ніякого порушення його прав не було. Подаючи заяву про визнання свого батьківства, він сам бажав, щоб такий запис був здійснений органами ДРАЦС.                                  

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та викладених в рішенні суду висновків не спростовують. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і скасуванню чи зміні не підлягає. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 липня 2019 року.

Головуючий                                                        О.Ю. Тичкова

Судді                                                                        А.В. Котелевець

                                                                       Р.М. Піддубний