ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2019Справа № 910/17566/17

За позовом Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС"

про стягнення 39 392 033,31 грн.

Господарський суд міста Києва у складі суддів Спичака О.М. (головуючий),

Головіної К.І., Щербакова С.О.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Каганець А.В.

від відповідача: Білан О.П., Слівінський М.О.

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фірма «Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ» (надалі - Фірма) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії «Енергоатом» про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 39392033,31 грн., що складається із 3181737,81 грн. - 3% річних та 36210295,50 грн. - інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов`язання за період з 26.03.2002 по 09.10.2017.

Вимоги позову мотивовані порушенням зобов`язання за контрактом № 07.08.95 від 07.08.1995, присудженим у зв`язку з цим стягненням грошових коштів рішенням Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 (на підставі наявного у контракті арбітражного застереження), визнанням вказаного рішення на території України ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2001 №2-118 з видачею виконавчого листа, і з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26.03.2002 про зміну способу виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 (з валюти на гривню), та подальшим невиконанням виданого судом виконавчого листа.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що заборгованість за договором № 07.08.95 від 07.08.1995р., згідно виконавчого листа від 05.11.2001Апеляційного суду м. Києва було виконано, що вказує на відсутність підстав застосування наслідків порушення грошового зобов`язання. До того ж, вказаним учасником було заявлено про застосування строків позовної давності.

30.01.2018р. позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог.

15.03.2018р. представником позивача була подана заява про збільшення позовних вимог.

Судом було відмовлено в прийнятті вказаних заяв у судовому засіданні 21.03.2018р. у зв`язку з недоплатою судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2018 позовну заяву Фірми про стягнення 39 392 033,31 грн. залишено без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 15.2 Контракту від 07.08.1995 № 07.08.95 спори та розбіжності всякого роду, які виникають у зв`язку з умовами цього контракту, підлягають вирішенню в арбітражному порядку в м. Стокгольм, Швеція; підсудність загальним судом виключається.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 ухвалу господарського суду міста Києва від 18.07.2018 скасовано. Матеріали справи №910/17566/17 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Фірма у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги невиконанням Компанією зобов`язання щодо сплати 6 818 943,70 грн., яке виникло на підставі рішення Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 та було визнано на території України ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05.11.2001 з видачею виконавчого листа (з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26.03.2002 про зміну способу виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 з валюти на гривню). Отже, позовні вимоги у даній справі не охоплюються умовами арбітражного застереження, оскільки спір, пов`язаний з порушенням контракту, вже був вирішений на користь Фірми рішенням арбітражного суду від 17.07.2000 і є вичерпаним, а тому виконання такого застереження у даній справі є неможливим.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, а ухвалу господарського суду міста Києва від 18.07.2018 залишити в силі.

Постановою Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 910/17566/17 касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 910/17566/17 - без змін.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/2033 від 27.11.2018, у зв`язку із направленням судді Сташківа Р.Б. до Національної школи суддів України, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17566/17, за результатом проведення якого справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Спичак О.М., судді Головіна К.І., суддя Щербаков С.О.

Ухвалою від 12.02.2019р. справа прийнята до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Спичак О.М., судді Головіна К.І., суддя Щербаков С.О.; призначено підготовче засідання на 11.03.2019р.

11.03.2019р. підготовче засідання було відкладено на 29.03.2019р.

У зв`язку з перебування судді Головіної К.І. на лікарняному судове засідання 29.03.2019р. не відбулось.

Ухвалою від 09.04.2019р. призначено судове засідання на 15.05.2019р.

15.05.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотань про зупинення провадження Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", як таких, що позбавлені належного обґрунтування та з урахуванням наявності у суду можливості самостійно встановити обставини, які входять до предмету доказування у справі.

При цьому, при розгляді вказаних клопотань судом було враховано, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду зупинення провадження по справі могло б призвести до безпідставного затягування строків розгляду спору.

15.05.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 19.06.2019р.

19.06.2019р. судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 20.06.2019р.

20.06.2019р. судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2019р.

Представником позивача у судовому засіданні 23.07.2019р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі, представники відповідача проти задоволення позовних вимог надали заперечення та просили суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи у судове засідання 23.07.2019р. не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103050645073.

Судом враховано, що третьою особою було подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС".

Отже, за висновками суду, неявка третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 23.07.2019р.

В судовому засіданні 23.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

07.08.1995р. між Фірмою «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» (продавець) та Чорнобільською атомною електростанцією (покупець) було укладено контракт на купівлю та монтаж торговельно-технологічного обладнання, за умовами п.1.1 якого продавець продає, монтує та здійснює гарантійне обслуговування протягом року з моменту здачі в експлуатацію торговельно-технологічного обладнання згідно додатку до договору на умовах СІР Славутич.

17 липня 2000 року Арбітражним судом м. Стокгольм (Швеція) ухвалено рішення про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (боржник) на користь Фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» (стягувач) 2 787 971 німецьких марок плюс відсотки із вказаної суми за відсотковою ставкою 1% за кожний місяць з 1 січня 1996 року до дня здійснення платежу за контрактом від 07.08.1995р. Крім того, згідно з рішенням, Боржник зобов`язаний відшкодувати Стягувачу витрати пов`язані з арбітражним процесом у розмірі 16 490 німецьких марок, 12 871 доларів США, 118 500 шведських крон, 1000 євро, а також сплатити відсотки з вказаних у пункті (а) сум, згідно з обліковою ставкою, встановленою Державним банком Швеції, яка діяла протягом прострочення платежу, які нараховуються з дня прийняття Рішення до дня такої сплати. Також за вказаним рішенням суду боржник зобов`язаний відшкодувати стягувачу гонорари арбітрів, а також сплатити витрати, вказані у Рішенні, а саме101 200 шведських крон, 120 000 шведських крон і 25 % податку на додану вартість на вказаний гонорар.

Ухвалою від 05.11.2001р. Апеляційного суду м. Києва частково задоволено клопотання представника фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмБХ» (Німеччина) та дозволено виконання рішення арбітражного суду в м. Стокгольмі від 17 липня 2000 року на території України.

Видано виконавчий лист про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» боргу у розмірі 2 787 971 німецьких марок та витрати пов`язані з арбітражним процесом 16 490 німецьких марок, 12 871 доларів США, 118 500 шведських крон та 1000 євро. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою від 26.03.2002р. Апеляційного суду м. Києва змінено спосіб виконання рішення арбітражного суду в м. Стокгольмі від 17 липня 2000 року та видано виконавчий лист про стягнення суми боргу з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» боргу у розмірі 6 818 943, 70 грн.

Наразі, за твердженнями позивача, заборгованість Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» не погашено, грошові кошти в сумі 6 818 943, 70 грн. не сплачено, що і стало підставою для нарахування за період з 26.03.2002р. по 09.10.2017р. 3% річних та інфляційних втрат і звернення до суду з розглядуваним позовом.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини тривають і після набуття вказаними нормативно-правовими актами законної сили) застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічні правові наслідки невиконання грошового зобов`язання було визначено ст.214 Цивільного кодексу Української РСР, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, повинно бути доведено обставини виникнення у відповідача такого зобов`язання, строк виконання якого настав, та який фактично було порушено.

Наразі, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення зобов`язання за контрактом №07.08.95 від 07.08.1995, присудженим у зв`язку з цим стягненням грошових коштів рішенням Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 (на підставі наявного у контракті арбітражного застереження), визнанням вказаного рішення на території України ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2001 №2-118 з видачею виконавчого листа, і з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26.03.2002 про зміну способу виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 (з валюти на гривню), та подальшим невиконанням виданого судом виконавчого листа.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що спірні зобов`язання виникли на підставі договору, а отже, до останніх підлягає застосуванню право Швеції, проте ніяким чином не ст.625 Цивільного кодексу України. До того ж, відповідачем зауважено, що зобов`язання з оплати за вказаним вище контрактом було в повному обсязі виконано, а отже підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, господарський суд вважає що позов не підлягає задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.

Як було встановлено вище, 07.08.1995р. між Фірмою «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» (продавець) та Чорнобильською атомною електростанцією (покупець) було укладено контракт на купівлю та монтаж торговельно-технологічного обладнання, за умовами п.1.1 якого продавець продає, монтує та здійснює гарантійне обслуговування протягом року з моменту здачі в експлуатацію торговельно-технологічного обладнання згідно додатку до договору на умовах СІР Славутич.

17 липня 2000 року Арбітражним судом м. Стокгольм (Швеція) ухвалено рішення про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (боржник) на користь Фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» (стягувач) 2 787 971 німецьких марок плюс відсотки із вказаної суми за відсотковою ставкою 1% за кожний місяць з 1 січня 1996 року до дня здійснення платежу за контрактом від 07.08.1995р. Крім того, згідно з рішенням, Боржник зобов`язаний відшкодувати стягувачу витрати пов`язані з арбітражним процесом у розмірі 16 490 німецьких марок, 12 871 доларів США, 118 500 шведських крон, 1000 євро, а також сплатити відсотки з вказаних у пункті (а) сум, згідно з обліковою ставкою, встановленою Державним банком Швеції, яка діяла протягом прострочення платежу, які нараховуються з дня прийняття Рішення до дня такої сплати. Також за вказаним рішенням суду боржник зобов`язаний відшкодувати стягувачу гонорари арбітрів, а також сплатити витрати, вказані у Рішенні, а саме101 200 шведських крон, 120 000 шведських крон і 25 % податку на додану вартість на вказаний гонорар.

Ухвалою від 05.11.2001р. Апеляційного суду м. Києва частково задоволено клопотання представника фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмБХ» (Німеччина) та дозволено виконання рішення арбітражного суду в м. Стокгольмі від 17 липня 2000 року на території України.

Видано виконавчий лист про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» боргу у розмірі 2 787 971 німецьких марок та витрати пов`язані з арбітражним процесом 16 490 німецьких марок, 12 871 доларів США, 118 500 шведських крон та 1000 євро. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою від 26.03.2002р. Апеляційного суду м. Києва змінено спосіб виконання рішення арбітражного суду в м. Стокгольмі від 17 липня 2000 року та видано виконавчий лист про стягнення суми боргу з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь фірми «Джі плюс Ейч Монтаж ГмбХ» боргу у розмірі 6 818 943, 70 грн.

Наразі, фактично вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов`язань щодо сплати 6 818 943,70 грн., яке виникло на підставі рішення Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 р., було визнано на території України ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2001 р. №2-118 з видачею виконавчого листа, і з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26.03.2002 про зміну способу виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольм від 17.07.2000 (з валюти на гривню).

В контексті означеного, за приписами ст.4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов`язки виникають внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків. Одночасно, на теперішній час ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У розумінні наведених нормативно-правових актів зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У даному випадку предметом спору у справі є стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення грошових коштів. Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.01.2019р. у справі № 910/17566/17. З урахуванням наведеного у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин права, яким регулюються зобов`язання сторін за контрактом від 07.08.1995р.

Наразі, суд зазначає, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

З аналізу норм ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР (з урахуванням того, що спірні правовідносини виникли під час дії вказаного нормативно-правового акту) випливає, що вказаними статтями визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, а отже, і на зобов`язання з виконання судових рішень.

Тобто, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у зв`язку з несплатою заборгованості відповідачем, на стягнення якої 26.03.2002р. Апеляційним судом м.Києва було видано наказ, у Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вказувалось вище, відповідачем заперечуючи проти позову було наголошено на погашенні заборгованості, а отже, відсутності підстав для задоволення позову. Оцінюючи представлені суду докази господарський суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 15.02.2007р. між Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крок 2006» (повірений) було укладено договір доручення №15-02, відповідно до п.1.1 якого довіритель доручає, а повірений зобов`язується за рахунок довірителя здійснювати будь-які та в повному обсязі дії по представленню інтересів довірителя з отримання від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" боргу в розмірі 6818943,70 грн., що виник на підставі контракту №07.08.95 від 07.08.1995р., присудженого до стягнення арбітражною комісією інституту при Стокгольмській торговельній палаті (Швеція) віл 17.07.2000, та який було визнано на території України 05.11.2001р.

На виконання вказаного правочину було видано довіреність від 23.02.2007р., згідно якої Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) уповноважено Товариство з обмеженою відповідальністю «Крок 2006», в тому числі, укладати будь-які угоди, що стосуються прав та обов`язків повіреного по отриманню боргу, що випливає з договору доручення №15-02 від 15.02.2007р.

Як свідчать матеріали справи, 24.10.2007р. між Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом було укладено договір №2082/10-НАЭК про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами.

У п.1 вказаного договору вказано, що боржник має перед Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) безспірні грошові зобов`язання в розмірі 6 818 943,70 грн.

Сторони домовились, що вказані в п.1 цього договору грошові зобов`язання припиняються шляхом їх заміни на нове зобов`язання боржника (новація зобов`язання) перед Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH), зміст та умови виконання якого встановлюються цим договором (п.2 договору №2082/10-НАЭК від 24.10.2007р.).

Згідно п.3 договору №2082/10-НАЭК від 24.10.2007р. зобов`язання боржника перед Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) щодо погашення заборгованості, вказаної в п.1 цього договору, погашається протягом одного місяця з дати укладання договору шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на банківський рахунок повіреного за реквізитами.

Як свідчать матеріали справи, згідно платіжного доручення №11918 від 25.10.2007р. на суму 6818943,70 грн. відповідачем було перераховано грошові кошти в рахунок погашення заборгованості перед Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) за реквізитами, які наведено у договорі №2082/10-НАЭК від 24.10.2007р.

На підтвердження здійснення банківського переказу відповідачем також представлено до матеріалів справи банківську виписку з рахунку Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що 07.01.2003 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції Мурашко В.В. на підставі виконавчого листа №2-118 від 05.11.2001 прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження №625/10.

Примусове виконання рішення Арбітражного суду міста Стокгольм (Швеція) здійснювалось державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва Сидорак Т.І.

28.11.2007 року державним винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №2-118 у зв`язку зі сплатою заборгованості, тобто фактичним виконанням судового рішення.

Судом враховано, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №826/9609/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі плюс Ейч Монтаж "ГМбх" до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 28.11.2007 року №2/118.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року позов задоволено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі. Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Тобто, станом на теперішній час постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є чинною.

Отже, наразі, в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про сплату відповідачем заборгованості в розмірі 6818943,70 грн. 25.10.2017р.

Наразі, посилання позивача на те, що вказані вище договори є підробленими, а особи якими останні підписано з боку Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH) не є представниками позивача (посадовими особами, тощо) з 1997р. суд вважає такими, що не спростовують доказової сили представлених до матеріалів справи документів. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розмінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України докази визнання договору доручення №15-02 від 15.02.2007р. та договору №2082/10-НАЭК від 24.10.2007р. про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами у передбаченому чинним законодавством України порядку, недійсним.

Одночасно, посилання позивача на наявність кримінальних проваджень стосовно неправомірних дій посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок 2006» та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" щодо заволодіння коштами, суд до уваги також не приймає, оскільки обвинувальний вирок за відповідним кримінальним провадженням відсутній, а отже, обставини щодо кримінальних порушень вказаних осіб не встановлені.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що у разі визнання у судовому порядку недійсними договору доручення №15-02 від 15.02.2007р. та договору №2082/10-НАЭК від 24.10.2007р. про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами та прийняття судом вироку по кримінальній справі стосовно посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Крок 2006» та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" щодо заволодіння коштами Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbH), останній не позбавлений права та можливості звернутись до суду з заявою про перегляд рішення у справі №910/17566/17 за нововиявленими обставинами.

Отже, виходячи з представлених до матеріалів справи доказів полягає, що 25.10.2007р. Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було сплачено грошові кошти в сумі 6818943,70 грн. на виконання ухвали від 26.03.2002р. Апеляційного суду м. Києва.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 25.10.2007р. по 09.10.2017р. підлягають залишенню без задоволення.

Одночасно, як вказувалось вище, предметом спору є стягнення відсотків річних та інфляційних втрат за період з 26.03.2002р. по 09.10.2017р.

Судом зазначалось , що відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 26.03.2002р. по 24.10.2007р. позивачем пропущено. При цьому, суд виходить з наступного.

Станом на 26.03.2002р. чинним був Цивільний кодекс Української РСР.

За приписами ст.71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

01.01.2004р. набув чинності Цивільний кодекс України, відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень якого правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, виходячи з того, що на момент набрання чинності Цивільним кодексом України трирічний строк позовної давності, встановлений ст.71 Цивільного кодексу Української РСР для звернення до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 26.03.2002р., не сплив, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила позовної давності, що визначені Цивільним кодексом України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Європейським судом з прав людини наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 09.10.2017р., а отже, строк позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 26.03.2002р. по 24.10.2007р. фактично сплив, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають залишенню без задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позов Фірми «Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ» до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", про стягнення 39392033,31 грн., що складається із 3181737,81 грн. - 3% річних та 36210295,50 грн. - інфляційних втрат підлягає залишенню без задоволення.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 01.08.2019р.

Головуючий суддя О.М. Спичак

Суддя К.І. Головіна

Суддя С.О. Щербаков