ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/4308/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Довгої О.І. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Цимбала І.З.;

від відповідача - Якимишин О.З.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Цимбали Ірини Зіновіївни, діючої за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2019р. про закриття провадження в адміністративній справі за позовом представника адвоката Цимбали Ірини Зіновіївни, діючої за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл. про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Гавдик З.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 29.03.2019р., м.Львів, дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 29.03.2019р.),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою суду від 29.03.2019р. закрито в порядку п.1 ч.1 ст.238 КАС України провадження в адміністративній справі за позовом представника адвоката Цимбали І.З., діючої за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл. про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до вчинення певних дій, оскільки такий не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; роз`яснено, що вказаний спір підлягає розгляду відповідно до цивільної юрисдикції місцевого загального суду; повернуто позивачу сплачений судовий збір при зверненні до суду із згаданим позовом (а.с.74-75).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила представник адвокат Цимбала І.З., діюча за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного закриття провадження у справі (а.с.78-80).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції невірно встановив характер правовідносин між сторонами. Зокрема, предметом спору є вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії, вчиненого суб`єктом владних повноважень щодо ОСОБА_1 , та зобов`язання повторного розгляду поданої позивачем заяви. Порушення своїх прав позивач вбачає в тому, що відповідач під час винесення рішення № 449 від 25.10.2018р. діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

Таким чином, характер спірних правовідносин носить публічно-правовий характер, оскільки вони виникли з приводу реалізації відповідачем владних управлінських функцій.

Інтерес позивача в наведених конкретних обставинах полягає в тому, що при зверненні з відповідним клопотанням вона вправі очікувати від Лапаївської сільської ради розгляду таких клопотань у встановленому порядку та у визначені строки. Оскільки позивач вважає, що в цьому випадку відповідачем не було вчинено відповідних дій з врахуванням вимог земельного законодавства, а прийняте рішення не відповідає критеріям, встановленим КАС України, тому вказані обставини свідчать про право позивача оскаржити таке рішення в порядку адміністративного судочинства. Таке спірне рішення не потягнуло за собою виникнення будь-яких цивільно-правових відносин.

Відповідачем Лапаївською сільською радою Пустомитівського району Львівської обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення, яке відповідає усталеній судовій практиці вирішення спірного питання (а.с.94-97).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що розглядуваний спір виник у зв`язку з прийняттям Лапаївською сільською радою Пустомитівського району Львівської обл. рішення від 25.10.2018р. «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с.Лапаївка Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 », яке мотивоване тим, що подані документи не відповідають вимогам законодавства і Порядку ведення земельного кадастру, а саме: наявний перетин з іншими земельними ділянками, які рішеннями сільської ради № 273 від 20.09.2018р. та № 274 від 20.09.2018р. надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с .Лапаївка Пустомитівського району Львівської обл .

Отже, цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування в ОСОБА_2 та у ОСОБА_3 права власності на суміжні земельні ділянки, перетин з якими став підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Отже, спірні правовідносини стосуються набутого права власності на земельні ділянки, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття, та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому останні підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції підставними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_1 ) зверталась до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл. з метою отримання земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації із заявою від 01.06.2006р. про надання земельної ділянки під будівництво.

Наведена заява отримана відповідачем 02.06.2006р. та зареєстрована за вхідним № 322 (а.с.9-10).

15.08.2018р. позивач звернулась до відповідача із повторною про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будинку. Вказана заява отримана відповідачем 15.08.2018р. та зареєстрована за вхідним № 413 (а.с.20).

Згідно із зверненням від 02.09.2018р. позивач просила відповідача заяву від 15.08.2018р. вважати доповненням до заяви від 01.06.2006р. і розглянути її на засіданні земельної комісії та сесії сільської ради в присутності позивача. Зазначене звернення було отримане відповідачем 03.09.2018р. та зареєстроване за вхідним № 497 (а.с.11).

Рішенням Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл. № 449 від 25.10.2018р. відмовлено позивачу в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району , Львівської обл . Причиною такої відмови вказано те, що бажане місце не відповідає містобудівній документації, а саме: на вказане в графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки площею 0,1400 га надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку двом особам, документація розроблена та затверджена сільською радою (а.с.12).

Окрім цього, за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірні ділянки (відповідно ОСОБА_2 - площею 0,0700 га з кадастровим номером НОМЕР_1 ; ОСОБА_3 - площею 0,0700 га з кадастровим номером НОМЕР_2 ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексні номери витягів 140936111 та 140941477) (а.с.33-36).

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За правилами ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Із установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з прийняттям Лапаївською сільською радою Пустомитівського району Львівської обл. рішення від 25.10.2018р. «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с.Лапаївка Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 ».

Підставою для прийняття такого рішення покладений факт невідповідності спірної ділянки містобудівній документації через її належність іншим власникам, які отримали дві окремі ділянки у власність в порядку, визначеному законом.

Водночас, заявлений позов за своїм змістом торкається захисту права позивача на безоплатну передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

При цьому, перевірка правильності рішення відповідача № 449 від 25.10.2018р. однозначно буде торкатися правильності набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних ділянок, тобто, правомірності виникнення права власності на них.

Окрім цього, розглядуваний спір стосуватиметься майнових прав та інтересів третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що в черговий раз підтверджує наявність цивільно-правового спору.

Отже, спірні правовідносини стосуються набутого права власності на земельні ділянки, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, тобто, поглинається спором про право, а тому такі підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Підтвердженням наведеного також слугує й те, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У позовній заяві представник ОСОБА_1 фактично посилається на порушення своїх цивільних (земельних) прав. Отже, змістом позовних вимог у цій справі є захист права власності або речового права.

Також оскарження відповідного акта відповідача в розглядуваному випадку не має на меті захист прав позивача як учасника адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту його речових прав.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30.01.2003р.).

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає змісту цього поняття.

Звідси, заявлені позовні вимоги в наведеному контексті не забезпечують поновлення прав позивача, які він вважає порушеними, і не призводять до змін в обсязі його майнових прав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської обл. № 449 від 25.10.2018р. «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с.Лапаївка Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 ». спрямовані на відновлення порушеного права позивача на спірну земельну ділянку, щодо якої право власності перейшло до інших осіб.

Тобто, звернення позивача до суду із цим позовом пов`язане з необхідністю захисту його прав у приватноправових відносинах, а не у сфері публічно-правових відносин.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019р. у справі № 826/14370/14, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Доводи апелянта в іншій частині, які викладені в апеляційній скарзі, на правомірність прийнятої ухвали не впливають.

Водночас, колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.

Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для закриття провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Враховуючи результат апеляційного розгляду, та керуючись приписами ст.139 КАС України, понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Цимбали Ірини Зіновіївни, діючої за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2019р. про закриття провадження в адміністративній справі № 1.380.2019.000108 залишити без задоволення, а вказану ухвалу суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді О. І. Довга

С. М. Кузьмич

Дата складення повного судового рішення: 31.07.2019р.