ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 липня 2019 року м. Дніпросправа № 280/5261/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року (головуючий суддя - Новікова І.В.) в адміністративній справі

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - Відповідач-1), в якому просила суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.07.2018 року №0007174001, №0007184001 та №0007194001.

В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що за відсутності будь-яких документів, крім пояснень громадянки ОСОБА_3 , які б підтверджували факт здійснення господарської діяльності в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » саме Позивачем, спірні рішення є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року по справі №280/5261/18 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено (а.с. 139-142).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 152-155).

В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції безпідставно відкинув пояснення продавця ОСОБА_3 про причетність ФОП ОСОБА_1 до здійснення торгівлі в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» лише на підставі того, що вказані пояснення записано працівником поліції зі слів ОСОБА_3 , а не нею власноручно.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу Відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування відзиву зазначено про те, що про протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень свідчить і те, що Відповідачем не проводилась перевірка факту трудових відносин між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 та в матеріалах адміністративної комісії прізвище Позивача як роботодавця ОСОБА_3 не зазначено.

В судовому засіданні представник Відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник Позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, кожного окремо, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 19.06.2018 року по 21.06.2018 року співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, у зв`язку з надходженням податкової інформації від Бердянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області та на підставі наказу №1714 від 05.06.2018 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання дотримання вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині здійснення 13.07.2017 року реалізації алкогольних напоїв, в тому числі на розлив, особі, яка не досягла 18 років та здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, за результатами якої складено Акт перевірки від 26.06.2018 року №534/08-01-40-01/ НОМЕР_1 (а.с. 16-22).

Відповідно до висновків Акту перевірки від 26.06.2018 року №534/08-01-40-01/ НОМЕР_1 встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 :

- пункту 2 частини 1 статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині здійснення 13.07.2017 року реалізації алкогольних напоїв «Beer Mix» та пива «Жигулівське» світле на розлив в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2, в якому проводить діяльність ФОП ОСОБА_1 , особі, яка не досягла 18 років;

- частини 14 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме 13.07.2017 року в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2 , в якому проводить діяльність ФОП ОСОБА_1 була здійснена реалізація двох банок алкогольного напою «Beer Mix» ємністю 0,5 л., вартістю 21,00 грн. за кожну банку, та пива «Жигулівське» світле у пластиковому стакані ємністю 0,5 л. на розлив, без ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями;

- частини 6 статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме 13.07.2017 в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , в якому проводить діяльність ФОП ОСОБА_1 була здійснена реалізація пива «Жигулівське» світле у пластиковому стакані на розлив ємністю 0,5 л. для споживання на місці, без наявності статусу суб`єкта громадського харчування.

На підставі висновків Акту перевірки від 26.06.2018 року №534/08-01-40-01/ НОМЕР_1 , Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.07.2018 року:

- №0007184001, яким до Позивача, за порушення пункту 2 частини 1 статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», застосовано штрафні санкції в розмірі 6800,00 грн.;

- №0007194001, яким до Позивача, за порушення частини 6 статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», застосовано штрафні санкції в розмірі 6800,00 грн.;

- №0007174001, яким до Позивача, за порушення частини 14 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», застосовано штрафні санкції в розмірі 17000,00 грн.

Правомірність прийняття Відповідачем податкових повідомлень-рішень від 18.07.2018 року №0007184001, №0007194001 та №0007174001 є предметом судового спору у даній справі.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ані на момент оформлення результатів перевірки, ані на момент судового розгляду адміністративної справи, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що господарська діяльність в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на момент вчинення порушення здійснювалась саме ФОП ОСОБА_1 .

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України (далі - Закон №481/95).

Згідно п.2, 11 ч.1 ст.15-3 Закону №481/95, забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів: особам, які не досягли 18 років; у невизначених для цього місцях торгівлі.

Згідно з ч. 6 ст. 15-3 Закону №481/95 продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб`єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб`єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Статтею 15 Закону №481/95 визначено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Відповідно до приписів частини 2 статті 17 Закону №481/95, до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:

порушення вимог статті 15-3 цього Закону - 6800 гривень;

оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.

Отже, штрафні санкції передбачені частиною 2 статті 17 Закону №481/95 застосовуються саме до суб`єктів господарювання, якими допущено порушення вимог Закону №481/95, а не до працівників торгівлі, які несуть відповідальність в порядку КУпАП.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення контролюючий орган виходив з того, що ОСОБА_3 , як продавцем у магазині в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , здійснено продаж алкогольних напоїв особі, яка не досягла 18 років, без наявності ліцензії, а також здійснено продаж пива на розлив без наявності статусу суб`єкта громадського харчування.

Натомість Позивач посилається на те, що господарську діяльність в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» ніколи не здійснював, з громадянкою ОСОБА_3 жодних трудових відносин не мав, а приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» постійно здає в оренду різним особам.

З матеріалів справи випливає те, що 13.07.2017 року близько 15:15 працівником торгівлі ОСОБА_3 , знаходячись в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , продано неповнолітній ОСОБА_5 , 2000 року народження, слабоалкогольний напій «Beer Mix» в жестяній банці, об`ємом 0,5 літри, вмістом спирту 0,6 об., та пиво «Жигулівське» у пластиковому стакані об`ємом 0,5 літра на розлив, чим порушено правила торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами та вчинено правопорушення, передбачене ч.2 ст.156 КУпАП.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами зібраними адміністративною комісією при виконавчому комітеті Бердянської міської ради, якою на громадянку ОСОБА_3 накладено штраф за продаж алкогольних напоїв неповнолітній особі.

Вказане свідчить про те, що факт продажу громадянкою ОСОБА_3 неповнолітній ОСОБА_5 , 2000 року народження, слабоалкогольного напою «Beer Mix» в жестяній банці, об`ємом 0,5 літри, вмістом спирту 0,6 об., та пива «Жигулівське» у пластиковому стакані об`ємом 0,5 літра на розлив, є доведеним та таким, що підтверджується належними доказами, про що зазначено в рішенні суду першої інстанції в даній адміністративній справі, та дана обставина ніким не заперечується.

Відповідно до пояснень ФОП ОСОБА_1 . від 12.10.2017 року нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить їй на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №373 (а.с. 79).

Згідно з Договором оренди від 01.07.2017 року ФОП ОСОБА_1 нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , передано в оренду громадянці ОСОБА_7 для використання в господарській діяльності (п. 1.2 Договору) (а.с. 80).

При цьому, колегія суддів зазначає про те, що докази, які підтверджують належність певній особі будівлі на праві власності або на праві оренди, не є безумовним доказом, що така особа здійснювала господарську діяльність у вказаній будівлі.

Вказане свідчить про те, що укладення договору оренди від 01.07.2017 року між Позивачем та ОСОБА_7 саме по собі не є доказом того, що 13.07.2017 року саме ОСОБА_7 здійснювала господарську діяльність в нежитловій будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 .

Більш того, крім вказаного Договору оренди в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази причетності ОСОБА_7 до здійснення господарської діяльності 13.07.2017 року в нежитловій будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 .

Натомість, матеріали справи містять письмові пояснення громадянки ОСОБА_3 надані нею 13.07.2017 року, тобто безпосередньо в день виявлення порушення (а.с.39-40).

Зі вказаних пояснень випливає те, що ОСОБА_3 з 12.07.2017 року проходила стажування як продавець в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та 13.07.2017 року знаходилась на робочому місці у вказаному магазині.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив пояснення громадянки ОСОБА_3 , вказуючи на те, що зазначені пояснення надані нею не власноруч, а складені співробітником поліції та лише підписані ОСОБА_3 , і з наданих пояснень не можливо ідентифікувати особу підприємця та однозначно стверджувати про те, що громадянка ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах саме з позивачем.

При цьому, з метою підтвердження достовірності зазначених письмових пояснень, суд першої інстанції під час розгляду даної справи громадянку ОСОБА_3 як свідка не викликав та не допитував, а в задоволенні клопотання представника Відповідача про її виклик та допит відмовив посилаючись на недоцільність допиту останньої та достатність матеріалів справи для прийняття судового рішення.

Крім того, доводи Позивача на те, що виконавчим комітетом Бердянської міської ради перевірка факту трудових відносин між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 не проводилась, не свідчить про відсутність таких трудових відносин.

Поряд із зазначеним, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з інформацією, наявною в базах Відповідача (ІС «Податковий блок»), громадянка ОСОБА_7 станом на 13.07.2017 року не зареєстрована як фізична особа-підприємець, що не заперечується Позивачем.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянка ОСОБА_7 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується відомістю про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за липень 2017 року (а.с. 113) та виконувала посадові обов`язки за графіком повного робочого дня, у тому числі 13.07.2017 року - в день виявлення порушень.

Крім того, приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог колегія суддів бере до у ваги і те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, представник Позивача на запитання суду про наявність чи відсутність потреби у виклику громадянки ОСОБА_7 до суду першої інстанції як свідка для надання пояснень, відповів, що такої потреби не було та не має.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що аналіз матеріалів даної справи свідчить про те, що 13.07.2017 року господарську діяльність в нежитловій будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , здійснювала саме ФОП ОСОБА_1 , що у свою чергу, дає підстави вважати правомірними прийняті Відповідачем податкові повідомлення-рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 04 квітня 2019 року підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області - задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року в адміністративній справі №280/5261/18 - скасувати.

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 30 липня 2019 року.

Головуючий - суддя В.В. Мельник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов