ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4405/19 Справа № 211/822/18 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання -Євтодій К.С.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_5 , позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року, ухваленого суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 29 січня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради в особі Служби у справах дітей, Третя Криворізька державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання свідоцтва про право власності на спадщину недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили, що є дітьми спадкодавця ОСОБА_8 та онуками відповідача. ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з 26 квітня 1961 року, який розірвано 30 серпня 1973 року. Спірний будинок АДРЕСА_1 . належав ОСОБА_9 на підставі договору на право забудови від 10 квітня 1963 року. Після смерті ОСОБА_9 , який помер в 2001 р. його донька ОСОБА_8 вступила в спадщину, фактичним управлінням та володінням майном. Проте, не встигла зареєструвати своє право власності на спадщину, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Після смерті ОСОБА_8 її мати, ОСОБА_4 , звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та 16 квітня 2003 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8

В момент отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом, нотаріус не роз`яснила, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 що вони мають право на спадщину після смерті ОСОБА_8 , як спадкоємці першої черги.

Відповідач ОСОБА_4 навмисно приховала від нотаріуса інформацію про наявність у померлої ОСОБА_8 ще однієї дитини, на той час неповнолітньої ОСОБА_2 , яка проживала з батьком за іншою адресою.

Посилаючись, на те, що про наявність свідоцтва про право на спадщину позивачі дізналися лише в грудні 2017 року, вважають що відповідачем порушено їх права як спадкоємців на отримання спадщини в рівних частках після смерті матері просили суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 щодо спадкування домоволодіння по АДРЕСА_1 , посвідчене державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори 15 квітня 2003 р.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивачі та представник ОСОБА_5 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставлять питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В мотивування доводів апеляційної скарги зазначають, що судом не враховано, що позивачі будучи введеними в оману відповідачем та їм не було роз`яснено нотаріусом право на спадкування лишилися спадкового майна. Також судом не враховано. Що позивач ОСОБА_2 на час смерті матері була малолітня. Тому вважається такою, що при йняла спадщину. На думку апелянтів, судом першої інстанції не враховано, що про порушення свого права позивачі дізнались лише у грудні 2017 року, тому з дотриманням ст..257 ЦК України звернулись до суду за захистом порушених прав.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши позивачів, які просили задовольнити апеляційну скаргу з мотивів викладених в ній, відповідача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги і відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтв про народження, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 33-46 ).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 квітня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 є спадкоємцем майна ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 47,48 ).

Як видно з матеріалів спадкової справи № 701, заведеної 18 жовтня 2002 року за заявою ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 та ОСОБА_3 звернулись до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори зі заявою про відмову від належних їм частин спадкового майна, яке залишилось після смерті їх матері ОСОБА_8 на користь бабусі ОСОБА_4 . Нотаріусом письмово повідомлено, що заяви про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцями або скасовані ними (а.с.172-208).

Відмовляючи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , будучи повнолітніми відмовилися від спадкування своєї частки у спадщині на користь бабусі ОСОБА_4 , подавши нотаріально посвідчену заяву. Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, суд посилався на положення ст.ст.14,535,548,549,554 ЦК УРСР та дійшов висновку, що батьком неповнолітньої ОСОБА_2 не вчинено жодних дій в інтересах донки для прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_8 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини щодо спадкування спірного майна після смерті матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягають врегулюванню за нормами ЦК УРСР 1963 року, оскільки виникли до набрання чинності ЦК України, 2003 року.

Частинами першою та другою статті 524 ЦК Української РСР 1963 рокувстановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно до статті 549 ЦК Української РСР діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Із системного аналізу положень ст. 548, 549, 554 ЦК Української РСР суд дійшов висновку, що для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, на відміну від чинного ЦК України, норми ЦК Української РСР не містили положень про те, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_2 має право на обов`язкову частку спадщини, оскільки на час смерті спадкодавця була неповнолітньою (на день смерті матері їй виповнилося 9 років), тому що вони не ґрунтуються на нормах законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин. Положення ст.1268, 1273 ЦК України, на які як на підставу задоволення позовних вимог посилається позивач не застосовуються до спірних правовідносин, тому що спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року.

Відповідно до положень статті 14 ЦК Української РСР угоди від імені неповнолітньої дитини мають право укладати батьки.

Батько ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 не звертався із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_8 .

Колегія суддів також вважає вірним висновок суду першої інстанції, що після досягнення повноліття та набуття повної цивільної дієздатності 07 червня 2011р., ОСОБА_2 не вчиняла жодних дій з метою оформлення спадщини після своєї матері, і не оскаржувала видане на ім`я бабусі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 квітня 2003 року після смерті ОСОБА_8 .

Встановивши, що ані ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги, ані її батько ОСОБА_11 не здійснили дій на виконання вимог статті 549 ЦК Української РСР, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вона не прийняла спадщину після смерті матері, а тому відсутні підстави для задоволення її вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину виданого на ім`я її бабусі ОСОБА_4 .

Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно дотримання позивачами трирічного строку звернення до суду за захистом порушених прав, після того, як вони дізналися про свідоцтво про право на спадщину видане на ім`я відповідача, колегія суддів вважає їх безпідставними.

Дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав (строку позовної давності) не надає право особі на захист матеріального права, яке згідно норм діючого законодавства не підлягає захисту.

Позивачу ОСОБА_2 відмовлено в задоволені позовних вимог через не вчинення обов`язкових дій для прийняття спадщини, тому звернення до суду із дотриманням строку позовної давності не може бути підставною для задоволення позову.

Що стосується доводів апеляційної скарги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стосовно введення їх в оману відповідачем ОСОБА_4 та не роз`ясненням їм нотаріусом права на спадкування, колегія суддів вважає їх недоведеними, такими, що спростовуються письмовими матеріалами справи.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як видно з матеріалів спадкової справи позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прийшли до нотаріуса в один день разом із бабусею ОСОБА_4 18 жовтня 2002 року, яка подала заяву про прийняття спадщини після смерті доньки ОСОБА_8 , тому твердження в апеляційній скарзі про передчасну домовленість відповідача є недоведеними (а.с. 173 том 1).

Позивачі ОСОБА_10 та ОСОБА_3 того ж дня, 18 жовтня 2002 року звернулись до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори зі заявою про відмову від належних їм частин спадкового майна, яке залишилось після смерті їх матері ОСОБА_8 на користь бабусі ОСОБА_4 (а.с. 173 на звороті том 1).

Нотаріусом письмово повідомлено, що заяви про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцями або скасовані ними , та що прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна (а.с.173 на звороті том1).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (яким на час написання вказаної заяви було 24 роки та 25 років, відповідно) не усвідомлювали значення своїх дій, не ознайомилися з текстом написаного, були під впливом, тиском, обманом, суду не надано.

Встановлені судом обставини приховування відповідачем ОСОБА_4 при оформленні спадщини від нотаріуса факту наявності ще одного спадкоємця першої черги, неповнолітньої на той час ОСОБА_2 , що підтверджується заявою ОСОБА_4 від 16 квітня 2003 року не може бути підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, оскільки саме по собі, не тягне його недійсність.

Позивачі ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , будучи повнолітніми 18 жовтня 2002 року також не повідомили нотаріуса Третьої Криворізької державної нотаріальної контори про наявність неповнолітньої сестри, як спадкоємця першої черги після смерті їх матері ОСОБА_8 .

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції суду не спростовують, вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Перевіривши справу у повному обсязі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у досить повному обсязі з`ясував права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін, надавши їм належну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, застосовано закон, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим та підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволенню.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_5 , позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2019 року.

Головуючий:

Судді: