ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5241/19 Справа № 182/5175/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року м.Кривий Ріг

Справа № 182/5175/16-ц

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Голуб О.О.

сторони:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року, яке ухвалено суддею Рунчевою О.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 06 грудня 2010 року між банком та відповідачем був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 15 000,00 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 30.08.2016 року, утворилась заборгованість у розмірі 34 037,34 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 22 серпня 2015 року о 17 годині 30 хвилин невідомою особою здійснено викрадення грошей у сумі 15 800,00 грн. (двома платежами по 7 900,00 грн. кожен) шляхом вільного доступу до належної ОСОБА_1 кредитної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 зазначені банківські операції не здійснював, у зв`язку з чим звернувся до банку за телефоном 3700 з проханням блокування даної банківської операції та з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Не зважаючи на викладене, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не зупинено банківську операцію щодо перерахування коштів з рахунку ОСОБА_1 , хоча згідно виписки по рахунку операція була завершена 24 серпня 2015 року, але й безпідставно списав із заробітної плати останнього кошти на погашення заборгованості за кредитом, яка виникла саме у зв`язку з зняттям коштів з рахунку шахраями.

Посилаючись на викладене, просив суд: визнати дії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій неправомірними та зобов`язати банківську установу здійснити списання заборгованості у сумі 34 037,34 грн.; зобов`язати ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відновити баланс на картці/рахунку № НОМЕР_1 у сумі 16000,00 грн. з поверненням його особистих коштів у розмірі 1000,00 грн., повернути кошти у розмірі 740,00 грн., незаконно списані з його картки для виплат за № НОМЕР_2 без його відома та дозволу; стягнути з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» витрати на правову допомогу у розмірі 3 200,00 грн.; стягнути з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у відшкодування завданої моральної шкоди суму коштів у розмірі 35 000,00 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено.

Позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано дії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині нарахування ОСОБА_1 відсотків та штрафних санкцій з 22 серпня 2015 року - неправомірними.

Зобов`язано АТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснити списання заборгованості ОСОБА_1 , що утворилася за кредитним договором б/н від 06.12.2010 року у результаті здійснення операції Телеком услуги: PORTMONE.COM.UA.TELEKO, KYIV від 22 серпня 2015 року на суму коштів 15800,00 грн.

Зобов`язано АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відновити баланс на картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 до того стану, в якому він був до виконання операції Телеком услуги: PORTMONE.COM.UA.TELEKO, KYIV від 22 серпня 2015 року на суму коштів у розмірі 15800,00 грн.

Зобов`язано АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повернути на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 740,00 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн.

В іншому відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір у розмірі 768, 40 грн.

В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що клієнт банку несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви клієнта про блокування картки.

У підписаній ОСОБА_1 заяві на видачу кредитної картки він підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Із виписки по рахунку вбачається, що відповідач активно користувався карткою. Згідно п. 1.1.2.1.12 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов`язаний вживати заходів щодо запобігання втраті карток, стікера PayPass, ПІНа, SIM-картки мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання. При цьому, саме держатель карти несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту звернення власника карти в Банк та блокування картки, і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки в СТОП-ЛИСТ Платіжною системою.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Бродька А.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що 06 грудня 2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Кредитний договір складають Заява, підписана відповідачем, Умови надання і Правила банківських послуг, Пам`ятка клієнта та Тарифи Банку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що жодного зняття коштів самим відповідачем не відбувалось, а всі транзакції за кредитною карткою є оспорюваними ним, про що він заявив, як банку в належний спосіб, так і до правоохоронних органів, підстав для стягнення цих сум, як отриманого ним кредиту з іншими нарахованими складовими, не мається, у зв`язку з чим дії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо нарахування штрафних санкцій та списання коштів на погашення кредиту є неправомірними, а порушене право ОСОБА_1 підлягає поновленню шляхом зобов`язання банку здійснити списання заборгованості за кредитом, відновити баланс на картковому рахунку № НОМЕР_1 , повернути на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 740,00 грн. та відшкодувати завдану моральну шкоду.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 06 грудня 2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Кредитний договір укладено шляхом підписання ОСОБА_1 Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої останній погодився, що вказана Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконував, в результаті чого, станом на 30.08.2016 року, утворилась заборгованість в розмірі 34 037,34 грн., яка складається з наступного: 16 041,28 грн. - заборгованість за кредитом, 4 850,81 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 12 117,98 грн. - заборгованість за пенею, 950,00 грн. - заборгованість за пенею за несвоєчасність повернення боргу на суму від 1000,00 грн., 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 597,02 грн. - штраф (процентна складова).

Факт укладення між сторонами договору визнається відповідачем ОСОБА_1 , що звільняє позивача від доведення цих обставин на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Після укладення кредитного договору відповідач отримав картку № НОМЕР_1 та активно користувався карткою.

Колегією суддів досліджено виписку за рахунком ОСОБА_1 , з якої вбачаються операції за карткою № НОМЕР_1 , зокрема, зняття готівкових коштів, оплата товарів у магазинах, поповнення карткового рахунку.

За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, користувався кредитними коштами, наданими йому ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», за договором б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв`язку з чим має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів.

При цьому, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 041,28 грн., визначеному згідно розрахунку позивача, який перевірено колегією суддів і з яким колегія судів погоджується.

Спір між сторонами виник з приводу банківських операцій щодо використання кредитних коштів у розмірі 15 800,00 грн. на оплату в мережі Інтернет 22 серпня 2015 року, оскільки відповідач ОСОБА_1 заперечує факт вчинення ним таких операцій за рахунком та оспорює операції, як шахрайські.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно положень ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Згідно зі ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

На підставі пункту 14.12. статті 14 цього Закону та пункту 1 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05.11.2014 року (далі - Положення), користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 9 розділу VI Положення).

Відповідно до п. 8 розділу VI Положення емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Визначення поняття «помилковий переказ» та «неналежний переказ» міститься у п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні. Помилковий переказ це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі, тобто у випадках наявності вини банку або ініціатора переказу у здійсненні платежу.

Отже, відповідальність емітента платіжного засобу (АТ КБ «ПРИВАТБАНК») презюмується, якщо не доведено протилежне.

Саме на емітента платіжного засобу законодавством покладений обов`язок доведення факту порушення користувачем вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано платіжну операцію, яку користувач не санкціонував та/або не здійснював.

Пунктами 2, 5 розділу VI зазначеного вище Положення встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Тому, обов`язок користувача надійно зберігати та не передавати стороннім особам електронний платіжний засіб та інші персональні дані, які дозволять за їх допомогою ініціювати та/або санкціонувати платіжну операцію поширюється як на усі перелічені дані у сукупності, так і на кожен зокрема.

21 травня 2019 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі та витяг з службового розслідування, згідно якого спірні операції 22 серпня 2015 року проводились з підтвердженням платежу 3D Secure та оспоренню як шахрайські не підлягають.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 підтвердив факт надходження на його телефон повідомлень від АТ КБ «ПРИВАТБАНК», однак пояснив, що оспорювані фінансові операції він не здійснював та про зняття коштів дізнався саме із повідомлень, які надійшли йому на телефон, у зв`язку з чим звернувся до правоохоронних органів та до АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Отже, списання коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача, що в розумінні п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», не є неналежним переказом, а тому й п. 6 розділу VI Положення, як підстава для негайного відновлення Банком залишку коштів на рахунку користувача, у цьому випадку не може бути застосований.

Той факт, що ОСОБА_1 невідкладно звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення злочину, за якою триває досудове розслідування кримінального провадження, не впливає на вирішення даного цивільного спору, адже наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину щодо ОСОБА_1 до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов`язку належного виконання зобов`язання.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, оскільки останнім не доведено факту здійснення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» несанкціонованої операції за його картковим рахунком, а інші вимоги є похідними від цих позовних вимог, у зв`язку з чим колегія суддів відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняє позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором б/н від 06.12.2010 року у розмірі 16 041,28 грн.

Проте, нараховані позивачем по справі 4 850,81 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 12 117,98 грн. - заборгованість за пенею, 950,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2 019,75 грн. - штраф (процентна складова) не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на наступне.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.

У заяві позичальника від 06.12.2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, тобто суми, яку фактично отримав в борг позичальник, стягнути складові його повної вартості, зокрема, 4 850,81 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 12 117,98 грн. - заборгованість за пенею, 950,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2 019,75 грн. - штраф (процентна складова).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06.12.2010 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщеніх на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 06.12.2010 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 20.09.2016 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06.12.2010 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримав вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та штрафів.

Слід зауважити, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 649,45 грн. та за подання апеляційної скарги, в частині оскарження рішення суду щодо позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором, у розмірі 947,18 грн., що відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судовий збір», та є пропорційним до задоволеної частини заявлених позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

Судові витрати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, в частині оскарження рішення суду щодо задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , у розмірі 1057,00 грн. компенсувати за рахунок держави, оскільки відповідач ОСОБА_1 в цій частині вимог звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», як споживач, який звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права.

Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 06.12.2010 року, станом на 30.08.2016 року, у розмірі 16 041 (шістнадцять тисяч сорок одна) гривня 28 (двадцять вісім) копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати по справі понесені на оплату судового збору в суді першої інстанції у розмірі 649 (шістсот сорок дев`ять) гривень 45 (сорок п`ять) копійок та на оплату судового збору в суді апеляційної інстанції у розмірі 947 (дев`ятсот сорок сім) гривень 18 (вісімнадцять) копійок.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», провизнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) гривень 00 (нуль) копійок компенсувати за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 липня 2019 року.

Головуючий:

Судді: