22-ц/804/1989/19

265/576/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2019 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 265/576/19

Номер провадження 22-ц/804/1989/19

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.

сторони:

позивач - комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2019 року, у складі судді Шишиліна О.Г., повний текст рішення складено 30 травня 2019 року

у справі за позовом комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією,

В с т а н о в и в:

В січні 2019 року комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа» (далі - ККП «Маріупольтепломережа») звернулось до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за користування тепловою енергією за період з 01 жовтня 2015 року по 01 січня 2019 року в сумі 13031,43 грн., 3 % річних в сумі 726,54 грн., інфляційні витрати в сумі 2675,55 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн.

В мотивування позову зазначило, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , опалювальна площа якої, згідно з особовим рахунком № НОМЕР_1 , становить 28,30 м?.

Протягом спірного періоду позивач надавав відповідачу послуги з централізованого опалення, від яких він не відмовлявся та за користування якими проводилось нарахування відповідно до встановлених тарифів. Відповідачем оплата за надані послуги не здійснювалась, незважаючи на щомісячне повідомлення про наявну заборгованість і необхідність її сплатити при отриманні квитанції.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 листопада 2018 року у прийнятті заяви про видачу судового наказу відмовлено. Просило задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2019 року позов ККП «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією передано на розгляд до Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ККП «Маріупольтепломережа» заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2015 року по грудень 2018 року в сумі 13031,43 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ККП «Маріупольтепломережа» суму інфляційних втрат 2675,55 грн., 3 % річних в сумі 1921 грн.

Судові витрати ККП «Маріупольтепломережа» по сплаті судового збору в сумі 1744,80 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставинам, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просив рішення суду скасувати, передати справу до іншого суду за підсудністю, відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Зокрема зазначив, що судом безпідставно стягнуто заборгованість з відповідача, як з власника квартири, оскільки квартира придбана на підставі біржового контракту без нотаріального посвідчення, тому такий правочин є нікчемним. Квартира належить іншій особі, відповідач нею не користується.

Судом залишено поза увагою його статус людини з інвалідністю 2 групи, розглянуто справу в спрощеному провадженні, що позбавило його можливості реалізувати право на судовий захист.

Судом відмовлено відповідачу в клопотанні про надання часу для звернення до спеціаліста для складання письмової заяви про застосування строку позовної давності.

Відповідно до положень ст.360 ЦПК України позивачем на адресу апеляційного суду надано відзив, в якому зазначено про те, що рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Відповідно до особового рахунку та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , та як власник квартири, є користувачем з постачання теплової енергії. Розгляд даної справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження на підставі ухвалу суду, прийнятою відповідно до положень ч.5 ст.279 ЦПК України. Відповідачем отримуються надані позивачем послуги, та між сторонами існують фактичні договірні відносини. Відсутність письмового договору, не позбавляє споживачів обов`язку щодо оплати за надання їм послуг. Правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими зобов`язаннями, в яких позивач має право вимагати від відповідача сплати грошей за надані послуги теплопостачання, з урахуванням положень ч.2 ст.625 ЦК України.

За правилами ст.ст.368, 369 ЦПК України апеляційну скаргу розглянуто апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні з таких підстав.

Відповідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, за положеннями ч.1 ст.376 ЦПК України, є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Але цим положеннями рішення суду повністю не відповідає.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 травня 2019 року відповідач ОСОБА_1 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 та її власником на підставі договору купівлі-продажу, ОР-609, від 11 лютого 2002 року, право власності зареєстровано 26 листопада 2004 року.

Судом також встановлено, що відповідач має перед позивачем зобов`язання вносити плату за спожиту теплову енергію, оскільки відповідачем отримувалися надані позивачем послуги, та між сторонами існували фактичні договірні відносини. Відсутність письмового договору в цьому випадку не позбавляє споживачів обов`язку щодо оплати за надані їм послуги. Відповідно до поданого позивачем розрахунку відповідач має заборгованість за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2015 року по грудень 2018 рік в сумі 13031 гривень 43 копійки.

Задовольняючи позовні вимоги ККП «Маріупольтепломережа», суд першої інстанції виходив з того, що зроблений позивачем розрахунок боргу відображає офіційні дані позивача щодо наданих послуг та їх вартості, здійснений з урахуванням опалюваної площі в квартирі відповідно до діючих тарифів та показників приладів обліку, що підтверджується розшифровками нарахувань за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року, тому суд прийшов до висновку про стягнення заборгованості в сумі 13031,43 грн.

Суд також виходив з того, що відповідач є власником квартири, тому тягар утримання майна лежить саме на ньому.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року в сумі 2675,55 грн. та 3 % річних в сумі 726,54 грн. суд виходив з того, що встановлений законом обов`язок споживача про внесення щомісячної плати за надані комунальні послуги є грошовим зобов`язанням, яке відповідач у встановлені строки та належним чином не виконував у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Судом не прийнято до уваги усне клопотання відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, оскільки про застосування ч.4 ст.267 ЦК України повинно бути заявлено відповідачем письмово, подання такого клопотання в усній формі нормами ЦПК України не допускається. Від подання письмової заяви з цього питання відповідач відмовився.

Суд прийшов до висновку, що відповідачем не подано суду заяву про застосування спливу строку позовної давності.

З таким висновком апеляційний суд не може повністю погодитись, з наступних підстав.

Відносини щодо постачання фізичним особам теплової енергії регулюються Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

До житлово-комунальних послуг законодавство відносить комунальні послуги: централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо (стаття 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Опалення - це підтримка в закритому приміщенні температури, що нормується й необхідне для нормальної життєдіяльності людини, ведення технологічних процесів і інших цілей й має важливе значення для запобігання відволоженню, промерзанню, викривлення будівельних конструкцій.

Центральне опалення - послуга, яка передбачає подачу теплової енергії до кожної квартири для забезпечення опалення приміщень.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено основні обов`язки споживача теплової енергії, зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно зі статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісяця здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача сплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, та укладення договору передбачений статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

За змістом статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Ні ЦК України, ні Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», ні Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, не передбачені випадки, коли недодержання письмової форми договору про надання послуг з теплопостачання має наслідком його недійсність. Відсутність письмового договору про надання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води не свідчить про відсутність певних договірних відносин і не звільняє відповідачів від оплати за фактично надані послуги.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 травня 2019 року № 168404942, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ОР-609, укладеного на Азовський універсальній товарній біржі 11 лютого 2002 року (а.с.54 - 56).

Доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу квартири був укладений на Азовський універсальній товарній біржі, не посвідчений в нотаріальному порядку, а тому був укладений нікчемний правочин і квартира належить іншій особі, не заслуговують на увагу.

Згідно ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Даних про те, що право власності ОСОБА_1 оспорюється або не визнається, матеріали справи не містять.

26 листопада 2004 року була здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 11 лютого 2002 року.

01 листопада 2011 року в ККП «Маріупольтепломережа» був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.5).

Із розрахунку заборгованості відомо, що відповідач частково здійснював оплату за отримані послуги, що підтверджує визнання ними свого обов`язку оплачувати надані послуги.

Представлені позивачем докази свідчать про те, що з жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_1 оплату з теплопостачання взагалі здійснював не своєчасно та не в повному обсязі, а саме: в листопаді 2017 року - 169,72 грн., в березні 2018 року - 370,05 грн., в червні 2018 року - 305,46 грн. (а.с.6).

Починаючи з жовтня 2015 року до 31 грудня 2018 року відповідач не в повній мірі оплачував послуги за теплопостачання. Заборгованість за користування тепловою енергією за розрахунком ККП «Маріупольтепломережа» становить 13031,43 грню, 3 відсотки річних за невиконання грошового зобовьязання - 726,54 грн., інфляційні втрати - 2675,55 грн. (а.с. 6 - 8).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, та укладення договору передбачений статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції закону № 1875 від 24 червня 2004 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1875- 1V).

Встановивши, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з нього як з власника цього житлового приміщення підлягає до стягнення заборгованість за ККП «Маріупольтепломережа» послуги, що також узгоджується з нормою статті 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-1V споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Послуги з водо-, теплопостачання та водовідведення надаються споживачеві згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630).

Правилами встановлено право споживача на зменшення розміру плати за відповідні послуги в разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі його письмової заяви та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Як роз`яснено у листі Державної житлово-комунальної інспекції Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02 листопада 2010 року № 23/4883, оплата послуг з теплопостачання здійснюється з моменту набуття права на квартиру, оскільки ця послуга надається незалежно від наявності мешканців у квартирі (в разі відсутності технічної можливості відключення квартири від мереж централізованого теплопостачання).

Обов`язок відповідача як власника квартири та споживачів житлово-комунальних послуг оплачувати одержані послуги, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу Української РСР.

З огляду на викладене, посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що він у квартирі не проживає, висновків суду не спростовують.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (частина друга статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875 -1V ).

Заперечнь того, що позивачем надано не вірний розрахунок заборгованості відповідачем надано не було. Наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок заборгованості відповідачем не спростовувався.

Разом з тим, судом першої інстанції безпідставно не враховано заяву відповідача про застосування строку позовної давности, зроблену в усній формі під час розгляду справи в суді першої інстанції, зазначивши, що заява про застосування строку позовної давності повинна бути викладена письмово, а подання в усній формі такого клопотання нормами ЦПК України не передбачено.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, тому заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16.

Як підтверджується диском аудіозапису судового засідання при розгляді справи у суді першої інстанції, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції усно заявляв про застосування строків позовної давності та про відкладення розгляду справи для отримання юридичної консультації щодо подачі письмової заяви про застосування строків позовної давності.

Однак суд першої інстанції дав не дав належної оцінки заявленому клопотанню в усній формі про застосування строків позовної давності, помилково посилаючись на те, що стороною відповідача не подано письмову заяву про застосування строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно положень частини другої та третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 жовтня 2018 року ККП «Маріупольтепломережа» звернулось до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за користування тепловою енергією (а.с.116, 118).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 листопада 2018 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ККП «Маріупольтепломережа» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за користування тепловою енергією (а.с.13).

Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

За положеннями ст.161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

Ураховуючи те, що судовий захист права на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання ККП «Маріупольтепломережа» заяви про видачу судового наказу перериває перебіг строку позовної давності.

Звернення позивачем із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, що є різновидом пред`явлення позову, свідчить про переривання строку позовної давності та не пропущення позивачем строку позовної давності за період з 17 жовтня 2015 року по 27 січня 2016 року.

Отже, судом першої інстанції невірно визначено період та сума заборгованості ОСОБА_1 за послугу щодо користування тепловою енергією, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Враховуючи, що позивач 17 жовтня 2018 року звертався із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості за користування тепловою енергією, чим перервано строк позовної давності, а до суду із даним позовом звернувся 28 січня 2019 року, розрахував заборгованість станом на 31 грудня 2018 року, апеляційний суд вважає, що заборгованість за користування тепловою енергією слід розраховувати за період з 17 жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року, оскільки відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно ч.2.ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

Оскільки неправомірними діями відповідача позивачу було завдано збитків, які складаються із заборгованості по сплаті за теплову енергію, та виражені у грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за теплову енергію, три відсотки річних та інфляційні збитки, відповідно до положень ст.625 ЦК України, за період з 17 жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року включно.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість за теплову енергію за період з 17 жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року включно, становить 12830,13 грн. (13031,43 грн.- (390,00 : 31 днів у жовтні 2015 року) х 16 днів).

За даними Державного комітету статистики України величини індексів інфляції становлять: - у 2015 році: листопад - 102,0%; грудень - 100,7%; у 2016 році: січень - 100,9%; лютий - 99,6%; березень -101,0%, квітень -103,5%; травень - 100,1%; червень -99,8%; липень- 99,9%; серпень - 99,7 %; вересень -101,8%; жовтень - 102,8%; листопад - 101,8%; грудень - 100,9% ; у 2017 році: січень - 101,1%; лютий - 101,0%; березень -101,8%, квітень -100,9%; травень - 101,3%; червень - 101,6%; липень- 100,2%; серпень -99,9 %; вересень -102,0%; жовтень - 101,2%; листопад - 100,9%; грудень - 101,0%; - у 2018 році: січень - 101,5%; лютий - 100,9%; березень -101,1%; квітень -100,8%; травень - 100,0%; червень - 100,0%; липень- 99,3%; серпень -100,0 %; вересень -101,9%; жовтень - 101,7%; листопад - 101,4%; грудень - 100,8%.

З урахуванням індексів інфляції у вказаний період (з 17 жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року включно) та щомісячних сум заборгованості, які відповідачем, відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ № 630 від 21 липня 2005 року, повинні були сплачені не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), сума інфляційних збитків становить 2544,16 грн. (1,32 грн. + 6,76 грн. - 5,26 грн. +18,56 грн. +85,40 грн. +102,30 грн. - 6,20 грн.-3,20 грн.- 9,95 грн. + 59,71 грн. + 92,88 грн. +59,71 грн. +35,39 грн.+ 53,95 грн.+ 0,00 грн.+ 120,36 грн. + 68,16 грн. +107,63 грн. +125,68 грн. +15,71 грн. - 7,86 грн.+ 157,10 грн. +94,26 грн. + 70,70 грн. + 80,25 грн. +128,86 грн. + 86,49 грн. + 115,02 грн.+ 92,24 грн. +0,00 грн. + 0,00 грн. - 83,67 грн. + 0,00 грн. +227,10 грн. +203,20 грн. +167,34 грн. + 96,10 грн. + 123,97 грн. + 64,15 грн).

Три відсотки річних за вказаний період становлять 713,94 грн. (0,50 грн. + 1,97 грн. + 3,23 грн. + 4,87 грн. + 6,20 грн. + 7,43 грн. + 7,87 грн. + 8,39 грн. + 8,70 грн. + 8,43 грн. + 8,70 грн. + 8,43 грн. + 10,31 грн. + 12,90 грн. + 0,48 грн. +17,59 грн. + 19,30 грн. +21,77 грн. + 20,01 грн. + 20,66 грн. + 20,66 грн. + 20,01 грн. + 20,66 грн. + 20,01 грн. + 21,11 грн. + 22,60 грн. + 22,91 грн. +27,50 грн. + 29,38 грн. + 31,11 грн. +31,23 грн. + 31,44 грн. + 31,44 грн. + 30,46 грн. + 31,44 грн. + 30,46 грн. + 31,59 грн. +32,61 грн. + 30,58 грн.).

Оскільки судом першої інстанції невірно був визначений період стягнення заборгованості, суму заборгованості за теплову енергію, інфляційні збитки та три відсотки річних, рішення суду в частині задоволення позовних вимог підлягає зміні та стягнення з відповідача на користь ККП «Маріупольтепломережа» заборгованість за теплову енергію в сумі 12830,13 грн., інфляційні збитки в сумі 2544,16 грн., три відсотки річних в сумі 2713,94 грн.

За положеннями ст.19 ЦПК України розгляд малозначних справ, а саме справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проводиться в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 квітня 2019 року розгляд даної справи визначено в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 41).

З клопотанням, відповідно до положень ст.277 ЦПК України, про розгляд справи в загальному позовному провадженні, ОСОБА_1 не звертався.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо допущення судом порушення норм процесуального законодавства, з посиланням на те, що він є особою з інвалідністю другої групи, а справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, є безпідставними.

Безпідставними є також і доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи з порушенням правил підсудності, враховуючи наступне.

Згідно статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

На запит Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області Лівобережним відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради надана інформація про те, що ОСОБА_1 з 22 червня 2017 року по теперішній час (04 лютого 2019 року) зареєстрований в АДРЕСА_3 (а.с.17).

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2019 року позов ККП «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією передано на розгляд до Приморського районного суду міста Маріуполя, за зареєстрованим місцем проживання відповідача, який і розглянув дану справу, оскільки справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) вказаного суду.

Крім того, згідно статті 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Змінюючи рішення суду, апеляційний суд також змінює рішення в частині компенсації позивачу понесених витрат по сплаті судового збору за рахунок держави.

Відповідно до положень статті 164 ЦПК України за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом. У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію, ККП «Маріупольтепломережа» сплатило судовий збір 176,20 грн. (а.с. 34), та при зверненні до суду з даним позовом - 1744,80 грн. (а.с.1, 34).

Оскільки ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, понесені ККП «Маріупольтепломережа» витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн., відповідно до положень статті 141 ЦПК України, підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції змінити, оскільки підстав для скасування рішення та відмови у задоволенні позову ККП «Маріупольтепломережа» відповідчем в апеляційній скарзі не наведено.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2019 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» (ЄДРПОУ 33760279) заборгованість за користування тепловою енергією за період з 17 жовтня 2015 року по 31 грудня 2018 року в сумі 12830 (дванадцять тисяч вісімсот тридцять) гривень 13 копійок на розрахунковий рахунок 2603333 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» (ЄДРПОУ 33760279) суму інфляційних втрат 2544 (дві тисячі п`ятсот сорок чотири) гривні 16 копійок, 3 проценти річних в сумі 713 (сімсот тринадцять) гривень 94 копійки на розрахунковий рахунок НОМЕР_3 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851.

Компенсувати комунальному комерційному підприємству «Маріупольтепломережа» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 гривню.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 26 липня 2019 року.

Судді: Т.Б.Ткаченко

Л.М.Кочегарова

О.М.Пономарьова