ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10125/17Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/456/19 Доповідач - Шевчук Г.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

з участю секретаря - Дмитрів О.М.

представника апелянта ОСОБА_1

адвоката - Ленько В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу № 607/10125/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року, ухвалене суддею Ромазан В.В., повний текст якого складено 22 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість згідно договору позики від 28 квітня 2016 року, а саме 856 458 грн. 00 коп. - основного боргу, 240 967,34 грн. - нарахованих відсотків, 3% річних в сумі - 39 572,86 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 28 квітня 2016 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_2 , кошти в сумі 30 000,00 доларів США, які зобов`язувався повернути в строк до 28 травня 2016 року, про що надав письмову розписку. 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги. ОСОБА_4 неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про повернення боргу, однак ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов`язання та не реагує на її вимоги. Оскільки, договором позики не було передбачено сплати процентів за користування грошовими коштами, вона має право на одержання процентів. На підставі вищевикладеного просить стягнути з ОСОБА_2 в її користь нараховані відсотки в сумі 240 967,34 грн. та 3% річних - 39 572.86 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 29 серпня 2017 року.

ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15 лютого 2019 року, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обгрунтування вимог вказує на те, що суд незаконно відмовив у задоволенні позову та зазначає, що у договорі про відступлення прав вимоги сторонами визначено обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора у відповідності до ст.514 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 посилається на те, що що договір про відступлення прав вимоги не міститить істотних умов договору, а саме, не визначено обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, а тому відсутні підстави для задоволення вимог.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на викладені у ній доводи.

Відповідач в судове засідання не з`явився хоч належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання.

У відповідності до вимог статтей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 28 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 у позику грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США, та зобов`язався повернути їх до 28.05.2016 року.

12 квітня 2017 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор ( ОСОБА_3 ) передав належне йому право згідно з договором позики від 28.04.2016 року (основний договір), який укладенний між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ч.2 ст.1047 ЦК України, шляхом складання Боржником розписки про отримання позики від Первісного кредитора, а Новий (ОСОБА_1) приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за основним договором.

Як вбачається із інформації викладеній в листі Борщівського відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Тернопільський області №3037/102/03-2018 від 18.04.2018 р., 27.03.2018 року згідно ухвали слідчого Борщівського районного суду внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за зверненням ОСОБА_2 від 26.02.2018 року та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1218210050000080 за ознаками злочину, передбаченому ст.189 КК України. В ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №1218210050000080 місце знаходження ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не встановлено, тому дані особи не допитані.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 51 2 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.(Зазначені висновки відображені у постановах Верховного Суду України від 05.07.2017 у справах №6-459цс-17 та Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №756/9788/15-ц)

Посилання апеляційної скарги на те, що суд незаконно відмовив у задоволенні позову, оскільки у договорі про відступлення прав вимоги сторонами визначено обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора не можуть бути взяті до уваги суду, оскільки вказане спростовується матеріалами справи та не грунтується на законі.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 2 зазначеного Договору про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року передбачено, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору (у тому числі з правом вимоги Боржника основного боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов`язаних з простроченням виконання зобов`язання, неустойки тощо).

Однак даний договір не містить інформації про заборгованість боржника ОСОБА_2 по основному боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов`язаних з простроченням виконання зобов`язання, неустойки станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги, а лише вказує на дату укладеного між сторонами договору позики тобто, даний договір про відступлення права вимоги на думку колегії суддів не містить таких умов як обсяг та зміст прав, які існували на момент переходу, як того вимагає ст.514 ЦК Україн що відповідає вищевказаним правовим висновкам, що обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Таким чином суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що оскільки у договорі про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року, відповідно до якого позивач набув права вимоги по стягненню заборгованості за розпискою, від 28 квітня 2016 року, сторонами не було передбачено обсяг та зміст прав (конкретна сума основного боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов`язаних з простроченням виконання зобов`язання, неустойки тощо), які перейшли до нового кредитора (ОСОБА_1 ). які є істотними умовами цього договору, а тому позивач не вправі ставити вимоги до відповідача щодо стягнення боргу, як новий кредитор, у розмірах визначених ним у тому числі відсотків та трьох відсотків річних, як відповідальність за його невиконання та підставно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують, були предметом розгляду судом першої інстанції, яким суд дав належну оцінку та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України").

З огляду на викладене, та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 29 липня 2019 року.

Головуючий: Г.М. Шевчук

Судді: З.Є. Ткач

О.Я. Міщій