Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 479/295/17

провадження № 61-29127св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Кривоозерський професійний аграрний ліцей,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кривоозерського професійного аграрного ліцею на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року у складі судді Микитей Л. Л. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області

від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В., Шаманського Н. О., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кривоозерського професійного аграрного ліцею про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що з 18 травня 1971 року він працював у Кривоозерському професійному аграрному ліцеї, яке в різні роки мала різні назви, майстром, а з 12 грудня 1994 року старшим майстром виробничого навчання.

31 серпня 2016 року його було звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Наказом Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 10 листопада 2016 року № 209-к його поновлено на посаді старшого майстра з 31 серпня 2016 року на підставі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області

від 04 листопада 2016 року.

Наказом Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 28 грудня

2016 року № 237-к його знову попередили про звільнення у зв`язку із скороченням штатного розпису цього навчального закладу.

Відповідно до наказу Кривоозерського професійного аграрного ліцею

від 07 квітня 2017 року № 53-к його було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на те що, звільнення є незаконним, оскільки процедура звільнення проведена з порушенням норм трудового законодавства: без згоди профспілкового комітету первинної профспілкової організації, членом якого він є, не враховано його тривалий безперервний стаж роботи, наявність кваліфікації, рівень освіти, позивач просив скасувати наказ Кривоозерського професійного аграрного ліцею

від 07 квітня 2017 року № 53-к про його звільнення, зобов`язати відповідача поновити його на посаді та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 01 червня

2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 червня 2017 року

про виправлення описки, позов задоволено частково. Скасовано наказ Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 07 квітня 2017 року № 53-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого майстра Кривоозерського професійного аграрного ліцею з 07 квітня

2017 року. Стягнуто з Кривоозерського професійного аграрного ліцею на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі

11 503,25 грн, без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Кривоозерського професійного аграрного ліцею на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, що є підставою для визнання спірного наказу незаконним, поновлення позивача на роботі з дати звільнення та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України. Судом першої інстанції також частково задоволено вимогу про відшкодування моральної шкоди, стягнуто на користь позивача 1 000,00 грн на її відшкодування.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що правильними є висновки суду першої інстанції про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки на момент звільнення позивач був членом профспілкового комітету ліцею, який відмовив у наданні згоди на його звільнення, обґрунтувавши підстави такої відмови.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного оформлення рішення профспілкового комітету, зокрема, відсутність після тексту рішення відмітки про кількість осіб, які голосували за таке рішення, відхилені апеляційним судом, оскільки в протоколі засідання профспілкового комітету зазначено питання, яке було винесено на обговорення, а саме - надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , зазначено осіб, які висловлювали свою позицію з цього питання та підсумки голосування членів профспілкової організації, які одноголосно проголосували проти надання такої згоди.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги,

У серпні 2017 року Кривоозерський професійний аграрний ліцей звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області

від 20 липня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованим, оскільки не містить посилання на передбачені законом підстави для залишення працівника на роботі з урахуванням того, що ліцеєм було виконано усі вимоги закону щодо процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, інших доказів того, що відповідачем було порушено вимоги трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Посилаючись лише на відмову профспілкової організації у наданні згоди на звільнення позивача, суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року провадження № 61-29127ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що з 18 травня 1971 року ОСОБА_1 працював у Кривоозерському середньому сільському професійному технічному училищі № 8, реорганізованому у Кривоозерське середнє профтехучилище № 38, а потім у Кривоозерський професійний аграрний ліцей, обіймаючи різні посади. З 12 грудня 1994 року позивач працював старшим майстром виробничого навчання.

31 серпня 2016 року його було звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2016 року вказане звільнення визнано незаконним, а позивача поновлено на посаді старшого майстра з 31 серпня 2016 року.

На виконання вказаного рішення, наказом Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 10 листопада 2016 року позивача поновлено на роботі.

Наказом Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 29 листопада 2016 року №158-о повідомлено профспілкові комітети ліцею про початок процедури скорочення працівників, які займають посаду старшого майстра, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 16 грудня 2016 року № 165-о створено комісію для вирішення питання щодо переважного

права для залишення на роботі працівників, яка 21 грудня 2016 року прийняла рішення про надання згоди на розірвання трудового договору із старшим майстром ОСОБА_1

Наказом Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 28 грудня 2016 року

№ 237-к ОСОБА_1 був попереджений про звільнення у зв`язку із скороченням штату.

29 грудня 2016 року директор Кривоозерського професійного аграрного ліцею звернулась до Первинної профспілкової організації працівників Кривоозерського професійного аграрного ліцею, членом якої є позивач, із поданням про отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Рішенням первинної профспілкової організації, оформленого протоколом від 10 січня 2017 року № 17, відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з наказом Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 07 квітня

2017 року № 53-к ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною третьої статті 252 КЗпП України та частиною третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються додатково із дотриманням загальних норм.

Положеннями статті 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин справи і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

З урахуванням вищезазначеного можна зробити висновок про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що у порушення вимог частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» позивача було звільнено без надання згоди на його звільнення профспілкового комітету, членом якої він був.

Посилання касаційної скарги на необґрунтованість рішень ОСОБА_1 про відмову у наданні попередньої згоди на розірвання трудового договору з позивачем не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до протоколу зборів профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників Кривоозерського професійного аграрного ліцею від 10 січня 2017 року № 17 учасники профспілкового комітету обґрунтовували відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , посилаючись, зокрема, на необ`єктивність та упередженість висновків комісії ліцею при вирішенні питання щодо переважного права для залишення на роботі працівників, до складу якої не було включено належну кількість членів профспілкового комітету, та яка виходила, в тому числі, з того, що у ОСОБА_1 немає жодної робітничої професії, що не відповідає дійсності. При цьому у роботі комісії приймала участь інспектор відділу кадрів ліцею, яка не могла не знати про наявність відповідних документів в особовій справі позивача.

З виступів учасників профспілкового комітету, які приймали участь у вказаному засіданні та вирішували питання про можливість надати згоду на звільнення позивача, вбачається, що звільнення ОСОБА_1 відбулось внаслідок упередженого ставлення керівництва до нього через неприязні стосунки, та наводили приклади попередніх незаконних звільнень, після яких позивача було поновлено на роботі на підставі судових рішень.

Врахувавши наведені обставини та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 є обґрунтованим у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення.

Доводи касаційної скарги про порушення профспілковим комітетом регламенту проведення засідань та неправильне оформлення протоколу засідання, на якому вирішувалось питання про надання згоди на звільнення позивача, були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кривоозерського професійного аграрного ліцею залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 01 червня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак

Г. І. Усик