ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2010 р. № 11/211
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кота О.В.,
суддів:Демидової А.М.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_4 (відповідач-2)
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 р.
(скасовано рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2009 р.)
у справі№ 11/211
за позовом ОСОБА_5
до1. ВАТ "Завод КІНАП" (відповідач-1);
2. СПД-ФО ОСОБА_4 (відповідач-2)
провизнання договору недійсним
за участю представників:
від позивачане з'явились
від відповідача-1не з'явились
від відповідача-2ОСОБА_6
В С Т А Н О В И В:
У травні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ "Завод КІНАП" та СПД-ФО ОСОБА_4 про визнання недійсним договору № 28/2 про оренду нежилих приміщень та земельної ділянки з правом викупу, укладеного 02.08.1999 р. між ПП ОСОБА_4 та ВАТ "Завод КІНАП".
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2009 р. у справі № 11/211 (суддя Смирнова Ю.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Новіков М.М., судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.) рішення господарського суду міста Києва у справі № 11/211 від 27.07.2009 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: визнано недійсним договір № 28/2 про оренду нежилих приміщень та земельної ділянки з правом викупу, укладеного 02.08.1999 р. між ПП ОСОБА_4 та ВАТ "Завод КІНАП".
Додатковою постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р. зобов'язано СПД-ФО ОСОБА_4 повернути ВАТ "Завод КІНАП" майно, а саме: будівлю столярного цеху загальною площею 340 кв.м., деревообробне обладнання та прилеглу земельну ділянку загальною площею 300 кв.м. з розташованими на ній допоміжними будівлями, отримане за договором № 28/2 про оренду нежилих приміщень та земельної ділянки з правом викупу, укладеним 02.08.1999 р. між ПП ОСОБА_4 та ВАТ "Завод КІНАП", який визнано недійсним; стягнуто з ВАТ "Завод КІНАП" на користь СПД-ФО ОСОБА_4 84 567,00 грн.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 р., СПД-ФО ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказану постанову, а рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2009 р. по вказаній справі залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а саме: порушено ст. 33, ч. 2 ст. 34, ч. 2 ст. 35 ГПК України та неправильно застосовано ст. 58 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення Договору.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.01.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. –головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_4 до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 08.02.2010 р. о 12 год. 15 хв.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.02.2010 р. розгляд касаційної скарги СПД-ФО ОСОБА_4 відкладено на 22.02.2010 р. о 12 год. 10 хв.
16.02.2010 р. до Вищого господарського суду України надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу, у якому останній просить суд залишити постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 р. у справі № 11/211 без змін, а касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_4 без задоволення.
18.02.2010 р. до Вищого господарського суду України від СПД-ФО ОСОБА_4 надійшли письмові уточнення вимог касаційної скарги по справі № 11/211, відповідно до яких скаржник просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 р. у справі № 11/211 та додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р. у справі № 11/211.
19.02.2010 р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання ОСОБА_5 про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з перебуванням на лікуванні представника позивача та неможливістю взяти участь у судовому засіданні 22.02.2010 р.
Також, 19.02.2010 р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання ВАТ "Завод КІНАП" про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з перебуванням представника ВАТ "Завод КІНАП" у відрядженні з 19.02.2010 р. по 24.02.2010 р. та неможливістю взяти участь у судовому засіданні 22.02.2010 р.
Розглянувши вказані клопотання ОСОБА_5 та ВАТ "Завод КІНАП", вислухавши представника відповідача-2, присутнього у судовому засіданні 22.02.2010 р., колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за доцільне їх відхилити, оскільки всупереч вимогам ст. 33 ГПК України до клопотань не додано доказів на підтвердження обставин, викладених у них, враховуючи, що нормами процесуального законодавства не обмежено кількість осіб, які можуть представляти інтереси сторін у Вищому господарському суді України, а також зважаючи на те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 08.02.2010 р. розгляд касаційної скарги СПД-ФО ОСОБА_4 вже відкладався на 22.02.2010 р. у зв'язку з неявкою у судове засідання представника ВАТ "Завод КІНАП".
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
02.08.1999 р. між ВАТ "Завод КІНАП" в особі голови правління Дакала В.Ф. (орендодавець) та СПД–ФО ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір № 28/2 (додатковий) про оренду нежилих приміщень та земельної ділянки з правом викупу (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв в користування будівлю столярного цеху загальною площею 340 кв.м., деревообробне обладнання та прилеглу земельну ділянку загальною площею 3 000 кв.м. з розташованими на ній допоміжними будівлями для використання під складські, виробничі, офісні приміщення та для інших цілей, що не суперечать чинному законодавству України та направлені на забезпечення господарської діяльності орендаря; будівля та земельна ділянка знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 160; вартість об’єкта, встановлена сторонами при укладенні договору, становить 81 767,00 грн.
Нерухоме майно, а саме: будівля столярного цеху, та рухоме майно (деревообробне обладнання), що було передане в оренду за Договором, належало ВАТ "Завод КІНАП" на праві колективної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 03.02.1999 р. серії МК № 010002033, виданим Київською міською Державною адміністрацією.
Договір укладено з терміном дії до 01.08.2049 року (п. 12.1 Договору).
Відповідно до п. 7.1 Договору майно, що передається в оренду, переходить у власність орендаря, якщо він сплатив орендодавцю у вигляді орендної плати всю його залишкову вартість, яка фіксується в додатку № 1.
Згідно з п. 9.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні та ін.). У таком випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у випадку подальшого схвалення нею такого правочину. Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і підлягає визнанню недійсним.
Колегія суддів ввважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції, що ВАТ "Завод КІНАП" здійснило такі дії, приймаючи орендні платежі за спірним Договором.
Як вбачається з позовних матеріалів, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що позивач вважає, що спірний Договір порушує його права як акціонера відповідача-1, а виконання спірного Договору призведе до заподіяння збитків відповідачу-1 та його акціонерам, у тому числі позивачу.
Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004, яке відповідно до ст. 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, визначено, що в аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
Як встановлено місцевим господарським судом, предметом спірного Договору є передання в оренду майна, яке належить на праві колективної власності відповідачу-1.
Відповідно до положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про господарські товариства" управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники товариства можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. Аналогічні положення містяться у ст. 116 ЦК України.
Отже, акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства.
Разом з тим, у п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Згідно з п. 2.2.1 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства. Відсутність такого повноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Як встановлено місцевим господарським судом під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем не надано суду доказів на підтвердження уповноваження Відкритим акціонерним товариством "Завод "КІНАП" позивача на представництво інтересів відповідача-1.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду, що інтереси акціонерного товариства формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам цього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього; на такі органи покладається і захист індивідуальних інтересів акціонерів.
Щодо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 був акціонером ВАТ "Завод "КІНАП" станом на момент укладення спірного Договору, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом, позивач на підтвердження того, що він є акціонером ВАТ "Завод КІНАП", надав копію сертифікату акцій серії К № 42 та довідку ВАТ "Завод КІНАП" № 2/63 від 13.07.2009 р. про те, що ОСОБА_5 дійсно є акціонером відповідача-1 з липня 1996 року.
Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі –виписка з рахунку цінних паперів, яку зберігач зобов'язаний надати власнику цінних паперів.
Господарський суд першої інстанції встановив, що відповідно до сертифікату акцій серії К № 42 позивач є власником 2 000 шт. акцій ВАТ "Завод КІНАП", випущених 15.08.2003 р., тобто після укладення спірного Договору.
За таких обставин, вказаний сертифікат не є належним доказом на підтвердження того, що ОСОБА_5 був акціонером ВАТ "Завод "КІНАП" станом на момент укладення спірного Договору.
У свою чергу, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду, що довідка ВАТ "Завод КІНАП" № 2/63 від 13.07.2009 р. про те, що ОСОБА_5 дійсно є акціонером відповідача-1 з липня 1996 року, не є допустимим доказом права власності на цінні папери в силу положень ст. 34 ГПК України, відповідно до яких обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з п. 6 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 1000 сертифікати цінних паперів видаються власникам тільки на сплачені відповідно умов випуску цінні папери. До виготовлення сертифікатів акцій та видачі їх власникам визначеним способом право власності на акції підтверджується договорами на придбання акцій (договором про створення акціонерного товариства –у разі розміщення акцій при створенні акціонерного товариства).
Місцевим господарським судом встановлено, що на момент вирішення спору інших доказів (договору про створення акціонерного товариства, договору на придбання акцій), які б підтверджували, що позивач є акціонером відповідача-1 з 1996 року, тобто до укладення спірного договору, суду не надано.
Щодо посилання апеляційного господарського суду на лист реєстроутримувача ВАТ "Завод КІНАП" від 16.10.2009 р. № 26/АТЕ-023, який свідчить про те, що датою відкриття особового рахунку гр. ОСОБА_5 в системі реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ "Завод КІНАП" є 24.11.1997 р., колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне. Вказаний лист було надано позивачем суду під час перегляду справи у Київському апеляційному господарському суді, а суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України прийняв зазначений лист як додатковий доказ, який не був предметом дослідження суду першої інстанції, за відсутності обґрунтування позивачем неможливості подання доказів від реєстроутримувача ВАТ "Завод КІНАП" місцевому господарському суду, що визнати правомірним не можна.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про необґрунтованість вимог позивача та правомірно відмовив у позові.
У свою чергу, господарський суд апеляційної інстанції дійшов до хибного висновку про наявність підстав для задоволення позову та необґрунтовано скасував рішення господарського суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам закону, викладеним у ньому, а тому дане судове рішення підлягає залишенню в силі.
Постанову апеляційного господарського суду не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.
У зв'язку зі скасуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 р., додаткова постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р., яка є похідною від постанови від 25.11.2009 р., також підлягає скасуванню.
Колегією суддів встановлено, що скаржником не було доплачено державне мито у зв'язку з поданням письмових уточнень вимог касаційної скарги. З огляду на положення ст. 46 ГПК України сума недоплаченого державного мита підлягає стягненню зі скаржника в доход Державного бюджету України.
Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України скаржнику підлягають відшкодуванню за рахунок позивача витрати, понесені у зв’язку з оплатою касаційної скарги державним митом.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 р. у справі № 11/211 скасувати.
Додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р. у справі № 11/211 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2009 р. у справі № 11/211 залишити в силі.
Стягнути з СПД-ФО ОСОБА_4 в доход Державного бюджету України 422,84 грн. державного мита за перегляд справи в касаційному порядку.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь СПД-ФО ОСОБА_4 465,34 грн. державного мита за перегляд справи в касаційному порядку.
Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
Головуючий суддя О.В. Кот
Судді А.М. Демидова
С.Р. Шевчук