Головуючий у І інстанції Астахова О.О.

Провадження №22-ц/824/9457/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Зубленку Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому, збільшивши позовні вимоги, просив виселити відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 25 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К2S4GI0000004302, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 840 000,00 грн. строком до 25 грудня 2027 року. Відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлені кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № К2S4GI0000004302 від 25 грудня 2007 року, згідно п.1.1. якого відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Натомість відповідач, в порушення умов договору виконувала свої зобов`язання неналежним чином, внаслідок чого у неї за договором утворилась заборгованість.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 січня 2013 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 071 061 грн. 31 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною 1 127 000 грн.

Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Після ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, за письмовою вимогою іпотекодержателя або нового власника всі мешканці означеної квартири зобов`язані добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання означеної вимоги.

У вересні 2017 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про звільнення квартири АДРЕСА_1 , однак дана вимога відповідачами не виконана, що є безумовним порушенням прав позивача, як іпотекодержателя, в зв`язку із чим позивач і просив суд ухвалити рішення про виселення відповідачів із зазначеної квартири.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,60 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м., без надання іншого житла.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь позивача 1600,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, посилалась на пропуск позивачем позовної давності, що з урахуванням поданої нею заяви є підставою для відмови у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 подану апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К2S4GI0000004302, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 840 000,00 грн. зі сплатою 15% річних строком до 25 грудня 2027 року (а.с.5-8). Відповідач зобов`язувалась повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та інші платежі в строк та в порядку, встановлені кредитним договором.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до 25 числа кожного місяця, починаючи з наступного дня після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами у сумі не менше 11 190,55 грн., шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у кредитора. Останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 25 грудня 2027 року(а.с.5-8).

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали відповідний іпотечний договір № К2S4GI0000004302 від 25 грудня 2007 року (а.с.9-11).

Згідно із п.п. 1.1., 1.2. договору іпотеки відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. 25 грудня 2007 року за реєстровим номером 1116.

Відповідно до п. 4.2 договору іпотеки звернення стягнення за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 січня 2013 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 071 061 грн. 31 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. 25 грудня 2007 року за реєстровим номером 1116, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною 1 127 000 грн. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 (а.с.12-15).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 січня 2013 року в частині виселення ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.16-17).

Скасовуючи судові рішення першої і апеляційної інстанцій в частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , касаційний суд виходив з того, що матеріали справи не містили письмової вимоги Банку про добровільне звільнення квартири.

За наслідками нового судового розгляду справи про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , стало ухвалення Дніпровським районним судом м. Києва 20 грудня 2013 року рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Банком не направлялась відповідачу вимога щодо звільнення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення відповідачів, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 станом на 07 червня 2018 року зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.62).

11 вересня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу відповідача ОСОБА_1 направлено повідомлення про необхідність добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 , разом з усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім`ї та іншими мешканцями. Факт належного направлення вказаної письмової вимоги іпотекодержателя підтверджується даними реєстру згрупованих поштових відправлень-рекомендованих листів із відміткою «Укрпошта» про прийняття листів 14.09.2017 року (а.с.18-20).

В ході розгляду справи, 20 липня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу відповідачів ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 направлено повідомлення про необхідність добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 , разом з усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім`ї та іншими мешканцями. Факт належного направлення вказаної письмової вимоги іпотекодержателя підтверджується даними реєстру згрупованих поштових відправлень-рекомендованих листів із відміткою «Укрпошта» про прийняття листів 30.07.2018 року (а.с.81-84).

Таким чином, згідно наявних у справі письмових доказів вбачається, що позивачем виконано вимоги ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру шляхом позасудового врегулювання направлено усім мешканцям письмову вимогу про зобов`язання звільнити квартиру АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Згідно із ч.1-3 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

За змістом статей 39, 40 Закону України про іпотеку та статті 109 ЖК УРСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК УРСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132-2 ЖК УРСР (витяг з постанови Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15).

Враховуючи те, що спірна квартира перебуває в іпотеці ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі відповідного договору іпотеки від 25 грудня 2007 року № К2S4GI0000004302 та придбана за рахунок кредиту, забезпеченого передачею в іпотеку спірної квартири, правильним є висновок суду про обґрунтованість вимоги позивача про виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, оскільки Дніпровським районним судом м. Києва 25 вересня 2012 року ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк», яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, і позивачем у відповідності до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР була направлена письмова вимога іпотекодавцю та членам його сім`ї, які зареєстровані в переданій в іпотеку квартирі, тобто дотримано позасудовий порядок виселення, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність у справі підстав до задоволення позову та виселення відповідачів без надання їм іншого житла.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про пропуск позивачем позовної давності, колегією суддів відхиляються, оскільки перебіг позовної давності, на думку колегії, почався з моменту направлення банком відповідачам вимог про добровільне виселення, що мало місце 11 вересня 2017 року та 20 липня 2018 року, на які відповідачі не відреагували, тому звернення позивача з позовом про виселення до суду в листопаді 2017 року вчинене в межах трирічного строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги відповідача ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: