ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2364/19 Справа № 191/4189/17 Суддя у 1-й інстанції - Кухар Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, зобов`язання внести до трудової книжки запис про прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення оплати за листами непрацездатності, стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, зобов`язання внести до трудової книжки запис про прийняття на роботу, стягнення оплати за листами непрацездатності в зв`язку із хворобою, вагітністю та пологами, стягнення моральної шкоди. Вточнивши позовні вимоги просила суд, поновити її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на роботі у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на посаді продавця-консультанта в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», який розташований в ТЦ «Гермес» по проспекту Героїв, 11 у м. Дніпро. Зобов`язати ОСОБА_2 внести до трудової книжки ОСОБА_3 запис про прийняття на роботу продавцем-консультантом магазину з 01 жовтня 2015 року. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 76,32 грн., за період з 19 квітня 2016 року по дату ухвалення рішення включно. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 оплату за листами непрацездатності в зв`язку із хворобою, вагітністю та пологами в розмірі 8335,25 грн. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача. Судові витрати по справі покласти на відповідача (а.с.а.с.1-4,31-36).

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, зобов`язання внести до трудової книжки запис про прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення оплати за листами непрацездатності, стягнення моральної шкоди - задоволенні частково.

Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (іпн НОМЕР_1 ) на роботі у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , (іпн НОМЕР_2 ) на посаді продавця-консультанта в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», який розташований в ТЦ «Гермес» по проспекту Героїв, 11 д у м. Дніпро.

Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 , (іпн НОМЕР_2 ) внести до трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (іпн НОМЕР_1 ) запис про прийняття на роботу продавцем-консультантом магазину з 1 жовтня 2015 року.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , (іпн НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (іпн НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 76,32 грн., за період з 19 квітня 2016 року по дату ухвалення рішення, суму 32436 (тридцять дві тисячі чотириста тридцять шість) грн.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , (іпн НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (іпн НОМЕР_1 ) оплату за листами непрацездатності в зв`язку із хворобою, вагітністю та пологами в розмірі 8335 (вісім тисяч триста тридцять п`ять) грн. 25 (двадцять п`ять) коп.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , (іпн НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (іпн НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 50000 (п`ятдесяти тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в суму 32436 (тридцять дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. допустити до негайного виконання, вирішено питання щодо судового збору (а.с.78-81).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважаючи рішення суду 1-ї інстанції таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с.123-128).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції встановлено, що з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 27 травня 2017 року вбачається зміна до шлюбного прізвища ОСОБА_4 на шлюбне ОСОБА_1 (а. с. 20).

Позивачем ОСОБА_5 надано суду докази нарахування їй на банківський картковий рахунок заробітної плати та авансів підприємством ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується випискою ПАТ «Сбербанк» по угоді № 17484460 за період з 20.10.2015 року по 28.12.2016 року( а.с.60-62), та випискою по картці /рахунку № НОМЕР_4 і додатковим рахункам договору за період з 01.01.2015 року по 28.12.2016 року (а. с. 57-59).

У відомостях з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, зазначено, що ОСОБА_4 прийнята на роботу 01.10.2015 року, в четвертому кварталі 2015 року їй було нараховано заробітну плату у сумі 4280 гривень, а першому кварталі 2016 року нараховано заробітну плати у суму 4350 гривень. (а.с.70)

Згідно податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ФОП ОСОБА_2 , вбачається що, серед осіб які працювали за трудовим договором, яким були нараховані суми доходу та з яких утримувався податок була ОСОБА_4 , яка значиться у даних розрахунках під податковим номером НОМЕР_5 (а.с.а.с.13-14,15-16).

З трудової книжки серії НОМЕР_6 ОСОБА_4 вбачається, що запис про прийняття останньої на роботу до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на посаду продавця консультанта в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_3» відсутній (а.с.17).

Відповідно до договору суборенди приміщень № 21/35-38/2э від 10.09.2015 року ФОП ОСОБА_6 передав у суборенду на тимчасове користування ОСОБА_2 площі в приміщеннях нежилого призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.65-65).

Згідно медичної довідки від 05.04.2016 року вбачається, що ОСОБА_4 знаходилась під наглядом лікаря акушера - гінеколога з приводу вагітності 18 тижнів (а.с. 10).

Листи непрацездатності за періоди: з 08.04.2016 року по 17.04.04.2016 року, з 19.04.2016 року по 13.05.2016 року, з 12.07.2016 року по 15.11.2016 року, з 15.11.2016 року по 28.11.2016 та свідчать, що ОСОБА_4 у зазначених періодах перебувала на лікарняному у зв`язку з хворобою та вагітністю (а.с.а.с. 6, 7, 8,9).

На підтвердження своїх моральних та фізичних страждань, через безпідставне звільнення з роботи, позивач надав суду виписку з історії хвороби № 528/90 від травня місяця 2016 року, в якій зазначено діагноз ОСОБА_4 при надходженні до лікарні - 3 вагітність 21 тиждень. Погрожуючий аборт (а.с.38) та квитанції з аптек, щодо придбання ОСОБА_4 ліків у зв`язку з вищезазначеним діагнозом( а.с.а.с.39,40,41)

Свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 від 06.09.2016 року підтверджує факт народження ОСОБА_4 дитини - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

На підтвердження своїх вимог позивачем для дослідження суду надано копії: пояснювальної записки ОСОБА_13 . , заяви ОСОБА_9 , висновку старшого інспектора поліції Жовтневого ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області Швачкіна В.О., листа Жовтневого ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, які свідчать, що ОСОБА_10 працювала у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою АДРЕСА_2 що 18.04.2016 року їй було відмовлено приступити до роботи у даному магазині. Дані обставини зафіксовано рапортом працівника поліції.( а.с.а.с. 50,51,52,53,54,55-56).

З повідомлення Управління з питань праці Головного управління держпраці у Дніпропетровській області, вбачається, що на виконання звернення ОСОБА_4 , було здійснено перевірку ФОП ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , у разі якої,Управління з питань праці Головного управління держпраці у Дніпропетровській області повідомили ДУ Національної поліції в Дніпропетровській області про ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 172 КК України у відношенні ФОП ОСОБА_2 (а.с. 55-56).

Заробітна плата ОСОБА_4 у ФОП ОСОБА_2 в першому кварталі 2016 року складала 1450 грн. на місяць. За два місяці зарплата позивача складає 2900,00 грн. Кількість робочих днів (змін) складала 19 на місяць. За два місяці кількість робочих днів (змін) склала 38. Середньоденна заробітна плата: 2900,00грн./ 38 = 76,32 (грн.). Відтак, станом на 07 березня 2018 року сума, що підлягає стягненню з відповідача за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 76,32 грн., за період з 19.04.2016 року по дату ухвалення рішення становить 32436 ( тридцять дві тисячі чотириста тридцять шість) гривень.

Сума страхових виплат (лікарняні): 47,63 грн. х на кількість днів по листу непрацездатності, а саме: декретні - лікарняний по вагітності на 126 днів = 6001.38 грн. та додатковий лікарняний лист на 14 днів = 666.82 грн.; лікарняні - лікарняний лист «Догляд за хворою дитиною» на 10 днів = 476.30 грн., лікарняний лист з стаціонару на 25 днів =1190.75 грн., тому сума яка підлягає стягненню за листами непрацездатності в зв`язку із хворобою, вагітністю та пологами становить 8335,25 (вісім тисяч триста тридцять п`ять) грн. 25 копійок.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині поновлення на роботі, зобов`язання внести до трудової книжки запис про прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення оплати за листами непрацездатності, суд 1 інстанції виходив з того, що факт перебування ОСОБА_11 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 матеріалами справи підтверджений,хоча відповідний запис в трудовій книжці й відсутній. Позивачка була звільнена з роботи в супереч вимогам ч. 3 ст.184 КЗпП України, що є підставою для поновлення її на роботі із зобов`язанням відповідача внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про прийняття на роботу продавцем-консультантом магазину з 1 жовтня 2015 року, стягнення оплати за листами непрацездатності в зв`язку із хворобою, за вагітністю та пологами, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, виходячи з розрахунку наведеного судом.

Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частин 1, 3 та 4 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Таким чином, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

За змістом ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до підпункту «л» пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р, N 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно із абзацом 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на число календарних днів за цей період.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В абзаці 3 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992р. зазначено, якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата проводиться стосовно до правил ч.2 ст.235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень п.9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Зі справи вбачається, що позивач за усною домовленістю з відповідачем здійснювала реалізацію товарів у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3». При цьому дані відносини не були оформлені в установленому КЗпП України порядку шляхом укладання між сторонами трудового договору чи угоди. Крім того, жодних наказів про прийняття позивача на роботу та її подальше звільнення відповідач не виносила, а також не було зроблено відповідних записів про це в трудовій книжці.

Однак, судом 1 інстанції встановлено факт перебування ОСОБА_12 з ФОП ОСОБА_2 у фактичних трудових відносинах, та була звільнена 18 квітня 2016 року, як зазначає відповідач, за прогул без поважних причин, що не заперечувалося сторонами по справі.

Згідно медичної довідки від 05.04.2016 року вбачається, що ОСОБА_4 знаходилась під наглядом лікаря акушера - гінеколога з приводу вагітності 18 тижнів (а.с. 10).

Листи непрацездатності за періоди: з 08.04.2016 року по 17.04.04.2016 року, з 19.04.2016 року по 13.05.2016 року, з 12.07.2016 року по 15.11.2016 року, з 15.11.2016 року по 28.11.2016 та свідчать, що ОСОБА_4 у зазначених періодах перебувала на лікарняному у зв`язку з хворобою та вагітністю (а.с.а.с. 6, 7, 8,9).

Відповідно до свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 від 06.09.2016 року, вбачається, що у ОСОБА_4 народилась дитинаи - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

Відповідно до вимог частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається. Частина 1 статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При розгляді справи суд 1 інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту перебування позивачки у фактичних трудових відносинах з відповідачем - ФОП ОСОБА_2 , яка незаконно звільнила ОСОБА_9 , так як остання була вагітна та перебувала на лікарняному, не виконала свої зобов`язання в повному обсязі щодо виплати заробітної плати працівнику, оплати за листами непрацездатності в зв`язку із хворобою, за вагітністю та пологами, завдавши позивачці, зокрема, моральну шкоду, а тому дійшов висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог.

Разом з цим, законодавством передбачені загальні правила про позовну давність, зокрема спеціальні строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 233 КЗпП України передбачені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Аналізуючи зазначені правові норми, слід зробити висновок, що застосування наслідків порушення строків звернення до суду, можливо лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто, дані правила мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

Як роз`яснено п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується, виходячи із поважності причин пропуску строку, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальних дій для звернення до суду.

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» вказав, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що про звільнення із займаної посади їй стало відомо від адміністратора магазину "ІНФОРМАЦІЯ_3" - 18 квітня 2016 року, після того як вона вийшла на роботу з лікарняного, та їй було повернуто трудову книжку, яка не містила відповідних записів, навіть про прийняття її на роботу, а із вказаним позовом позивачка звернулася до суду 23 листопада 2017 року, тобто з пропуском строку передбаченого ст.233 КЗпП України, про застосування якого просила відповідачка.

При цьому, позивачка, як на причину пропуску строку зазначила, що весь цей час намагалася відновити свої права шляхом звернення до правоохоронних органів, органів прокуратури та органів соціального захисту. На думку колегії суддів зазначені причини не можна вважати поважними, до того ж позивачка не просила поновити строк звернення до суду з позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Зважаючи на зазначені обставини та на той факт, що відповідачка не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брала участі у розгляді справи, колегія суддів вважає за можливе прийняти до уваги заяву відповідачки про застосування строку звернення до суду з позовом, встановленого ст. 233 КЗпП України, та приходить до висновку про доцільність його застосування до даних правовідносин.

Виходячи з того, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з відповідним позовом, який передбачено ст.233 КЗпП України, та відсутності підстав для його поновлення, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про поновлення на роботі та інші вимоги похідні від цієї вимоги не підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, зобов`язання внести до трудової книжки запис про прийняття на роботу, стягнення оплати за листами непрацездатності, стягнення моральної шкоди - відмовити, з вищезазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 259,268,374,376,381,382-384 ЦПК ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, зобов`язання внести до трудової книжки запис про прийняття на роботу, стягнення оплати за листами непрацездатності, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: