ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5897/19 Справа № 206/3330/18 Суддя у 1-й інстанції - Кушнірчук Р. О. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2019 року по справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Тищенка Олександра Олександровича, заінтересовані особи: Самарський відділ державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Тищенка Олександра Олександровича.

Скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року його та його маму ОСОБА_3 вселено до квартири АДРЕСА_1 . 16 березня 2017 року на виконання вищевказаного рішення суду державний виконавець Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ Тищенко О.О. вселив його до вказаної квартири. Однак, даний факт не зупинив протиправні дії боржника ОСОБА_1 і він самоуправно став не допускати його в спірну квартиру, став застосовувати психологічне насильство, тому він змушений був покинути житло. В час його відсутності боржник змінив замки на вхідних дверях квартири, а нових ключів йому не дав. Тоді він знову звернувся до державного виконавця з заявою про поновлення виконавчого провадження та його примусове вселення. Однак, державний виконавець Тищенко О.О. вийшовши на місце виконання рішення його примусово не вселив посилаючись на те, що в спірну квартиру не дає можливість вселитися ОСОБА_4 , а не боржник. З такими діями державного виконавця, він не згоден, оскільки ОСОБА_4 не має права проживати у спірній квартирі у зв`язку з виселенням, а замки від вхідних дверей були змінені не нею, а боржником ОСОБА_1 .

Виходячи з викладеного та уточнивши вимоги, скаржник просив поновити йому пропущений з поважних причин строк для подання скарги та скасувати постанову від 25 квітня 2018 року про закінчення виконавчого провадження, зобов`язати головного державного виконавця Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Тищенка О.О. поновити виконавче провадження за № 55880427 з виконання виконавчого листа Самарського районного суду м. Дніпропетровська за № 206/418/16-ц, та вселити його - ОСОБА_2 в спірну квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2019 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково та зобов`язано головного державного виконавця Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Тищенка О.О. відновити виконавче провадження за № 55880427 з виконання виконавчого листа Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року.

Ухвала суду мотивована тим, що боржник ОСОБА_3 будучи єдиною особою, яка на законних підставах проживає у вказаній квартирі та має вільний доступ до неї, а відповідно і ключі від змінених замків, однак при цьому не надає їх дублікат чи другий екземпляр стягувачу ОСОБА_2 , що обмежує останнього у вільному доступі до квартири, в яку його вселено за рішенням суду. А тому, відповідно до вимог ч.6 ст. 67 ЗУ «Про виконавче провадження», наявні всі підстави для зобов`язання державного виконавця винести постанову про відновлення виконавчого провадження для повторного примусового вселення стягувача.

При цьому, суд першої інстанції не знайшов законних підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 55880427 від 25 квітня 2018 року, оскільки державний виконавець вселивши стягувача ОСОБА_2 до вказаної квартири, був зобов`язаний закінчити провадження відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження». Крім того, суд вважав неможливим задовольнити вимогу стягувача про зобов`язання державного виконавця вселити його до вказаної квартири, оскільки такий спосіб захисту не є належним та суд не може перебирати на себе функції державних органів та їх посадових осіб, зокрема тих, що покладені на державного виконавця по повторному примусовому вселенню стягувача у разі відновлення виконавчого провадження. Також, суд першої інстанції вважав, що не потребує вирішенню питання про поновлення строку для подання скарги, оскільки строк на її подання не пропущений.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ч. 6 ст. 67 ЗУ "Про виконавче провадження" в якій зазначено, що виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка не перешкоджає його проживанню (перебуванню) не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку. Також апелянт зазначає про відсутність доказів того, що боржником були змінені замки від вхідних дверей у спірну квартиру. Крім того, апелянт зазначає, що розглядаю вказану скаргу, суд першої інстанції вирішив питання про права іншої особи - дружини божника - ОСОБА_4 , яку не було залучено до участі у справі, встановивши, що вона не має права користуватися спірною квартирою і не може бути особою, що чинить перешкоди у її користуванні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2019 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_3 будучи єдиною особою, яка на законних підставах фактично проживає у вказаній квартирі та має вільний доступ до неї, а відповідно і ключі від змінених замків, не надає їх дублікат чи другий екземпляр стягувачу ОСОБА_2 , що обмежує останнього у вільному доступі до квартири, в яку його вселено за рішенням суду. А тому, відповідно до вимог ч.6 ст. 67 ЗУ «Про виконавче провадження», наявні всі підстави для зобов`язання державного виконавця винести постанову про відновлення виконавчого провадження для повторного примусового вселення стягувача.

При цьому, суд першої інстанції не знайшов законних підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 55880427 від 25 квітня 2018 року, оскільки державний виконавець вселивши стягувача ОСОБА_2 до вказаної квартири, був зобов`язаний закінчити провадження. Крім того, суд вважав неможливим задовольнити вимогу стягувача про зобов`язання державного виконавця вселити його до вказаної квартири, оскільки такий спосіб захисту не є належним та суд не може перебирати на себе функції державних органів та їх посадових осіб, зокрема тих, що покладені на державного виконавця по повторному примусовому вселенню стягувача у разі відновлення виконавчого провадження. Також, суд першої інстанції вважав, що не потребує вирішенню питання про поновлення строку для подання скарги, оскільки строк на її подання не пропущений.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 26 лютого 2018 року постановою головного державного виконавця Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Тищенко О.О. було відкрито виконавче провадження № 55880427 з виконання виконавчого листа № 206/418/16-ц, виданого 23 лютого 2017 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська про вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно Акту від 24 квітня 2018 року, складеного головним державним виконавцем Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Тищенко О.О., під час проведення виконавчих дій за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом вселення до квартири АДРЕСА_3 , рішення суду боржником ОСОБА_1 виконано самостійно, стягувачу ОСОБА_2 було передано ключі від квартири для безперешкодного доступу до неї.

25 квітня 2018 року головний державний виконавець Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Тищенко О.О. виніс постанову про закінчення вищевказаного виконавчого провадження у зв`язку з його фактичним виконанням, а саме вселенням ОСОБА_2 у вказану в квартиру.

08 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Самарського ВДВС м. Дніпро ГТУЮ у Дніпропетровській області з заявою про поновлення вищевказаного виконавчого провадження, оскільки боржник ОСОБА_1 з метою перешкоджання у користуванні та проживанні квартирою самоуправно встановив на вхідні двері квартири нові замки, а ключі від них не надав.

З метою перевірки викладених у заяві стягувачем ОСОБА_2 обставин, державним виконавцем був здійснений вихід за адресою вказаної квартири та складений Акт від 23 липня 2018 року, яким встановлено, що боржником ОСОБА_1 не чиняться перешкоди у вільному доступі та користуванні квартирою стягувачу ОСОБА_2 , а ці перешкоди чинить його дружина ОСОБА_4 .. Встановивши, що перешкоди у користуванні вказаною квартирою чинить не боржник ОСОБА_1 , а його дружина ОСОБА_4 , старший державний виконавець Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ в Дніпропетровській області Тищенко О.О. виконавче провадження не відновив.

За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ст.1 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЗУ "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ч.1 ст.18 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом ч.6 ст. 67 ЗУ "Про виконавче провадження" у разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.

Встановлено, що зареєстроване право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 мають: ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 (стягувач), ОСОБА_3 (заінтересована особа).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2006 року, що набрало законної сили, дружину боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 виселено із квартири АДРЕСА_1 ) без надання іншого житлового приміщення.

Вказане свідчить, що ОСОБА_5 не має права користування вищевказаною квартирою, а тому не може бути особою, що чинить перешкоди у її користуванні.

Встановивши, що боржник ОСОБА_3 будучи єдиною особою, що на законних підставах фактично проживає у вказаній квартирі та має вільний доступ до неї, а відповідно і ключі від змінених замків, обмежуючи (заміна замків, не надання ключів від вхідних дверей стягувачу) ОСОБА_2 у вільному доступі до квартири, - суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме боржник у такій формі перешкоджає стягувачу в проживанні (перебуванні) у приміщенні квартири, в яку його вселено за рішенням суду. А тому, відповідно до вимог ч.6 ст. 67 ЗУ "Про виконавче провадження", наявні всі підстави для зобов`язання державного виконавця винести постанову про відновлення виконавчого провадження для повторного примусового вселення стягувача.

При цьому, суд першої інстанції вірно вважав, що не підлягає скасуванню постанова про закінчення виконавчого провадження № 55880427 від 25 квітня 2018 року, оскільки державний виконавець вселивши стягувача ОСОБА_2 до вказаної квартири, а фактично виконавши рішення суду, був зобов`язаний закінчити провадження. До того ж, спеціальна норма ч. 6 ст. 67 вказаного Закону не вимагає скасування постанови про закінчення виконавчого провадження для його відновлення, оскільки дана норма передбачає виключно право саме на повторне здійснення примусового вселення стягувача, яке відповідно є послідуючим після першого вселення, в результаті якого підлягало обов`язкове винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Крім того, суд першої інстанції вірно не задовольнив вимогу стягувача про зобов`язання державного виконавця вселити його до вказаної квартири, оскільки такий спосіб захисту не є належним, так як суд не може перебирати на себе функції державних органів та їх посадових осіб, зокрема тих, що покладені на державного виконавця по повторному примусовому вселенню стягувача у разі відновлення виконавчого провадження.

Встановивши, що строк на подання скарги не пропущений, суд першої інстанції обґрунтовано його не поновив.

Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ч. 6 ст. 67 ЗУ "Про виконавче провадження" в якій зазначено, що виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка не перешкоджає його проживанню (перебуванню) не є боржником, а також те, що суд першої інстанції не залучивши до участі у справі дружину - ОСОБА_4 вирішив питання про її права, - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановленим є факт того, що ОСОБА_3 чинить опір ОСОБА_2 стосовно вселення останнього до спірної квартири, в яку його було вселено рішенням суду. При цьому, ОСОБА_4 до спірних правовідносин не має відношення, оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2006 року її було виселено із спірної квартири, тоді як доказів зворотнього апелянтом надано не було.

Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваної ухвали.

Встановивши викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді вказаної скарги, судом першої інстанції було дотримано вимоги матеріального та процесуального закону, а тому ухвала як законна та обґрунтована повинна бути залишена без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко