№ 2- 2955

2009 рік

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   31 серпня 2009 року                                                                   Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

   в складі: головуючого

                                                                                                    судді Антонюка О.А.

при секретарі – Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Максріелті» до ОСОБА_1, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Ріел Істеіт Дніпро», відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» та товариство з обмеженою відповідальністю «Арктік» про визнання третейської угоди недійсною, скасування рішення третейського суду та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» 16 березня 2009 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсною третейської угоди. 16 квітня 2009 року ТОВ «Максріелті» заявило самостійний позов про визнання третейської угоди недійсною, скасування рішення третейського суду та визнання права власності і ухвалою суду ці позови були об’єднані в одне провадження. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2009 року провадження у справі за позовом ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» до ОСОБА_1, третя особа ТОВ «Максріелті» про визнання третейської угоди недійсною було закрито. Позивач, представник ТОВ «Максріелті», в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилався на те, що третейська угода від 25 січня 2008 року, укладена між ОСОБА_1 та ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» у вигляді третейського застереження у договорі купівлі-продажу від 25 січня 2008 року недійсна, необхідно скасувати рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правозахисний альянс» від 17 червня 2008 року та визнати за позивачем права власності на нерухоме майно, а саме виставковий салон (літ. АВ-2), яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3.  Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує  нікчемністю укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» договору купівлі-продажу нерухомого майна та законністю набуття саме ним у власність спірного майна та просив скасувати рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» № 17/06/08 – Б від 17 червня 2008 року, визнати за ТОВ «Максріелті» право власності на будівлю виставочного салону літ. АВ-2 загальною площею 406.8 кв. м., яка розташована в м. Дніпропетровську по вул. Лазаряна, 3 та визнати третейську угоду недійсною, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що третейська угода і договір були укладені згідно чинного законодавства. Все ними зроблено згідно вимог закону, заборон не було. Ніяких зобов’язань відносно позивача на себе не брав і не бере, нічиїх прав не порушував і відповідальності за будь-що стосовно позивача не несе. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третіх осіб ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» і ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» підтримав позовні вимоги ТОВ «Масріелті», вважає їх обґрунтованими і просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи ТОВ «Арктік» в судовому засіданні підтримав позиції представника відповідача і просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

    Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та представників третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

    В судовому засіданні встановлено, що      25 січня 2008 року між третьою особою ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» та відповідачем ОСОБА_1 була укладена третейська угода, з умовами якої її сторони домовились, що всі спори та розбіжності, що виникли чи виникатимуть між сторонами щодо нерухомого майна, що знаходиться у м. Дніпропетровську по вул. Лазаряна, 3 та щодо договору купівлі-продажу від 25 січня 2008 року вищезазначеного нерухомого майна, укладеного між ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» та ОСОБА_1, підлягають вирішенню в постійно діючому третейському суді при Асоціації «Український правозахисний альянс».     Зазначена третейська угода була укладена у простій письмовій формі.

    Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» (в редакції від 10 січня 2008 року, яка була чинною на момент укладання оскаржуваної третейської угоди) ю ридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

    Відповідно до ст. 13 Закону України «Про третейські суди» третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

    Як вбачається з матеріалів справи, укладена між ОСОБА_1 та ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» третейська угода відповідає приписам ст. 13 Закону України «Про третейські суди», оскільки вона укладена у письмовій формі, підписана сторонами. Крім того, за своїм змістом третейська угода є правочином, який повинен відповідати вимогам ст. 203 ЦК України, які  є необхідними для дійсності правочинів. В ході розгляду справи судом не встановлено невідповідності зазначеної третейської угоди вимогам, викладеним у ст. 203 ЦК України, у зв’язку з чим не встановлено підстав для визнання цієї угоди недійсною.

    Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Натомість, позивачем не доведено наявності передбачених ст. 13 Закону України «Про третейські суди» та ст. 203 ЦК України підстав для визнання укладеної між ОСОБА_1 та ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» недійсною та порушенням цією угодою охоронюваних законом прав та інтересів позивача у справі.

    За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання цієї угоди недійсною, тому суд вважає можливим відмовити в задоволенні позову в цій частині.

    Щодо позовних вимог в частині скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Український правозахисний альянс» від 17 червня 2008 року суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

    25 січня 2008 року між ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» зобов’язалось передати у власність ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме будівлю виставочного салону (літ. АВ-2), яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаря на, 3, а ОСОБА_1 зобов’язався сплатити вартість цього майна.     Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державній реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 210 ЦК України перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Згідно пунктів 6, 9 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 671, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням; дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів вважається датою державної реєстрації правочину.

Як випливає з матеріалів справи та пояснень відповідача ОСОБА_1, підписаний між ним та ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2008 року не був посвідчений нотаріально, а відтак і не здійснювалась його державна реєстрація. За таких обставин зазначений договір купівлі-продажу нерухомого майна не є укладеним, отже він не створив жодних правових наслідків для сторін, у тому числі у вигляді переходу права власності на зазначене у ньому нерухоме майно.

Разом с тим, рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації «Український правозахисний альянс» від 17 червня 2008 року було визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2008 року, укладений між ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» та ОСОБА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на не житлову будівлю (виставочний салон) літ. АВ-2, загальною площею 406.8 кв. м., яка розташована в м. Дніпропетровську по вул. Лазаряна, 3 та складається з приміщень, розташованих: на першому поверсі – 1 виставкова зала площею 191.4 кв. м., 2 – кабінет площею 14.0 кв. м., 3 – кабінет площею 14.3 кв. м., 4 – кабінет площею 7.8 кв. м.5 – коридор площею 10.8 кв. м., 6 – кабінет площею 14.9 кв. м., 7 – комора площею 6.7 кв. м., 8 – коридор площею 27.3 кв. м., 9 – вбиральня площею 2.6 кв. м., 10 – приміщення площею 1.3 кв. м., 11 – комора площею 1.9 кв. м., 12 – сходи площею 6.8 кв. м. разом по першому поверху 299.8 кв. м.; на другому поверсі – 13 вмивальня площею 3.8 кв. м., 14 – вбиральня площею 2.1 кв. м.,15 – кабінет площею 14.4 кв. м., 16 – кабінет площею 14.5 кв. м., 17 – кабінет площею 11.6 кв. м., 18 – кабінет площею 17.0 кв. м., 19 – шафа площею 0.6 кв. м., 20 – кабінет площею 12.2 кв. м., 21 – коридор площею 30.8 кв. м. – разом по другому поверху 107.0 кв. м.; ганок літ. ав. – без акту введення в експлуатацію та зобов’язано комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності  на зазначене майно.

    Як випливає з мотивувальної частини цього рішення правовою підставою для його ухвалення в частині визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2008 року дійсним були приписи ст. 220 ЦК України, за змістом якої   я кщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.  

Натомість, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з їх державною реєстрацією.

Відтак, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2008 року між ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» та ОСОБА_1 не був укладеним, а тому в третейського суду не існувало законних підстав для визнання зазначеного договору дійсним.

Суд також погоджується з доводами позивача щодо відсутності  у п остійно діючого третейського суду при Асоціації «Український правозахисний альянс» повноважень для ухвалення відповідного рішення с огляду на наступне.

Відповідно до ст. 220 ЦК України компетенцією щодо визнання дійсним договору, який не був посвідчений нотаріально, якщо таке посвідчення є обов’язковим, наділений суд. Відповідно до ст. ст. 1, 18 Закону України «Про судоустрій» судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, до системи яких входять  місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

З аналізу вищенаведених положень випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відтак, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції. За таких обставин, не має підстав вважати, що з моменту ухвалення   постійно діючим третейським судом при Асоціації «Український правозахисний альянс» рішення щодо визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2008 року дійсним, такий договір набув відповідного статусу.

Крім того, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, право розпоряджатися, у тому числі продавати своє майно, належить власнику. У той же час, третейським судом не було встановлено, хто був власником майна, яке було предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2008 року.

В ході розгляду даної справи  судом встановлено, що ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» на момент відчуження спірного об’єкту не було його власником, що підтверджується наступним.

    Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08 липня 2005 року було визнано за ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3, у тому числі будівлю виставочного салону літ. АВ-2.

    29 листопада 2005 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» було здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» на зазначене у рішенні господарського суду нерухоме майно, у тому числі літ. АВ-2, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 9099451 від 29 листопада 2005 року.

    Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2007 року по справі № 25/27-07(30/43-07(7/230), яке було залишено в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 січня 2008 року, право власності на будівлю літ. АВ-2, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3, було визнано за ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики».

    Натомість, як випливає з довідки КП ДМБТІ, ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» державну реєстрацію права власності на будівлю виставочного салону літ. АВ-2, яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3 на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2007 року по справі № 25/27-07(30/43-07(7/230) не здійснювало.

    Відповідно до ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Це положення кореспондується зі ст. 182 ЦК України, відповідно до якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

    Зважаючи на те, що ст. 331 ЦК України пов’язує момент набуття права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації права власності на  таке майно, а також враховуючи, що ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» державну реєстрацію права власності на будівлю літ. АВ-2, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3 в встановленому чинним законодавством порядку не здійснило, переходу до нього права власності на цю будівлю не відбувалось.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»  державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

    Таким чином, з огляду на те, що право власності на спірну будівлю літ. АВ-2, на момент укладання договору купівлі-продажу від 25 січня 2008 року та винесення постійно діючим третейським судом при Асоціації «Український правозахисний альянс» оскаржуваного рішення від 17 червня 2008 року, було зареєстроване в КП ДМБТІ за ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро», суд дійшов до висновку, що зазначеним рішенням третейський суд фактично вирішив питання про права та обов’язки цієї особи, яка фактично не була залучена до розгляду справи у третейському суді та участі у цієї справі не приймало. Даний висновок суду ґрунтується також на поясненнях представника ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» та ОСОБА_1, які були надані ними у судовому засіданні.

Надана ОСОБА_1 постанова Вищого господарського суду України від 03 квітня 2008 року по справі № 25/27-07(30/43-07(7/230), якою було залишено в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2007 року по справі № 25/27-07(30/43-07(7/230) та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 січня 2008 року, не спростовує висновків суду.

    Відповідно до ст. 51 Закону України «Про третейські суди» (в редакції, чинної на момент подання позову) рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. При цьому вирішення третейським судом питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, згідно з пунктом 5 частини третьої статті 51 та пунктом 9 частини шостої статті 56 Закону є підставою для скасування рішення третейського суду. Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

    Як зазначає позивач про існування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Український правозахисний альянс» від 17 червня 2008 року, йому стало відомо лише у березні 2009 року, коли він дізнався про реєстрацію права власності на спірний об’єкт за відповідачем в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації». Оскільки суду не надано доказів того, що позивач міг дізнатися або дізнався про винесення оскаржуваного рішення третейським судом раніше, ніж була здійснена державна реєстрація права власності відповідача в КП ДМБТІ, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення з відповідними вимогами до суду.

    За таких обставин суд дійшов до висновку, що рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Український правозахисний альянс» № 17/06/08-Б від 17 червня 2008 року по справі № 13/06/08-Б підлягає скасуванню на підставі пункту 5 частини третьої статті 51 Закону України «Про третейські суди» в редакції від 31 березня 2009 року.

    Щодо позовних вимог ТОВ «Максріелті» про визнання за ним права власності на будівлю виставочного салону літ. АВ-2, яке розташоване за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3, вивчивши матеріали справи, суд не вбачає наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або визнається іншою особою. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в цьому випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із представлених ним доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

    Судом встановлено, що 07 липня 2008 року ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» на підставі ст. ст. 346, 346 ЦК України відмовилося від права власності на нерухоме майно, яке розташоване з адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3, а саме будівлю літ. АВ-2, яка йому належала на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2007 року по справі № 25/27-07(30/43-07(7/230) на користь ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро». Зазначена заява була посвідчена нотаріально.  

    Відповідно до ч. 3 ст. 347 ЦК України у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Право власності на зазначені об’єкти КП ДМБТІ ДОР було зареєстроване за ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро».

    Крім того, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від  по справі № 25/27-07(30/43-07(7/230) від 05 березня 2009 року було скасоване рішення суду по даній справі від 09 листопада 2007 року, яким за ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» було визнано право власності на спірне майно, скасоване та  відмовлено ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» у задоволені позову про визнання за ним права власності на будівлі літ. АВ-2, які розташовані за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3. Зазначене рішення було обґрунтоване тим, що на момент ухвалення рішення суду від 09 листопада 2007 року не існувала передбачених законом підстав для визнання за ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» права власності на спірне майно.

    Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

    Зважаючи на наведене, суд погоджується з висновками позивача, що належності спірного майна станом на 29 липня 2009 року, на праві власності на законних підставах  саме ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро».

    29 липня 2008 року загальними зборами учасників ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» було прийняте рішення прийняти участь та увійти до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Максріелті» та як внесок до статутного капіталу ТОВ «Максріелті» передати йому за актом приймання-передавання будівлю виставкового салону літ. АВ-2, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3. 29 липня 2008 року між ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» та ТОВ «Максріелті» був підписаний акт приймання-передавання майна до статуту ТОВ «Максріелті».

Відповідно до ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу. Вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлене законом.

Оскільки між ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» та ТОВ «Максріелті» був складений відповідний акт приймання-передавання майна до статутного капіталу ТОВ «Максріелті». Отже, передача спірного майна до статутного капіталу ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро» фактично відбулася, що також відображено у пункті 6.3 статуту ТОВ «Максріелті» та додатку № 1 до нього, в редакції зареєстрованої виконавчим комітетом Дніпропетровського міської ради 31 липня 2008 року та в редакції, зареєстрованої виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03 вересня 2009 року.

Отже, оскільки така підстава набуття майна у власність, як внесок майна до статутного капіталу, прямо передбачена законом, то внаслідок передачі спірного майна ТОВ «Ріел Ісеіт Дніпро» як внесок до статутного фонду ТОВ «Максріелті», право власності на спірне майно фактично було набуте ТОВ «Максріелті» і його доводи про належність йому на праві власності спірного майна є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.  

Щодо доводів відповідача ТОВ «Арктік» щодо законності набуття ним права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_1 02 березня 2009 року, суд, вивчивши матеріали справи та наявні в них докази, вважає зазначені доводи необґрунтованими, виходячи з наступного.

      02 березня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Арктік» був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ТОВ «Арктік» придбало у ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: приміщення літ. АВ-2, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за № 386 та була здійснена  державна реєстрація права власності в КП ДМБТІ.

Як вбачається з цього договору купівлі-продажу, нежитлова будівля літ. АВ-2, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3, була власністю продавця – ОСОБА_1, на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Український правозахисний альянс» від 17 червня 2008 року, яке було зареєстроване КП ДМБТІ ДОР за № 26490972.

 Відповідно до ст. 658 ЦК України   право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не набув права власності на будівлю АВ-2, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3, оскільки договір між ним та ВАТ «Дніпропетровський завод шахтної автоматики» від 25 січня 2008 року не був укладений в силу приписів ст.ст. 610, 640 ЦК України, а тому і не мав право його відчужувати відповідно до ст. 658 ЦК України, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Арктік» договір купівлі-продажу від 02 березня 2009 року є недійсним, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 658, 319 ЦК України.

Відповідно до приписів узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Матеріалами справи та поясненнями сторін підтверджується той факт, що спірне майно з фактичного володіння ТОВ «Ріел Істеіт Дніпро», а в подальшому із володіння ТОВ «Максріелті», не вибувало, оскільки останні використовували спірне майно в своїй господарській діяльності, передав його в оренду, та несли витрати на його фактичне утримання. Але позивач позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію права власності на належну йому будівлю літ. АВ-2, що розташована за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 3, оскільки право власності на цю будівлю в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР вже зареєстроване за ТОВ «Арктік», а останнє прав власності позивача на спірне майно не визнає. Відтак, має місце порушення прав ТОВ «Максріелті», яке підлягає поновленню шляхом визнання за ним права власності на спірне майно.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно невизнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим скасувати рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» № 17/06/08 – Б від 17 червня 2008 року по справі № 13/06/08 – Б, визнати за ТОВ «Максріелті» право власності на будівлю виставочного салону літ. АВ-2 загальною площею 406.8 кв. м., яка розташована в м. Дніпропетровську по вул. Лазаряна, 3, ТОВ «Максріелті» в задоволенні позовних вимог про визнання третейської угоди недійсною відмовити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Максріелті» судові витрати в вигляді судового збору 345 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 30 грн., а всього 375 грн.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання третейської угоди недійсною, скасування рішення третейського суду та визнання права власності ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають частковому задоволенню.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» № 17/06/08 – Б від 17 червня 2008 року по справі № 13/06/08 – Б.

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю «Максріелті» право власності на будівлю виставочного салону літ. АВ-2 загальною площею 406.8 кв. м., яка розташована в м. Дніпропетровську по вул. Лазаряна, 3 та складається з приміщень, розташованих: на першому поверсі – 1 виставкова зала площею 191.4 кв. м., 2 – кабінет площею 14.0 кв. м., 3 – кабінет площею 14.3 кв. м., 4 – кабінет площею 7.8 кв. м.5 – коридор площею 10.8 кв. м., 6 – кабінет площею 14.9 кв. м., 7 – комора площею 6.7 кв. м., 8 – коридор площею 27.3 кв. м., 9 – вбиральня площею 2.6 кв. м., 10 – приміщення площею 1.3 кв. м., 11 – комора площею 1.9 кв. м., 12 – сходи площею 6.8 кв. м. разом по першому поверху 299.8 кв. м.; на другому поверсі – 13 вмивальня площею 3.8 кв. м., 14 – вбиральня площею 2.1 кв. м.,15 – кабінет площею 14.4 кв. м., 16 – кабінет площею 14.5 кв. м., 17 – кабінет площею 11.6 кв. м., 18 – кабінет площею 17.0 кв. м., 19 – шафа площею 0.6 кв. м., 20 – кабінет площею 12.2 кв. м., 21 – коридор площею 30.8 кв. м. – разом по другому поверху 107.0 кв. м.; ганок літ. ав.

Товариству з обмеженою відповідальністю «Максріелті» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання третейської угоди недійсною відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Максріелті» судові витрати в вигляді судового збору 345 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 30 грн., а всього 375 грн.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                      Суддя -