ПОСТАНОВА

Іменем України

09 липня 2019 року

м. Київ

справа №1840/2871/18

адміністративне провадження №К/9901/14852/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є.А.,

суддів: Білоуса О.В., Гусака М.Б.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

представники: позивача - адвокат Кутай А.В., відповідача - Семерня І . Ю .,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 (головуючий - суддя Кравченко Є.Д.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 (судді Бенедик А.П., Гуцал М.І., Донець К.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби (ГУ ДФС) у Сумській області та заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області Больбіта Юрія Леонідовича про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Сумській області та заступника начальника ГУ ДФС у Сумській області Больбіта Ю.Л. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Сумській області від 18.07.2018 №0043811303, №0043821303, №0043831303 про збільшення сум грошових зобов`язань з акцизного податку на транспортні засоби (крім мотоциклів та велосипедів) на 212`567,54 грн, з податку на додану вартість (ПДВ) з ввезених на територію України товарів на 92`579,39 грн, з мита на товари, які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України, на 22`029,95 грн. Позивач також просив суд відшкодувати йому судові витрати.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилається на те, що контролюючий орган визначив суми грошових зобов`язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями всупереч його статусу як нерезидента України станом на 19.05.2017 (дата ввезення ним автомобіля на митну територію України в режимі тимчасового ввезення до одного року для особистого користування), без урахування обставин щодо місця його постійного проживання в державі Ізраїль, місто Бать-Ям, та, що на момент ввезення автомобіля на митну територію України у його паспорті громадянина України для виїзду за кордон були відсутні будь-які відмітки про зняття його з постійного консульського обліку в Посольстві України в державі Ізраїль.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.11.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019, позов задоволений частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 18.07.2018 №0043811303, №0043821303, №0043831303; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Сумській області судовий збір у розмірі 3`351,77 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме: у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на дату ввезення ОСОБА_3 на митну територію України автомобіля для особистого користування в режимі тимчасового ввезення у його паспорті громадянина України для виїзду за кордон був запис щодо постійного консульського обліку в Посольстві України в державі Ізраїль, а будь-які докази, що позивач був обізнаний щодо факту зняття його з такого обліку з 01.04.2014, як про це зазначено в листі Міністерства закордонних справ України від 16.11.2018, відповідач не надав. Як на докази статусу позивача як нерезидента України на дату ввезення автомобіля суд послався на те, що позивач мав паспорт громадянина держави Ізраїль і що відповідно до даних облікової картки громадян України, які постійно проживають за кордоном, копія якої була надана суду Міністерством закордонних справ України, місцем його постійного проживання за кордоном є АДРЕСА_2 .

У касаційній скарзі ГУ ДФС у Сумській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи доводи, наведені в касаційній скарзі, ГУ ДФС у Сумській області зазначає, що позивач протиправно ввіз на митну територію України автомобіль «Volvo S80» у митному режимі «тимчасове ввезення» з використанням спрощеного митного контролю («зелений коридор») без сплати митних платежів, оскільки заявлені ним дані про перебування на постійному консульському обліку в Посольстві України в державі Ізраїль не відповідали дійсності і були спростовані отриманою інформацією від Міністерства закордонних справ України (лист від 15.02.2018 №71/ПР/16-523/2-219), згідно з якою 01.10.2013 позивач був знятий з такого обліку. Крім того, відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що статус позивача як резидента України станом на 19.05.2017 підтверджується даними інформаційної системи «Податковий облік», відповідно до яких позивач з 15.09.2009 по 26.09.2018 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець, здійснював підприємницьку діяльність в Україні зі сплатою відповідних податків і зборів, нараховував та сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як платник єдиного податку. Згідно з даними податкової звітності він мав найманих працівників, яким виплачував заробітну плату і утримував податки і збори у порядку і строки визначені податковим законодавством України. З огляду на це ГУ ДФС у Сумській області вважає, що позивач як резидент України зобов`язаний був сплатити відповідні митні платежі при ввезенні автомобіля на митну територію України.

Заперечуючи проти касаційної скарги у відзиві на скаргу, представник позивача адвокат Кутай А.В. зазначає, що суди попередніх інстанції правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин, зокрема, врахували, що на дату ввезення автомобіля на митну територію України у паспорті ОСОБА_3 як громадянина України не було відмітки про зняття з постійного консульського обліку в Посольстві України в державі Ізраїль, а відповідачі не надали будь-яких доказів, що ОСОБА_3 не мав статусу громадянина-нерезидента. На той час ОСОБА_3 вже був громадянином держави Ізраїль і як нерезидент мав право на тимчасове ввезення на митну територію України транспортного засобу для особистого користування на строк до одного року без сплати митних платежів.

Заступник начальника ГУ ДФС у Сумській області Больбіт Ю.Л., як другий відповідач у справі, не реалізував право подати відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень адвоката Кутая А.В. щодо змісту і вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для збільшення позивачу грошових зобов`язань згідно з податковими повідомленнями рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки, викладені в акті від 04.06.2018 №3976/18-28-13-03/2569122093/214 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_3 з питань державної митної справи під час здійснення митного контролю та оформлення транспортного засобу - автомобіля «Volvo S80», реєстраційний номер НОМЕР_1 (товарна позиція 8703 згідно з УКТ ЗЕД), в якому зроблено висновок про порушення позивачем статей 279, 280, частини 3 статті 380 Митного кодексу України (МК України), статей 190, 193, 214, 215 Податкового кодексу України (ПК України). Перевірка проведена згідно з наказом начальника ГУ ДФС у Сумській області від 04.06.2018 № 905 на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, пункту 7 статті 336, частини третьої статті 345, пункту 1 частини другої статті 351 МК України. Правомірність наказу про проведення перевірки, як і самої перевірки, позивач не оспорює.

В акті перевірки зафіксовано, що згідно з даними електронного журналу пасажирського пункту пропуску АСМО «Інспектор» громадянин України ОСОБА_3 на автомобілі «Volvo S80», VIN-код НОМЕР_2 , німецький реєстраційний номер НОМЕР_1 , слідуючи у напрямку руху «В`їзд в Україну» з метою особистого користування транспортним засобом в митному режимі тимчасового ввезення до одного року, заїхав 19.05.2017 о 13:46:06 год. у коридор спрощеного митного контролю («зелений коридор») митного поста «Бачівськ» Сумської митниці ДФС. Зазначений транспортний засіб позивач оформив у режимі «тимчасове ввезення» на митну територію України терміном на один рік. Коридор спрощеного митного контролю («зелений коридор») позивач обрав на власний розсуд.

Транспортний засіб позивач ввіз на митну територію України тимчасово без письмового декларування та сплати відповідних митних платежів як громадянин-нерезидент України.

Підставою для оформлення автомобіля в режимі «тимчасове ввезення» без сплати митних платежів відповідно до обраного позивачем спрощеного митного контролю був запис у пред`явленому ним паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 про його перебування на постійному консульському обліку в Посольстві України в державі Ізраїль (запис у проставленому на 5-й сторінці паспорту штампі «Прийнятий на консульський облік в КВ Посольства України в Державі Ізраїль 11 вересня 2000», засвідчений підписом консульської посадової особи та малою гербовою печаткою). Після закінчення митного контролю контролюючий орган, отримавши лист Міністерства закордонних справ України від 15.02.2018 №71/ПР/16-523/2-219, встановив, що запис «Прийнятий на консульський облік в КВ Посольства України в Державі Ізраїль 11.09.2000» в наданому позивачем на митниці паспорті для використання коридору спрощеного митного контролю («зелений коридор») з 01.10.2013 не відповідає дійсності щодо перебування позивача на постійному консульському обліку. Будь-яких інших відомостей з доказами свого статусу нерезидента України позивач для виконання митних процедур 19.05.2017 контролюючому органу не надав.

Особливості тимчасового ввезення громадянами транспортного засобу особистого користування на митну територію України врегульовано статтею 380 МК України.

Згідно з частиною першою цієї статті тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Транспорті засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами (частина друга цієї статті).

Абзацами першим та другим частини третьої статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.

Строки, передбачені абзацами першим та другим цієї частини, можуть бути продовжені органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів (абзац третій частини третьої статті 380 МК України).

Громадяни-резиденти, які перебувають на тимчасовому консульському обліку в консульській установі України за кордоном, мають право тимчасово ввозити на митну територію України під письмове зобов`язання про зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, один транспортний засіб особистого користування, що класифікується за товарною позицією 8703 (крім товарної підпозиції 8703 10) згідно з УКТ ЗЕД, та причіп до нього, що класифікується за товарною підпозицією 8716 10 згідно з УКТ ЗЕД (за умови ввезення разом із транспортним засобом), на строк, що не перевищує 60 днів протягом одного календарного року (який може бути як безперервним, так і з перервами), без сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Зазначені транспортні засоби можуть бути тимчасово ввезені на митну територію України за умови подання органу доходів і зборів документів, що підтверджують право власності громадянина на такі транспортні засоби та їх реєстрацію на території відповідної країни (абзац четвертий частини третьої статті 380 МК України).

Наведені норми встановлюють різні режими митного контролю та сплати митних платежів в залежності від правового статусу громадянина, який здійснює ввезення транспортного засобу для особистого користування, розрізняючи два статуси: нерезидента і резидента.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, що не оспорюється і сторонами, при ввезенні на митну територію України автомобіля «Volvo S80», VIN-код НОМЕР_2 , німецький реєстраційний номер НОМЕР_1 , який класифікується за товарною позицією 8703 згідно з УКТ ЗЕД, для особистого користування, позивач надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 із записом у штампі «Прийнятий на консульський облік в КВ Посольства України в Державі Ізраїль 11.09.2000», затвердженим підписом консульської посадової особи та малою гербовою печаткою.

Такий запис згідно з положеннями пунктів 2.1 та 2.4 Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають за кордоном, та дітей-громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011 №337, робиться при прийнятті на постійний консульський облік громадян України, які відповідно до чинного законодавства України, є такими, що постійно проживають за кордоном.

Саме наявність відповідного запису у паспорті позивача стала підставою для оформлення контролюючим органом пропуску автомобіля позивача без письмового декларування та без сплати відповідних митних платежів.

Згідно з пунктом 24 статті 4 МК України митний контроль визначено як сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що процедура митного контролю не завершується пропуском товарів на митному кордоні. Контролюючі органи вправі проводити перевірки платників податків після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення, зокрема, в разі отримання інформації від уповноважених органів про недостовірність наданих особою, яка ввозить товар на митну територію України, даних, незалежно від обізнаності особи щодо дійсного змісту таких даних.

Правовий статус резидента/нерезидента України визначається нормами Митного та Податкового кодексів України.

Відповідно до підпункту "в" пункту 33 та підпункту "в" пункту 50 статті 4 МК України резидентом визнаються фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами є фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

Згідно з нормами абзаців першим - шостим підпункту "в" підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Визначення фізичних осіб - нерезидентів у ПК України здійснено від зворотного: якщо особа не визнається резидентом за жодним з критеріїв, передбачених в абзацах 4-10 підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, вона вважається нерезидентом, про що зазначено в абзаці сьомому цього підпункту.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зміст наведеної норми на контролюючий орган покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування висновку про порушення платником податків норм податкового/митного законодавства, що став підставою для визначення суми грошового зобов`язання.

Водночас, в разі надання відповідачем - контролюючим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податків правопорушення, на платника покладається обов`язок спростувати обґрунтовані доводи відповідача.

Це відповідає нормі частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки при ввезенні автомобіля на митну територію України позивач для підтвердження свого права на cпрощений митний режим як нерезидента пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон із записом, який засвідчував перебування його на постійному консульському обліку і достовірність якого за результатами митного контролю була спростована, а позивач не надав інших доказів на підтвердження свого статусу як нерезидента станом на дату ввезення автомобіля, контролюючий орган правомірно у відповідності з частиною третьою статті 380 МК України визначив позивачу суми грошових зобов`язань з митних платежів згідно з нормами ПК України. Та обставина, що позивач в запереченнях на акт перевірки повідомив, що він отримав паспорт громадянина держави Ізраїль, обґрунтовано не була взята контролюючим органом до уваги як така, що не може вплинути на прийняття рішення, оскільки одне лише перебування у громадянстві іншої держави не підтверджує статус особи як нерезидента.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанції внаслідок неправильного тлумачення норм підпункту "в" підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України дійшли протилежного висновку, не звернувши увагу, що встановлені цими нормами критерії визначення особи як резидента/нерезидета не обмежуються громадянством чи місцем проживання особи.

Дані облікової картки, копія якої була направлена на запит суду Міністерством закордонних справ України додатком до листа від 16.11.2018, стосуються періоду перебування позивача на консульському обліку в Посольстві України в державі Ізраїль: анкета облікової картки заповнена ОСОБА_3 11.09.2000. Позивач не наводить заперечень на спростування доводу відповідача щодо його статусу резидента станом на 19.05.2017 з огляду на реєстрацію його суб`єктом підприємницької діяльності та здійснення ним такої діяльності в Україні.

За наведених обставин справи суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм підпункту "в" підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України норм підпункту "в" підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_3 станом на 19.05.2017 мав статус нерезидента, а оскаржувані ним податкові повідомлення - рішення є протиправними.

Відповідно до положень частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права, як встановлено частиною третьою цієї статті, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для відшкодування судових витрат особі, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа, є задоволення позову судом.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).

Таким чином, судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 скасувати, в позові ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області та заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області Больбіта Ю.Л. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Є.А. Усенко

О.В. Білоус

М.Б. Гусак,

Судді Верховного Суду