Справа № 521/20396/18

Провадження №2/521/1262/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі головуючого суді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Демідов Сергій Сергійович, про визнання договору купівлі - продажу недійсним, поновлення права власності та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Демідов С.С., про визнання договору купівлі - продажу недійсним, поновлення права власності та виселення. Просить ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 укладений від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 21.08.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Демидовим Сергієм Сергійовичем і зареєстрований в реєстрі за №593. Також просить поновити йому право власності на вказану квартиру та виселити з неї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У підтвердження своїх вимог позивач посилається на те, що він є власником вищезазначеної квартири на підставі договору дарування від 28.09.2007 року. У період з 2015 року та по теперішній час він у вказаній квартирі не проживав, однак, у вересні 2018 року йому стало відомо, що власником квартири значиться інша особа - ОСОБА_2 , яка набула право власності на підставі договору купівлі - продажу від 21.08.2018 року. Позивач вказує, що жодного договору не укладав і не мав такого наміру, ніяких обтяжень на неї не було, повноважень на розпорядження своїм майном нікому не надавав, оригінали всіх правовстановлюючих документів знаходяться у нього, він ніколи їх не втрачав та не передавав.

ОСОБА_3 залучений до справи у якості відповідача, оскільки на момент укладення правочину перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , а майно набуте під час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільно сумісної власності, відповідно до ст. 60 СК України.

Таким чином, позивач вважає, що оспорюваний правочин укладений від його імені, однак без його відома та волі на його укладення, а тому просить визнати його недійним, поновити за ним право власності та усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення з неї відповідачів.

Позивач приймав участь у судовому засіданні, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі також приймали участь у судовому засіданні, позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення.

Представником відповідача ОСОБА_2 було надано відзив на позовну заяву, в якій він зазначає, що договір купівлі - продажу квартири укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був вчинений відповідно до вимог ЦК України, посвідчений нотаріусом у встановленій формі, а ОСОБА_2 виконала всі умови договору, шляхом передачі грошових коштів, а тому цей договір є дійсним та у задоволені позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Демідов С.С. прийняв участь у першому судовому засідання, в якому підтвердив, що позивач не приймав участь у посвідченні договору, у подальших судових засіданням участі не приймав, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений у встановленому законом порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, вислухавши думку учасників процесу, приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира була приватизована позивачем та його матір`ю в рівних частках на підставі розпорядження органу приватизації №15197 від 27.07.1993 року, свідоцтво про право власності на житло від 27.07.1993 року, реєстровий №3-1721. В подальшому матір подарувала ОСОБА_1 належну їй Ѕ частину квартири, що підтверджується договором дарування серії ВКА №059840, зареєстрований в реєстрі за №6089. В вказаній квартирі позивач не проживав.

Так, 25.09.2018 року ОСОБА_1 було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №139082937, відповідно до якої власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 вказано ОСОБА_2 , підставою набуття права власності є договір купівлі - продажу серія та номер: 593 від 21.08.2018 року, зареєстрований приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С.С. У зв`язку з наведеними обставинами ОСОБА_1 звернувся з заявою до правоохоронних органів про скоєння відносно нього кримінального правопорушення.

В ході розгляду цивільної справи позивачем було надано копію обвинувального акту по кримінальному провадженню №120181605000001892 відносно осіб, причетних до незаконного заволодіння квартирою, з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у якості потерпілих.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов`язків, на що спрямовано правочин.

Частиною 3 статті 215 ЦК України встановлено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у п. 2 зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 4, 5, 6, 18, 265 ЦПК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Так, судом було витребувано з УДМС України в Черкаській області інформацію стосовно того, де, коли та на чиє ім`я було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , який використовувався для посвідчення особи ОСОБА_1 при укладанні правочину. З відповіді УДМС України в Черкаській області встановлено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 видано 17.04.1996 року Соснівським РВ УМВС України в Черкаській області на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час вказаний паспорт визнано недіючим та втраченим.

У відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України, майно, яке є предметом судового розгляду та відчужено без волі власника, а саме ОСОБА_1 , а тому право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-1цс15.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 про те, що вона є добросовісним набувачем, а спірна квартира вибула з власності позивача за його волею, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки від імені власника квартири діяла інша особа, що підтверджено матеріалами справи та позивачем ОСОБА_1 , чим порушено права законного власника.

На підставі ст. 388 ЦК Украйни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом із цим, суд зазначає, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Таким чином, право позивача обрати такий спосіб захисту свого порушеного права як визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, залежить від того, чи порушено таким правочином його право. У випадку встановлення такого порушення, визнання правочину недійсним є способом захисту порушеного права позивача, який він може обрати на власний розсуд (ст. 20 ЦК України). А порушення прав позивача встановлено матеріалами справи, в тому числі наданим обвинувальним актом.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що оспорюваний договір купівлі - продажу квартири не відповідає вказаним вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, так як був укладений шляхом використання підроблених документів і не відповідає волевиявленню дійсного власника нерухомого майна, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків його недійсності, передбачених законом.

Отже, у зв`язку з визнанням оспорюваного договору купівлі - продажу недійсним, та враховуючи наслідки недійсності правочину, встановлені законом, суд вважає за необхідне поновити право власності та повернути квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , визнавши за ним право приватної власності на вказану квартиру.

Що стосується позовних вимог про виселення, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно зі ст.ст. 317, 319 ЦК України, власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У ч. 1 ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло: житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України). Права власника житлового будинку, квартири, визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачають право власника користуватися житлом для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України, визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Підставою для користування спірною квартирою є виключно право власності, а з витребуванням майна з володіння його право припиняється, що приводить й до припинення усіх правомочностей, що витікають з такого суб`єктивного права особи на майно.

Враховуючи вищенаведене, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втрачає право на користування квартирою АДРЕСА_1 , а тому підлягають виселенню звідти без надання іншого житла.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З урахуванням цього, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати пов`язані з сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 520 грн. 80 коп. з кожного.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 81, 82, 141, 149, 153, 156, 158, 267 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 , до ОСОБА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_4 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Демідов Сергій Сергійович, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_4 , про визнання договору купівлі - продажу недійсним, поновлення права власності та виселення - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 укладений від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 21.08.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Демидовим Сергієм Сергійовичем і зареєстрований в реєстрі за №593.

Поновити право власності та повернути квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , визнавши за ним право приватної власності на вказану квартиру.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 3 520 (три тисячі п`ятсот двадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Малиновський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Головуючий