справа № 2-401/2010 рік

РІШЕННЯ

Іменем  України

03 березня 2010 р.                                                                                                                     м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді – Цветкова О. Я.

при секретарі – Пшеничній Г. О.,

за участю:

позивача та її представника за ордером адвоката ОСОБА_1,

відповідача та його представника за довіреністю ОСОБА_2,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_3 звернулась до Керченського міського суду АР Крим з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, що було набуте за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

    ОСОБА_4 звернувся до Керченського міського суду АР Крим з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні особистим майном та поділ майна.

    Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 22.05.2007 р. було визнано мирову угоду між сторонами та закрито провадження у справі.

    Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 21.10.2009 р. ухвалу Керченського міського суду АР Крим від 22.05.2007 р. було скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

    У судовому засіданні, що відбулось 03.03.2010 р. позивач за зустрічною позовною заявою та його представник за довіреністю ОСОБА_2 відмовились від зустрічної позовної заяви.

    Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 03 березня 2010 р. відмова прийнята судом, провадження у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні особистим майном та поділ майна було закрито.

    Позивач письмовою заявою від 14.12.2009 р. уточнила позовні вимоги, просила припинити право спільної часткової власності та визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме на домоволодіння АДРЕСА_1. Уточнені п озовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4  за час перебування у зареєстрованому шлюбі набули право спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1  в рівних частках, тобто по ? частці кожен. Шлюб розірвано в грудні 2006 р. відповідач після розірвання шлюбу отримав у своє користування та розпорядження речі за переліком, що є в матеріалах справи, а також два автомобіля та дві земельні ділянки, тому позивач вважає, що відповідач отримав в компенсацію вартості його частки певне майно та відмовився від частки у спільному майні.

    Позивач ОСОБА_3 та її представник за ордером адвокат ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

    Відповідач ОСОБА_4 та його представник за довіреністю ОСОБА_2 проти задоволення уточнених позовних вимог заперечували з тих підстав, що за переліком, що є в матеріалах справи відповідач отримав своє особисте майно, що не підлягає поділу, припинення права спільної часткової власності можливе тільки за умов, визначених ст. 365 Цивільного кодексу України, які повністю у даному випадку відсутні. Частка відповідача не є незначною, вартість ? частки домоволодіння АДРЕСА_1, а також можливість виділу її в натурі не визначені експертним шляхом, а позивач відмовляється від проведення експертизи. За вказаних умов просили у задоволенні позову відмовити.  

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає залишенню без задоволення у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4  перебували у зареєстрованому шлюбі до 15.12.2006 р., що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.5). Від спільного життя в подружжя народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).  

За час перебування у зареєстрованому шлюбі набули право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частках, тобто по ? частці кожен, що підтверджується договором купівлі-продажу від 20.10.2000 р. (а.с.7), технічним паспортом (а.с.8-10), домовою книгою (а.с.11-12), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.32,46).

Крім того, сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі було придбано та зареєстровано за відповідачем два автомобіля НОМЕР_1, а також РАФ-2203 державний номер НОМЕР_2, що підтверджено відповідними довідками (а.с.14,193) та не заперечується відповідачем. Крім того, позивач зазначила, що у користуванні відповідача знаходяться дві земельні ділянки, розташовані на території Войковської сільської ради Ленінського району АР Крим (а.с.15).

Втім, уточнена позовна заява, що була подана 14.12.2009 р. та яку підтримали у судовому засіданні позивач та її представник, не містить вимог щодо поділу спільного майна подружжя, а містить лише вимоги щодо припинення права спільної часткової власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та визнання за позивачем права власності на нього (а.с.176), тому суд, керуючись вимогами ст. 11 ЦПК України розглядає справу тільки в межах заявлених вимог.

Інвентаризаційна вартість вказаного домоволодіння станом на 2007 рік згідно з довідкою КРП «Керченське міське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» від 13.04.2007 р. становила 51635 грн. (а.с.13). Таким чином, вартість ? частки становить 25817,50 грн.

Вказана вартість частки домоволодіння у судовому засіданні відповідачем та його представником, була не визнана належною, як така, що не відповідає дійсній (ринковій) вартості.

На пропозицію суду щодо проведення судово-будівельної експертизи з приводу з’ясування питань щодо можливості поділу домоволодіння в натурі та визначення дійсної (ринкової) вартості домоволодіння позивач та її представник відмовились від її проведення, вказуючи на те, що відповідач вже отримав компенсацію в натурі та сторони раніше домовились згідно з мировою угодою, визнаною ухвалою суду від 22.05.2007 р. щодо припинення права відповідача на ? частку домоволодіння .

Втім, відповідно до ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Позивачем та її представником не надано суду договору про поділ нерухомого майна, який би за формою відповідав вимогам ст. 367 Цивільного кодексу України, тому суд не бере такі доводи про наявність згоди співвласників про поділ спільного майна до уваги.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції  України, ст. ст. 319, 358 ЦК України  всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо  захисту  права спільної часткової власності.

Виходячи з цих положень правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 Цивільного кодексу України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою

Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Суд також враховує положення п. 7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» N 20 від 22.12.1995 р. про те, що оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним. Також суд бере до уваги, що відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», за відсутності згоди на отримання компенсації присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не було доведено тих обставин, на які вона посилалась, зокрема щодо отримання відповідачем справедливої компенсації в рахунок вартості його ? частки у спільній частковій власності на домоволодіння, а також щодо відмови відповідача від його частки у спільному майні.

З огляду на вказані вимоги чинного законодавства та враховуючи, що позивачем заявлені вимоги про припинення права відповідача на ? частку у майні, що належить сторонам на праві спільної часткової власності без визначення вартості вказаної частці та без попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, у суду немає правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АРК протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга також може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга буде подана в десятиденний строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                     О. Я. Цветков