справа №2-592/2010 рік

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем  України

10 березня 2010 р.                                                                                                      м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді – Цветкова О. Я.

при секретарі – Пшеничній Г. О.,

за участю представника позивача за довіреністю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керч цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Феодосійської товарної біржі та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Керченського міського суду АР Крим із позовом до Феодосійської товарної біржі та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 08 вересня 1998 року на Феодосійській товарній біржі від імені позивача та ОСОБА_3 було укладено письмовий договір про купівлю-продаж квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. За умовами вказаного договору ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила вказану квартиру та сплатила її вартість у розмірі 5400 грн. Придбана позивачем квартира була зареєстрована за нею ОП «Керченське бюро технічної інвентаризації» 16 вересня 1998 р. У зв'язку з тим, що сторонами виконано усі умови договору, а саме - покупцем повністю сплачена вартість майна, а продавцем прийнято гроші по договору, передано покупцеві майно, але договір купівлі-продажу майна нотаріально не посвідчений, просить суд визнати договір купівлі-продажу квартири дійсним та визнати за нею право власності на квартиру у порядку ст. 220 ЦК України.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов у повному обсязі, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач – Феодосійська товарна біржа явку представника у судове засідання не забезпечила, надіслала до суду письмову заяву, в якій позов визнала, просила розглянути справу за відсутністю представника (а.с.9).

Відповідач – ОСОБА_3, будучі належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи через оголошення у газеті «Урядовий кур’єр» № 34 (4185) від 23 лютого 2010 р., у судове засідання не з’явився, про причини неявки до суду не повідомив. Тому суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на 08 вересня 1998 року на Феодосійській товарній біржі брокерами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від імені позивача та ОСОБА_3 було укладено письмовий договір № 883/98 купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. За умовами вказаного договору ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила вказану квартиру та сплатила її вартість у розмірі 5400 грн. Придбана позивачем квартира була зареєстрована за нею ОП «Керченське бюро технічної інвентаризації» 16 вересня 1998 р. (а.с.4).

ОСОБА_4 24.11.2000 р. зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та взяла його прізвище (а.с.6).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначений Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України, то посилання позивача на вимоги ст. 220 чинного ЦК України є неправильними, а суд застосовує при вирішенні спору норми ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди .

Згідно зі ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Суд зазначає, що у даному випадку за позивачем було зареєстровано право власності на придбану нею квартиру, що підтверджується відповідним реєстраційним написом (а.с.4-зворотній бік).

Позивач вступила у володіння та користування вказаною квартирою, про що зазначила у позові (а.с.3) та що було підтверджено представником позивача у судовому засіданні.

Доказів в обґрунтування ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення вказаного договору позивачем та її представником надано не було. У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири.

Все це свідчить про відсутність спору між сторонами.

Крім того, на підтвердження своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що між сторонами була досягнута згода  з  усіх  істотних  умов договору купівлі-продажу квартири, умови вказаного договору виконані, а сам договір купівлі-продажу квартири не був нотаріально посвідчений у зв’язку з тим, що ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» встановлена відсутність необхідності нотаріального посвідчення вчинених на біржі договорів.

Таким чином, цим позивач та її представник взагалі спростовують факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору посилаючись на відсутність такої необхідності, встановлену Законом України «Про товарну біржу».

Втім, суд зазначає, що відповідно до ст. 3 ЦК УРСР та ст. 2 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, положення Цивільного кодексу УРСР мають пріоритет перед Законом України «Про товарну біржу», у тому числі враховуючи вимоги ч.2 ст. 74 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік щодо застосування до продажу на біржах загальних правил про купівлю-продаж.  

Статтею 3 ЦПК України надано право кожній особі звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст. 27, 31, 119 ЦПК України право визначення підстав і предмета позову належить виключно позивачу й суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 60  ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести  ті  обставини, на які вона посилається як на  підставу своїх  вимог  або  заперечень,  крім випадків, встановлених статтею 61 цього  Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ст. 220 ЦК України, але представником позивача взагалі не надані докази на підтвердження факту ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору, а Феодосійська товарна біржа позов визнала (а.с.9).

Не надані у судове засідання також документи, які б свідчили про порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача. Посилання позивача у позові та представника позивача у судовому засіданні на відмову нотаріусів у вчиненні нотаріальних дій судом не приймаються до уваги з огляду на ненадання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, передбаченої ст. 47 Закону України «Про нотаріат», яка відповідно до ст. 50 вказаного Закону може бути оскаржена.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, які не містять в собі такий спосіб як визнання правочину дійсним.

Відповідно до вказаної норми матеріального закону, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, у сенсі частини 2 статті 16 ЦК України інший спосіб захисту цивільного права або інтересу, не передбачений цією нормою (п.п. 1-10 частини 2 статті 16) може бути обраний судом лише за умови його обов'язкового встановлення договором або законом.

Виходячи з наведеного, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, - відсутнє.

Зазначене, виходячи з положень чинного законодавства, взагалі виключає правову можливість визнання у судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини та враховуючи положення чинного законодавства, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 213-215, 224-225 ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 – відмовити повністю.

Заочне рiшення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою вiдповiдача, поданою протягом десяти днiв з дня отримання його копiї.

Рiшення може бути оскаржено позивачем в апеляцiйному порядку до Апеляцiйного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рiшення апеляцiйної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рiшення заяви про апеляцiйне оскарження i поданням пiсля цього протягом двадцяти днiв апеляцiйної скарги.

У разi залишення заяви про перегляд заочного рiшення без задоволення заочне рiшення може бути оскаржене вiдповiдачем в апеляцiйному порядку.

Повний текст рішення виготовлений 11 березня 2010 р.

Суддя                                              О. Я. Цветков