Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 520/7489/16-ц

провадження № 61-37580св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, у складі суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 14 червня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» (далі - ПАТ «Астра Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 300428026196014, згідно з яким відповідач отримала кредит в розмірі 74 610 грн строком до 14 червня 2016 року зі сплатою 5,5 % річних. У забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_2 того ж дня був укладений договір поруки № 300428026196014/П.

За договором купівлі-продажу прав вимоги від 01 грудня 2013 року, ПАТ «Астра Банк» відступило право вимоги за вказаними договорами кредиту і поруки ПАТ «Дельта Банк».

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань станом на 16 червня 2016 року виникла заборгованість в загальному розмірі 115 826 грн, яку ПАТ «дельта Банк» просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року у складі головуючого судді Калашнікової О. І. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів шляхом зарахування їх на рахунок відповідача відповідно до умов кредитного договору. Крім того, відсутні докази належного повідомлення відповідачів про заміну кредитора, та належний розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 14 червня 2011 року № 300428026196014 у розмірі 88 142,30 грн, з яких тіло кредиту - 33 539,64 грн, відсотки - 1 384,32 грн, комісія - 9 147,19 грн, пеня - 44 071,15 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник належним чином не виконувала зобов`язання щодо повернення кредиту унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника так і з поручителя на користь нового кредитора - позивача у справі. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє останнього від виконання зобов`язань за кредитним договором та повернення кредиту. Апеляційний суд також зазначив про відсутність доказів припинення поруки та неподання відповідачами заяв про застосування строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності поважних причин його пропуску. Судом не враховані заперечення відповідачів щодо відсутності доказів зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 у відповідності до вимог пункту 2.1 кредитного договору та доказів переуступлення прав вимоги за вказаним договором позивачу, помилок у наданому банком розрахунку заборгованості за кредитним договором та незаконного нарахування комісії, а також щодо пропуску ПАТ «Дельта Банк» строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 червня 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 300428026196014, за умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 74 610 грн на придбання автомобіля, із сплатою 5,5 % річних за користування кредитом на строк до 14 червня 2016 року.

У забезпечення належного виконання цього договору, того ж дня між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 300428026196014/П, згідно з яким останній зобов`язався відповідати за виконання позичальником усіх зобов`язань перед кредитором у повному обсязі в солідарному порядку.

Відповідно до пунктів 2.5, 2.6 кредитного договору погашення кредиту, нарахованих процентів та комісії здійснюється позичальником щомісячно до 14 числа кожного місяця протягом строку дії договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем підписання договору в сумі 1 425 грн.

02 грудня 2013 року ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого у відповідності до вимог статей 512-519 ЦК України ПАТ «Астра Банк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» прийняло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за договором № 300428026196014/П поруки від 14 червня 2011 року.

ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 16 червня 2016 року виникла заборгованість в розмірі 115 826,99 грн, з яких: тіло кредиту - 33 539,64 грн, відсотки - 1 384,32 грн, комісія - 9 147,19 грн та 71 755,84 грн пені.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути вказану заборгованість солідарно з боржника та поручителя.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За правилами статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У поданих запереченнях на позов ОСОБА_1 просила застосувати до вимог ПАТ «Дельта Банк» позовну давність (а. с. 71-75), ОСОБА_2 просив визнати поруку припиненою у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку на пред`явлення вимог до поручителя (а. с. 84-85).

Судами встановлено, що поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

За змістом, укладеного між банком та ОСОБА_2 договору поруки у випадку порушення боржником зобов`язань за кредитним договором, позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Договір поруки набирає чинності, а також всі права та обов`язки сторін за цим договором виникають з моменту укладення цього договору та припиняються належним виконанням забезпечених порукою зобов`язань, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Тобто договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

Аналіз вищенаведеної частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд вищевказаних вимог закону не врахував, не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів, у зв`язку з чим не з`ясував, коли саме позичальник перестав виконувати умови вказаного договору, з урахуванням чого не вирішив питання дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом та відповідно питання припинення поруки за окремими платежами. Також апеляційний суд не спростував доводів відповідача щодо незаконного нарахування банком комісії, з огляду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16 про те, що нарахування комісії за обслуговування кредиту без зазначення, які саме послуги надаються за вказану комісію, є незаконним.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

За таких обставин оскаржуване у касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції вважати законними і обґрунтованими не можна.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судом не надано оцінки наявним у справі доказам та не встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду не можна вважати законними і обґрунтованими, тому відповідно до статті 411 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи належить врахувати, що виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором визначено черговими платежами, встановити строк дії поруки ОСОБА_2 за кожним черговим платежем, встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 з урахуванням її заяви про застосування наслідків спливу позовної давності щодо кожного чергового платежу, надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов