Дата документу 23.07.2019

Справа № 501/693/18

2/501/371/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2019 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Тимко М.Л.,

представника позивача - Ліферчук Т.С.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності та компенсацію частки, -

В С Т А Н О В И В :

До Іллічівського міського суду Одеської області звернувся ОСОБА_3 з позовом в якому просить припинити право власності ОСОБА_1 , на належну йому частку у спільній власності, а саме на 7/12 частки квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ним, ОСОБА_3 , право власності на 7/12 частки квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 7/12 частки квартири АДРЕСА_1 перейменоване АДРЕСА_1 , шляхом отримання ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 538767,00 грн., які знаходяться на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області. Окрім цього позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати в сумі 6797,28 грн. (а.с.4-7).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому та відповідачу на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , а саме позивачу належить 5/12 частки, а відповідачу 7/12 частки вказаної квартири. В квартирі ні позивач, ні відповідач постійно не проживають, між ними склались ворожі відносини. Відповідач перешкоджає позивачу користуватись своєю часткою в квартирі, змінює замки, погрожує життю та здоров`ю позивача, через що останній неодноразово звертався до правоохоронних органів. Відповідач відмовляється від будь-яких пропозицій, щодо спільного володіння, користування та розпорядження спірною квартирою. Позивач неодноразово намагався врегулювати з відповідачем спір відносно спірної квартири в позасудовому порядку, однак досягти домовленості не вдалось. Виділ в натурі технічно є неможливим, а тому позивач за захистом свого права був змушений звернутись до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, при цьому пояснив, що він дійсно отримав у спадщину 7/12 частки спірної квартири. Інша частка (5/12) належить позивачу. Сторони зареєстровані в даній квартирі. Крім квартири ними отримано у спадок будинок за адресою: АДРЕСА_4 , де відповідачу належить 7/12 частки, а позивачу 5/12 частки будинку, та земельної ділянки. Відповідач право позивача на частку в даному будинку не визнає. Вважає успадкований ними будинок своїм. Посилається на те, що позивач мешкає за межами України, приїжджає декілька разів на рік і має доступ до квартири. Заборгованість по комунальним платежам час від часу сплачується. Проти існування між сторонами конфлікту з приводу володіння користування та розпорядження спадковим майном не заперечував.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що 7/12 частки спірної квартири є значною.

Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши наявні докази, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ст.41 Конституції України Кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше сторін із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Так, судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 належить 5/12 частки квартири АДРЕСА_1 . Вищевказана частка квартири належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 квітня 2017 року, зареєстровано в реєстрі за №5169 (а.с.8).

Відповідачу належить 7/12 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 грудня 2016 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №117626021 від 20.03.2018 року (а.с.9-12).

Згідно довідки про склад зареєстрованих (а.с.149), за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Факт існуючих неприязних стосунків між позивачем та відповідачем, сварок щодо спільного володіння та користування спірною квартирою підтверджується неодноразовими зверненнями позивача до правоохоронних органів, а саме: заявами ОСОБА_3 до Чорноморського відділення поліції від 15.10.2016, 16.10.2016, 12.11.2016 а також талонами-повідомленнями Чорноморського відділення поліції №8967, №8968, №8985, №9690 щодо прийняття заяв (а.с.14-22,25-26).

Згідно відповіді Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області №5903 від 14.11.16 (а.с.23), ОСОБА_1 винесено протокол офіційного попередження. Однак, відповідач продовжує перешкоджати позивачу в користуванні спірною квартирою, позивач не має можливості вільно потрапити до квартири, що підтверджується завою ОСОБА_3 до Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 17.03.2018 року (а.с.26), талоном повідомленням від 17.03.2018 щодо прийняття заяви (а.с.25), а також актом ЖЕУ-4 м.Чорноморська, від 28.07.2018 (а.с.69).

Сторони не можуть домовитись щодо оплати комунальних послуг та розподілу особового рахунку, що підтверджується довідкою міського управління житлово-комунального господарства №317 від 12.03.2019 в якій позивачу відмовлено у розподілі рахунку (а.с.165), рахунками на оплату комунальних послуг та випискою з особового рахунку, з якого вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_4 (а.с.28, 29, 70, 71, 92, 167).

Згідно наданого висновку КП «Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеської області від 22.03.2018 №299 (а.с.30) встановлено, що жодна із житлових кімнат в квартирі АДРЕСА_1 , за квадратурою не відповідає частці співвласників для виділу в натурі. Виходячи з планування квартири (наявності тільки одного коридору, туалету, ванної, кухні, загального входу), а також проведення розрахунку часток житлової та допоміжної площі, виділення часток (5/12 і 7/12) співвласників квартири АДРЕСА_1 , в натурі технічно є неможливим.

Звітом про оцінку від 19 березня 2018 року визначено вартість 7/12 частки спірної квартири, розмір якої складає 538767,00 гривень (а.с.33).

Відповідач не бажає вирішити даний спір в позасудовому порядку, що підтверджується заявою ОСОБА_3 на ім`я відповідача від 22.03.2018 направленою приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу одеської області Слаєвою Р.К. (а.с.54).

Відповідно до ч.2 ст.183 ЦК України спірна квартира, яка належить сторонам по справі на праві спільної часткової власності, є річчю неподільною.

Згідно ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Позивачем, згідно наданих квитанцій №64004863 від 05.12.2018 та №0.0.1203682379.1 від 05.12.2018 року, внесено на депозитний рахунок ТУДСА України в Одеській області 538767,00 гривень (а.с.106,107).

Отже, аналізуючи вказану вище норму, суд приходить до висновку, що положеннями ст.365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні. Тобто, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч.1 ст.365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та з умовою попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Такі правові позиції було визначено у Постановах Верховного Суду України від 15.05.2013 (справа №6-37цс13), від 24.02.2016 у справі №6-2784цс15, справа №6-1943цс16 від 23.11.2016, №6-068цс14 від 02.07.2014.

Більш того, згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ (з п.42 Рішення ЄСПЛ в справі «Андрій Руденко проти України) слідує, що внесення вартості частки у власності на депозитний рахунок суду першої інстанції було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні.

Як роз`яснено в п.1 Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» оскільки згідно з чинним законодавством суд вирішує спори співвласників щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової або іншої матеріальної компенсації за частку у спільній власності за наявності умов, передбачених пунктами 1-4 частини першої та частини другої статті 365 ЦК, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Такі ж по суті висновки містяться в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2012 року, 02 липня 2014 року, та в постанові Верховного суду від 15 березня 2018 року справа №345/2723/17.

Окрім іншого, судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що крім спірної квартири, як у позивача так і у відповідача є інше нерухоме майно.

Так, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.10, 199); у спільній частковій власності позивача та відповідача знаходиться житловий будинок з господарчими спорудами та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22.04.2019 року (а.с.11, 172, 222-223).

Суд критично ставиться до пояснень відповідача щодо його необхідності мешкання у спірній кватирі та безперешкодного доступу ОСОБА_3 до спірної квартири, так як згідно відповідей Чорноморського відділення поліції Овідіопольського відділу поліції ГУНП в Одеській області №48/1-Адв-83 від 01.07.2019 року, спірна квартира не є місцем постійного проживання сторін, відповідач дану квартиру здає в оренду, а сам мешкає за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.230).

Допитані в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що між сторонами постійно виникають сварки і відповідач неодноразово погрожував позивачу. Його погрози сприймаються як реальні, так як відповідач має агресивний, запальний характер, непередбачувану поведінку. Позивач не може з відповідачем знайти домовленість щодо користування спільною власністю. До квартири вільно потрапити не може, то відповідач міняє замки, то поселяє квартирантів. Позивач вимушений наймати житло.

Свідок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , пояснили, що їм відомо що між братами існує конфлікт з приводу користування спірним майном. Зазначили, що позивач має доступ до квартири, однак свідками перешкод зі сторони ОСОБА_1 вони не були і нічого з цього приводу пояснити не змогли.

Втручання у право власності може бути виправданим згідно з ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде відповідати установленій прецедентній практиці ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 р., в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства), якщо воно здійснено :1) з метою урегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); 2) на підставі закону; 3) з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Суд погоджується з доводами позивача на які він посилається, а саме те, що спільне володіння та користування квартирою є неможливим; співвласники не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно, дійсно є неможливість виділу належної частки квартири позивачу в натурі, і такий виділ не допускається згідно із законом; у відповідача, крім даної спірної квартири у власності є інше нерухоме майно, відповідач не бажає компенсувати позивачу його частку в рахунок визнання за ним права власності на спільне майно. Відповідач в спірній квартирі не проживає, внесена позивачем сума коштів на депозитний рахунок за частку в спірній квартирі є достатньою для придбання окремого житла в даному регіоні, а тому припинення права на частку відповідача не завдасть істотної шкоди його інтересам в даному випадку.

Аналогічну правову позицію з цього приводу висловив Верховний суд України в своїй ухвалі від 19.07.2017 року у справі №487/8899/15-ц.

Посилання відповідача на те, що позивач працює за межами України не є підставою для відмови у задоволені позову. Так, як реалізація права на свободу пересування жодним чином не впливає на обсяг права власності особи, на її повноваження як власника майна, не може бути підставою для обмеження особи у праві користування власним майном, у здійсненні права власності, тим більше підставою для позбавлення відповідного права.

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги, що належна частка ОСОБА_1 не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування квартирою є неможливим, припинення права власності ОСОБА_1 не завдасть йому істотної шкоди, з урахуванням того, що позивачем внесені кошти на депозитний рахунок суду як компенсація за частку в спірній квартирі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем згідно наданих квитанцій (а.с.1,2,3) сплачено судовий збір в розмір 6797,27 гривень.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню то з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності та компенсацію частки, - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на належну йому частку у спільній власності, а саме на 7/12 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), право власності на 7/12 частки квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 7/12 частки квартири АДРЕСА_1 , шляхом отримання ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 538767,00 грн., які знаходяться на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 6797,27 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 23 липня 2019 року.

Суддя