Справа № 524/6777/18

Провадження №2/524/1819/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Полтавській Є.І., за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника третьої особи - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та одночасно представника третьої особи - Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради - Стороженко Н.Ю., представника третьої особи - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та одночасно представника третьої особи - Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради - Телятник Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (у її власних інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про позбавлення права користування житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 (у її власних інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про позбавлення права користування житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Вказував, що 01 грудня 2011 року рішенням Автозаводського райсуду м. Кременчука, його, позивача, було визнано недієздатним. На даний час опіку йому не призначено, опіку над ним здійснюють органи опіки та піклування в особі Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Рішенням Автозаводського райсуду м. Кременчука від 22 листопада 2017 року, його, ОСОБА_1 , було визнано обмежено дієздатним.

Раніше, у 1980 році, ОСОБА_6 на сім`ю із п`яти осіб, у тому числі на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було видано ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 .

Звертає увагу, що тривалий час проживав у даній квартирі і був у ній зареєстрований. За життя його матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у них склався певний порядок користування квартирою, а саме: він, позивач разом із матір`ю проживали в одній кімнаті, а відповідач ОСОБА_2 разом із своїми дітьми проживала у 2-х інших кімнатах.

Починаючи із 2014 року відповідачі перешкоджали йому, позивачу, у користуванні спірною квартирою, не впускали його до його місця проживання.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 грудня 2014 року його було вселено до спірної квартири. Добровільно виконати рішення суду відповідачі відмовляються.

На підставі рішення суду державним виконавцем Автозаводського ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області Шевченко В.В. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа. Після неодноразових спроб вселення у квартиру за допомогою державного виконавця та поліції, відповідачі виганяли його із квартири знову. Державним виконавцем неодноразово накладалися штрафи на відповідача ОСОБА_2 , однак рішення суду залишається невиконаним на даний час.

Звернення до правоохоронних органів також не дали позитивного результату.

На даний час, він ОСОБА_1 , фактично проживає на вулиці або там, де його впустять сторонні люди.

Просив суд позбавити відповідачів права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою судді від 18 вересня 2018 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, залучено сторін у справі та третю особу, призначено справу до розгляду (т. 1 а.с. 39).

26 жовтня 2018 року до суду від Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надійшли письмові пояснення по справі (т. 1 а.с. 54-56).

Вказували, що ОСОБА_1 перебував на обліку в органі опіки та піклуванні із 2011 року як недієздатний. Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, як орган опіки та піклування, звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука із заявою по поновлення цивільної дієздатності ОСОБА_1 .

Рішенням цього суду від 22 листопада 2017 року ОСОБА_1 було визнано обмежено дієздатним. На час підготовки письмових пояснень заяви про призначення над ОСОБА_1 піклувальника до органу опіки та піклування не надходило.

Звернули увагу, що на примусовому виконанні у Автозаводському ВДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука від 19 лютого 2015 року про вселення ОСОБА_1

14 листопада 2018 року до суду від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 79-80).

Відповідачі вказували, що на підставі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука, Автозаводським ВДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області проводилося вселення позивача до спірної квартири і такі дії мали місце декілька разів. Нею, ОСОБА_2 , була підготовлена кімната для проживання брата, що було перевірено представником органу опіки та піклування і жодних перешкод для його проживання в квартирі після вселення не вчинялося. Натомість, позивач добровільно після вселення залишав квартиру і не повертався, а потім знову звертався для примусового вселення.

Звертає увагу, що на даний час на квартирі встановлено замок, який був наданий позивачем, він має вільний доступ до житла, але таким правом не користується. Вона, ОСОБА_2 , мала намір оформити над братом піклування, однак він цього не бажає.

Вказує, що відповідачі, ніколи не заперечували проти проживання позивача у квартирі. Однак, у неї є ще неповнолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований та проживає у спірній квартирі і про це позивачу відомо, однак, він жодним чином не вказує, як потрібно поступити із неповнолітнім.

Просили відмовити позивачу у задоволенні позову.

29 листопада 2018 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмового доказу (т. 1 а.с. 83).

Ухвалою суду від 30 січня 2019 року було залучено до участі у справі третіми особами - Службу у справах дітей Автозаводської районної державної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради (т. 1 а.с. 95).

Ухвалою суду від 12 березня 2019 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду, оскільки позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності (т. 1 а.с.111-112).

21 березня 2019 року від позивача ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 118-120).

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 02 травня 2019 року було задоволено скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу суду від 12 березня 2019 року. Матеріали справи було повернуто до суду для продовження розгляду справи (т. 1 а.с. 178-181).

10 червня 2019 року до суду від Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради надійшли витребувані судом копії документів (т. 1 а.с. 221-225).

20 червня 2019 року до суду від державного виконавця Автозаводського ВДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області надійшли копії матеріалів виконавчого провадження (т. 2 а.с. 1-203).

03 липня 2019 року до суду від Кременчуцького відділу поліції ГУ НП в Полтавській області надійшли витребувані судом матеріали перевірок за зверненнями ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 254).

Ухвалою суду від 15 липня 2019 року було відновлено з`ясування обставин та дослідження доказів у зв`язку із надходженням матеріалів виконавчого провадження (т. 1 а.с. 256).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_10 позов підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені у позові. Не заперечували факт виконання судового рішення про вселення позивача до спірної квартири, наявності у позивача ключів від вхідних дверей квартири. ОСОБА_10 підтвердив відсутність доказів щодо наявності перешкод зі сторони відповідачів позивачеві у користуванні спірним житлом, підстав для позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням та їх виселення.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 з позовом не погодилася, просила відмовити у його задоволенні, підтримала поданий відзив на позовну заяву. Пояснила, що у квартирі крім ОСОБА_2 , позивача та відповідачів зареєстрована та проживає також неповнолітня дитина ОСОБА_2 - син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Іншого житла відповідачі не мають.

Відповідачі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судове засідання не прибули, просили справу розглядати без їх участі. Проти позову заперечували.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та одночасно представник третьої особи - Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради - Стороженко Н.Ю. позов не підтримала. Пояснила, що позивачу ОСОБА_1 , котрого визнано рішенням суду обмежено дієздатним, орган опіки та піклування не надавав згоду на пред`явлення даного позову. Позивача було вселено до спірного житла, ключі від якого позивач має. Підтвердила, що позивачеві було запропоновано інше житлове приміщення для проживання, однак він відмовився.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та одночасно представник третьої особи - Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради - Телятник Н.І. позов не підтримала, просила врахувати інтереси неповнолітньої дитини.

Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_10 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , представників третіх осіб, свідчення свідка, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом достовірно встановлено, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 грудня 2011 року ОСОБА_1 було визнано недієздатним (т. 1 а.с. 4).

Рішенням цього ж суду від 17 грудня 2014 року було вселено ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.а. 5-6).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано обмежено дієздатним (т. 1 а.с. 7).

Спірне житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1 не є приватизованим житлом, належить до державного і громадського житлового фонду, загальною площею 41,1 кв.м., складається із трьох окремих жилих кімнат.

У квартирі є зареєстрованими наступні особи: позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (сестра позивача) та її діти - неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та повнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1 а.с. 9).

Фактично станом на час розгляду справи у квартирі постійно проживає відповідач ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у квартирі не проживають тимчасово.

Як було встановлено у судому засіданні, з пояснень позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_10 , пояснень представників відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , третіх осіб, свідчення свідка ОСОБА_11 , а також з матеріалів ВП № 51580035, відкритого в Автозаводському ВДВС міста Кременчук Гтую у Полтавській області на підставі виконавчого листа за № 524/6466/14-ц, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука ще 19 лютого 2015 року на виконання рішення цього суду від 17 грудня 2014 року про вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 , постає, що позивача ОСОБА_1 було вселено 05 лютого 2019 року (т. 2 а.с. 2-203).

З наданих копій матеріалів виконавчого провадження та матеріалів перевірки звернень позивача проведених Кременчуцьким ВП ГУ НП в Полтавській області за період часу після ухвалення рішення суду 17 грудня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово скаржився щодо невиконання цього рішення суду, наявності перешкод у вселенні, незважаючи на неодноразові факти вселення позивача до спірного житла, що не заперечувалося і самим позивачем та його представником.

З акту державного виконавця від 05 лютого 2019 року постає, що відбулося вселення ОСОБА_1 до спірної квартири. ОСОБА_2 добровільно надала комплект ключів ОСОБА_1 та не чинила перешкод у його вселенні. ОСОБА_1 претензій до ОСОБА_2 не мав (т. 2 а.с. 202).

Постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області Савченко Ю.О. було закінчено виконавче провадження внаслідок його фактичного виконання (т. 2 а.с. 203).

Тобто, позивач ОСОБА_1 станом на день розгляду справи фактично вселений до спірної квартири, про що ні він, ні його представник не заперечували під час розгляду справи, але проживає періодично у квартирі.

Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 підтвердила ту обставину, що позивач при вселенні вказав про наявність у нього ключів від вхідних дверей квартири.

Як було встановлено у судовому засіданні та підтверджено поясненнями представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , що не заперечувалося позивачем та його представником, будь-які рішення суду щодо виселення відповідача ОСОБА_2 та її повнолітніх та неповнолітніх дітей, як наймача приміщення, та/або членів її сім`ї з наданням іншого житла чи без такого на час розгляду справи відсутні.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно зі ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючи дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Будь-яких доказів того, що ордер № 2781, виданий 28 січня 1980 року на вселення до спірної квартири, було визнано недійсним у судовому порядку не надано суду ні позивачем ОСОБА_1 , ні його представником ОСОБА_10 .

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно з положеннями ст. 110 ЖК України громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: 1) будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; 2) будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; 3) будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.

Відповідно до ст. 114 ЖК України з наданням іншого жилого приміщення може бути виселено: 1) робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв`язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину; 2) громадяни, які одержали жилі приміщення в будинках колгоспів, якщо вони виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням; 3) громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.

Статтею 116 ЖК України передбачено, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 117 ЖК України у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з іншим підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Аналізуючи викладені норми права, суд дійшов висновку, що Житловим Кодексом визначений вичерпний перелік підстав виселення користувача з житлового приміщення.

З досліджених у судовому засіданні доказів та встановлених обставин, суд не вбачає передбачених законом підстав для виселення відповідача ОСОБА_2 , її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі спірної квартири.

При цьому суд звертає увагу, що відповідачі та неповнолітня дитина не визнані такими, що втратили право користування спірним приміщенням або позбавлені такого права.

Крім того, позивач та його представник не надали суду належні і допустимі докази на підтвердження позову, зокрема щодо наявності підстав для позбавлення відповідачів та неповнолітньої дитини права користування спірним житлом і виселення з нього. Так, під час розгляду справи, і таке постає з пояснень учасників справи та матеріалів справи, не було встановлено, що відповідачі та неповнолітній ОСОБА_3 систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, що робить неможливим для позивача проживання з ними в одній квартирі, застосування у зв`язку з таким заходів запобігання і громадського впливу, які виявились би безрезультатними.

Натомість, суд також констатує відсутність фактів застосування до відповідачів та неповнолітнього ОСОБА_3 заходів громадського попередження щодо сумісного проживання ними з позивачем у спірній квартирі.

При цьому, суд врахував і роз`яснення даних у п.17 Постанови Пленуму ВСУ за № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з наступними змінами), зокрема щодо того, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Зважаючи на наведені і встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим, безпідставним та недоведеним, а звідси таким, що не підлягає задоволенню.

Оскільки позивач при зверненні до суду не сплатив судовий збір у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 9, 63, 64, 116 ЖК України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273 - 279, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 (у її власних інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про позбавлення права користування житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Виконавчий комітет Кременчуцької міської Ради, код ЄДРПОУ: 04057287, Полтавська область, м. Кременчук, пл. Перемоги, буд. № 2.

Третя особа: Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, код ЄДРПОУ: 40252207, Полтавська область, м. Кременчук, провулок Льва Толстого, буд. № 38.

Третя особа: Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, код ЄДРПОУ: 26218015, Полтавська область, м. Кременчук, проспект Свободи, буд. № 66.

Повне рішення виготовлено 24 липня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: