ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" червня 2006 р. | Справа № 9/108-64А. |
За позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луцьк
До Відкритого акціонерного товариства „Голобський комбінат хлібопродуктів”, смт. Голоби
Про стягнення 5 412,50 грн. штрафних санкцій
Головуюча суддя Соломка Л.І.
При секретарі ПриходайТ.О.
Представники:
Від позивача: Степанюк О.Л.- представник, довіреність №06.10/9 від 13.03.2006 р.;
Від відповідача: Урина Н.Ф. –представник, довіреність №595/г від 03.12.2004р.
Права та обов’язки сторонам роз’яснені відповідно до ст.ст. 49,51 КАС України.
Відводу складу суду не заявлено.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представників сторін не поступало.
У судовому засіданні 13.06.2006 р. оголошувалась перерва до 15.06.2006 р. для подачі відповідачем додаткових доказів по справі.
Суть спору: Позивач-Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Голобський комбінат хлібопродуктів” 5 412,50 грн. штрафних санкцій за непрацевлаштування 1-го інваліда у 2005 році. Свої вимоги обгрунтувало тим, що ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачений норматив працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Норматив для працевлаштування відповідачем в 2005 році інвалідів становив 2 особи. Згідно розділу 2 Звіту за 2005 р. відповідачем було фактично працевлаштовано 1 інваліда. Не виконано нормативу по працевлаштуванню 1-го інваліда. Розмір штрафних санкцій складає 5 412,50 грн.
Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями) установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Відповідачем не було представлено доказів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, що передбачено п.п.3,5,14 Положення „Про робоче місце інваліда”.
Відповідач у поясненні по суті заявленого позову №190/г від 08.06.2006 р. та судовому засіданні проти позову заперечує, вважає, що підприємства, установи, організації, зокрема, відповідач по справі, не зобов’язані займатись працевлаштуванням інвалідів, ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” чітко передбачає перелік органів, які повинні займатись працевлаштуванням інвалідів, вказані органи на підприємство інвалідів не направляли. Відповідачем були створені звичайні робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що було видано відповідні накази, внесено зміни до штатного розкладу підприємства відносно додаткового створення робочих місць для інвалідів з встановленням відповідних окладів, проінформовано центр зайнятості шляхом подачі звітів форми №3-ПН у 2005 році про наявність вакантних посад та можливе використання на них праці інвалідів, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, однак відповіді товариство не отримало.
Із досліджених матеріалів справи, господарський суд,
в с т а н о в и в:
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.
Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 56 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році повинен був становити - 2 інваліда, а фактично у звітному періоді на підприємстві був працевлаштований 1 інвалід (а.с.4).
Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Отже, відсутність в спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочого місця для працевлаштування інваліда.
Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.
Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно даного Положення, робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем створені звичайні (пристосовані) робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що свідчать відповідні накази: №59-В від 24.06.2005 р., згідно якого на підприємстві створено додаткове робоче місце для працевлаштування інваліда на посаду - „цілителя” та організовано робоче місце з оплатою праці згідно штатного розкладу (а.с.13) та №54-в від 16.05.2005 р., згідно якого в штатному розписі створено робоче місце водія автонавантажувача для інваліда 3-ї групи Наумчика П.В. (а.с.14)
ВАТ „Голобський комбінат хлібопродуктів” направлялись запити Голобській селищній Раді, Управлінню праці та соціального захисту населення Ковельської райдержадміністрації та Волинському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів від 15.03.2005 р. №79/п (а.с.20-22) та від 24.06.2005 р. №222/ч (а.с.23-25) з проханням направити у зв’язку із створенням звичайних робочих місць для працевлаштування спочатку 2 інвалідів, а пізніше 1 інваліда на посаду цілителя. Однак, жодним з даних органів інваліди на підприємство не направлялись та не дано відповіді на пропозицію підприємства.
Також, хоч на підприємство і не покладається обов’язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про створені робочі місця органи працевлаштування інвалідів, передбачені ст..18 Закону № 875-ХІІ.
Така інформація належним чином подавалась відповідачем протягом звітного періоду шляхом подання в установленому порядку звітів за формою державної статистичної звітності №3-ПН до Ковельського міськрайонного центру зайнятості (а.с.27-34,36-45), де зазначена потреба в інваліді ІІІ групи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем виконані вимоги, передбачені Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, а державними органами, передбаченими ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не направлено інваліда для працевлаштування на підприємстві, тому позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст.69,71,79,86,158-160 КАС України, господарський суд ,-
постановив:
1. У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, встановлених ст.186 КАСУ України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду відповідно до розділу ІV Кодексу Адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Соломка
Дата виготовлення повного
тексту постанови-19.06.2006 р.