ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ  

"22" червня 2007 р.                                                                            Справа  № 14/148

За позовом:              приватне підприємство “Володимир-Єлєна”

До відповідача:   ДП «Рівненський Облавтодор»ВАТ «Державна акціонерна компанія автомобільні дороги України»

про                            стягнення в сумі 8166 грн. 99 коп.

                                                                                                           СУДДЯ  МАРАЧ В.В.

Секретар судового засідання Катеринчик А.І.

Представники:

від позивача:        директор Власюк О.У.

від відповідача:    нач.філії Рабешко Р.К.

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство “Володимир-Єлєна” звернулося в господарський суд з позовом до ДП “Рівненський облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” в особі філії “Дубровицький райавтодор” в якому просить стягнути з останнього 5000 грн. заборгованості за поставлене по накладній сортове вугілля, 1120 грн.  пені за несвоєчасну оплату його вартості, 1476,40 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 322,20 грн. та судові витрати, в тому числі на послуги адвоката в сумі 400 грн. та 149 грн. 90 коп. транспортних витрат.

Відповідач надав суду відзив на позов, в якому проти вимог ПП “Володимир-Єлєна” заперечив. При цьому відповідач послався на те, що вугілля він отримав від фірми “Полісся-Люкс” і розрахувався з останнім.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

При цьому суд керувався наступним.

28 грудня по накладній № 46 Дочірнє підприємство “Єлєна”, яке в дальнішому реорганізоване в приватне підприємство “Володимир-Єлєна”, що підтверджується Статутом останнього, відпустило для ДП “Рівнеоблавтодор” філії “Дубровицький облавтодор” 27 тон вугілля сортового на загальну суму 8100 гривень.

При передачі вугілля сторони не погодили між собою конкретних строків оплати його вартості. Однак, незважаючи на це відповідач оплатив позивачу 3100 гривень. Решту суми позивач просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.

Однак вимоги позивача не грунтуються на законодавстві України, та підтверджуються наступним.

Статтею 509 Цивільного Кодексу України визначено поняття зобов’язання та підстави його виникнення. Зокрема вказаною статтею встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на   користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,  сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного   законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією  породжують цивільні права та обов'язки.

Таким чином, виходячи з вищенаведених норм законодавства між позивачем та відповідачем виникли правовідносини по поставці. Правовідносини по поставці регулюються ст.712 ЦК України. Відповідно до вказаної статті за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач виконав своє зобов’язання по передачі товару у власність відповідача, однак останній вартість отриманого товару не оплатив в повній мірі.

Статтею 526 ЦК України та статтею 193 Господарського кодексу встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною другою цієї ж статті встановлено, що, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При поставці вугілля сортового сторони не встановили строків оплати його вартості. Негайне виконання зобов’язання по оплаті не випливає ні із договору, ні із актів цивільного законодавства.

Таким чином у боржника (відповідача по справі) зобов’язання по оплаті отриманого вугілля виникає після отримання вимоги про це від кредитора.

Однак позивач, як кредитор у правовідносинах, вимогу про оплату вугілля відповідачу не направив, що підтвердив представник позивача в судовому  засіданні.

Крім того, ухвалою суду від 26.03.2007 року, якою порушено провадження у справі, суд витребовував у позивача докази направлення вказаної вимоги, однак позивач таких доказів суду не надав.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідача не виникало зобов’язання по оплаті вартості отриманого вугілля, а відтак вимога позивача про примусове стягнення його вартості є безпідставною. При безпідставності вимоги про стягнення основного боргу не підлягають задоволенню і похідні від основної вимоги, а саме пеня, інфляційні та 3% річних.

Заперечення представника позивача про те, що законодавство України не передбачає досудового врегулювання спору не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Норми ст.530 ЦК України не є нормами, які встановлюють порядок досудового врегулювання спору. Вказана стаття встановлює строки, в які має виконуватись зобов’язання, зокрема і тоді, коли такі строки не встановлені за згодою сторін.

На основі наведеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,  господарський  суд                                                      

       ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

   Суддя                                                                Марач В.В.

                         Рішення підписане "02" липня 2007 року